Невідома Україна

  • Олександр ВЕРТІЛЬ

    Над Грабовським хмари насторожі

    Про те, що наш автобус наблизився до прикордонної зони, нагадали кілька  правоохоронців у зелених кашкетах і камуфляжній формі, які подали знак зупинитися за кілька кілометрів від села. Зі зброєю напереваги вони спершу оглянули транспортний засіб, а затим зазирнули в салон.
    Але, побачивши представників Краснопільської РДА, відділів освіти та культури, які їхали на урочистості з нагоди 150-річчя із дня народження відомого земляка, поета Павла Грабовського, відразу ж побажали всім щасливої дороги і знову зайняли місце на узбіччі.

     

  • Олена ІВАШКО

    Як жінки пробудили місто

    Кілька місяців тому хтось із чиновників цих молодих жіночок назвав «місцевими істеричними патріотками». Дівчата не ображаються, а підтверджують: так, ми патріотки і дуже енергійні, в межах розумного — трохи божевільні. У лютому 2014-го вони й не здогадувалися, що стануть активістками волонтерського руху, про який тільки читали. Ніхто з них навіть уві сні не мріяв про те, що їм вдасться розхитати інертне південне місто. На сьогодні дівчата ведуть активну роботу у кількох напрямах.   

  • Валерій МЕЛЬНИК

    Українська «Амазонія» чекає на туристів!

    Попри війну життя в тилу, яким нині є майже уся Україна, триває.

    Зокрема й у НПП «Прип’ять — Стохід», який має високий, але ще не задіяний потенціал розвитку рекреації. П’ять гарних озер, ще не урбанізовані багаті на рибу річки, велике різноманіття прекрасних ландшафтів поряд із невеликою населеністю цього регіону, ліси з усіма багатствами… Усе це приваблює тих, хто хоче відпочивати без надлишку людей поруч, активно, дихати чистим від промислових викидів повітрям.

  • Олег ЧЕБАН

    Перед народною піснею розступилися гори

    Стіна… Цікава назва, чи не так? Міркую розважливо: якщо є стіни, отже, є фундамент і дах. То на якому фундаменті стоїть село Стіна?
    Спробував це побачити через об’єктив фотоапарата. Недалеко від основної дороги в’їзду до нього, трохи іду степом по рівнині. Панорама, яка раптово відкривається, спантеличує. У глибокій балці між горами, серед підкови лісу хтось розсипав хати.  Гір тут п’ять — Замкова, Шпиль, Колька, Болячка і Солонці, а лісу на території села — майже 700 гектарів. Заглибиною воно тягнеться 9 кілометрів. Надзвичайно мальовнича картина!

     

  • Олена ІВАШКО

    Зігріті страждальці війни

    Від історій, які луганчани розповідають про війну, ніяковієш. Але коли такі історії розповідають ті, кому і в мирному житті живеться непросто, стає просто моторошно. Дивуєшся мужності, витривалості та патріотизму цих знедолених.

    До Миколаєва та області вже прибули сотні луганчан — дітей і дорослих. Але сьогодні розповідь про особливу категорію — інвалідів. І якщо здорова людина навіть в умовах війни може про себе подбати, то люди з особливими потребами опиняються чи не в повній безпорадності. На візку чи милицях до підвалу або сховища швиденько не дістанешся. А прожити в повній ізоляції такі люди не можуть. Тож перші родини з Донбасу, в яких діти або дорослі мають обмежені можливості, прихистили у Рибаківці Березанського району Миколаївщини. 

  • Олег ЧЕБАН

    Село, в якому завжди раді гостям

    З дороги державного значення не можна не помітити село Гостинне. На нього вказують два покажчики: дорожній знак і колись гоноровита стела.

    Щодня жвавою трасою проходять тисячі машин — і всім Гостинне дає добрий настрій. А як воно саме живе? До села веде простора асфальтівка, стовбури дерев обабіч якої побілені вапном. За ними зеленим килимом стелиться пшениця, а на околиці села видно охайне приміщення ферми. Якщо нині у невеликому селі є ферма, отже, тут живуть справжні господарі. 

  • Василь БЕДЗІР

    Майдан без барикад

    Увесь світ знає про київський Майдан. А от у Закарпатті, у Міжгірському районі, є свій Майдан — село, яке існує вже кілька століть. Місцеві люди — не революціонери, але не менш рішучі. Повільно й водночас упевнено, вони роблять ті справи, завдяки яким існує держава, — будують домівки, печуть хліб, народжують і виховують дітей...
    — Наше село ще на зорі змагань за українську незалежність проявило характер, — розповідає сільський голова Олександр Маркович. — За рік до проголошення суверенної держави депутати прийняли рішення встановити національний синьо-жовтий прапор на головній адміністративній будівлі. 

  • Олександр ВЕРТІЛЬ

    У саду чи на годорі...

    Якщо із Сум виїжджати роменським шляхом на Київ, за кілька кілометрів від міста праворуч стоїть покажчик до села з мальовничою назвою Сад. Але з траси його не побачити, бо розкинулося на пагорбах і у видолинку, густо засаджених деревами. У повінь цвітіння та місцина нагадує легку небесну хмарку, що огортає землю білоцвітом до самісінького небокраю. Село майже притулилося до обласного центру, неначе ластів’яче гніздо до стріхи — розкішне, доглянуте, мальовниче. І навіть не віриться, що століття тому на цьому місці було чисте поле, де гуляв вітер. 

  • Микола ШОТ

    Мирне, духовне, патріотичне, хазяйновите

    Рівно півстоліття тому на мапі Тернопілля з’явилася нова географічна назва: село Мирне. Нині цей населений пункт у складі Підгаєцького району. Самому ж поселенню, звісно, аж ніяк не 50 років. Принаймні перша документальна згадка про нього датується 1440 роком, і кілька століть  воно називалося Теляче. Щоправда, нині повертатися до старого наймення місцеві жителі не хочуть. Кажуть, що суть, стан їхньої душі, способу життя  найкраще відображає саме назва Мирне.  

  • Олександр ВЕРТІЛЬ

    Село з вікнами до сонця

    Аби дістатися села Сонячне із Сум, треба подолати не багато й не мало — рівно сто кілометрів. Стільки само, якщо вирушити, приміром, із Полтави. Або з Харкова. Тобто з географічної точки зору щось на зразок рівновіддаленого трикутника.

    Якщо ж на цей населений пункт поглянути з висоти пташиного польоту, що в сьогоднішніх умовах, на жаль, вельми проблематично, можна побачити майже ідеальний круг діаметром трохи більш як два кілометри. Як кажуть місцеві жителі, за формою їхнє село нагадує саме сонце.