Суспільство

  • Хроніка «пікіруючого зомбувальника»

    Не випадково згадався відомий фільм про льотчиків — учасників попередньої страшної війни. По-перше, тему Другої світової вже понад десятиріччя активно використовує, цинічно інтерпретує і навіть тупо дискредитує російська пропаганда. А, по-друге, антиукраїнські пропагандисти, які бомбардують жителів тимчасово окупованих територій Донбасу жахливими та огидними зразками брехні, нагадують пілотів-камікадзе у глибокому піке. Вони й самі стають жертвами свого творчого кредо. Часто повторювана брехня стає правдою й для них самих. І в неї вірять! Поступово під вплив брехні потрапляють і самі носії добровільного божевілля. 

  • Не треба боятися бути українцями!

    «Нещодавно в нас гостювали школярі з Авдіївки. Психологи й педагоги працювали з дітьми, привчали їх до українських традицій, шанобливого ставлення до рідної мови та культури. Я запитала, чи знають вони, хто такий Тарас Шевченко. Одна з дівчаток і каже: «Да, знаю. Это великий русский поэт». Моєму здивуванню не було меж! Ми маємо навчити цих дітей головного — не боятися бути українцями». Ці слова заступниці начальника управління освіти Рівного і голови міського об’єднання ВУТ «Просвіта» Катерини Сичик й для мене стали холодним душем. 

  • Запорука успіху для порту

    Нещодавно в «УК» було опубліковано інтерв’ю з тимчасово виконуючим обов’язки директора державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» Ігорем Ткачуком. У ньому викладено досить дискусійні та неоднозначні факти, які можуть спричинити необ’єктивний погляд суспільства на ситуацію, що склалася в одеському порту. Тут уже тривалий час працюють приватні оператори, які торік об’єдналися в асоціацію стивідорних компаній Одеського морського порту, щоб координувати свої зусилля, спрямовані на створення прозорих та ефективних умов ведення стивідорного бізнесу (перевалка вантажів). Як почесний президент цієї асоціації вважаю за необхідне надати певні роз’яснення з приводу питань, порушених в інтерв’ю з паном Ткачуком. 

  • Інна ОМЕЛЯНЧУК

    Чоловічі сльози

    «Мама і тато тепер живуть на небі», — так три роки тому сказала трирічна рівнянка Ашхен Арутюнян на похороні батька. 20 лютого дівчинка залишилася круглою сиротою: її мама відійшла у вічність раніше, а тато, вірменин, який усім серцем полюбив Україну, поклав життя за неї на Інститутській. 

  • Переломний момент, який надихає світ

    «Переломний момент. Війна за демократію в Україні» — перший документальний фільм у запланованій серії. Видовищний, історичний, просвітницький. Емоційний. Контрпропагандистський. Охоплює період 2013—2016 років, який обернувся для України часом величезних випробувань і викликів. Результат творчої співпраці американського документаліста, володаря трьох «Оскарів» і багатьох інших престижних кінопремій Марка Джонатана Гарріса та українського режисера фільмів «Мамай» і «Поводир» Олеся Саніна. 

  • У боротьбі за незалежність немає права на помилку

    Учора, в День Героїв Небесної Сотні, на території Михайлівського Золотоверхого собору з родинами загиблих і постраждалих три роки тому на Майдані зустрілося вище керівництво держави — Президент Петро Порошенко, Голова Верховної Ради Андрій Парубій, Прем’єр-міністр Володимир Гройсман разом із членами уряду, Генеральний прокурор Юрій Луценко. Саме стіни цього храму стали прихистком мирним протестувальникам у найважчі моменти протистояння із силовиками. 

  • Роман КИРЕЙ

    Черкащина знайшла земельні наділи для бійців

    У задоволенні соціальних потреб військових велику роль відведено органам місцевої влади. Чи завжди вони виявляються на висоті? Наш кореспондент поцікавився цим у чиновників обласного рівня різних відомств на Черкащині.

  • Володимир ГАЛАУР

    Вони такими хлопцями були…

    На мармурі і в серцях працівників та студентів вишу навіки викарбувались імена двох студентів і двох випускників ХНУ імені В.Н. Каразіна: Святослава Горбенка, Владислава Ковальова, Мирослава Мисли, Едуарда Ушакова. 

  • Ірина ПОЛІЩУК

    Депутатам варто замислитися над своїми вчинками

    Спостерігаючи за роботою нашого парламенту, більшість українців ставить запитання: за що їм платять гроші? Складається враження, що чимало депутатів банально не ходять на засідання. А якщо й приходять, то для того, щоб поспілкуватися з журналістами в кулуарах чи побитися з колегою. Тому не дивно, що довіра українців до Верховної Ради на вкрай низькому рівні. Та й самі народні обранці дивуються поведінці деяких колег. 

  • Олександр КРЮЧКОВ

    Якщо бракує не грошей, а клепки

    Після «надцятої» спроби машиніст нарешті утрамбував електричку. Двері зачинилися, і потяг «Київ — Козятин» важко рушив з місця, показавши хвіст кільком десяткам пасажирів. Ті, не потрапивши до вагонів, посилали йому наздогін «міцні» слова. Мені пощастило втиснутися в цю електричку, і я, стоячи, як оселедець у банці, майже 50 хвилин їхав до Василькова. Дорогою шестивагонний переповнений потяг не міг затиснути всередину ще багато пасажирів на наступних станціях, бо ті, хто стояв у тамбурах і вагонах, боронили свою територію до останнього відірваного ґудзика на пальті. Дивлячись на все це, я шукав відповіді на одне запитання: «Скільки університетів потрібно закінчити і яким високооплачуваним менеджером потрібно бути, щоб правильно скласти графік руху електричок, розумно розподіливши на залізничних напрямках транспортні засоби?!»