Суботні зустрічі

  • Співачка Христина СОЛОВІЙ: «У «Столітті Якова» я заспівала лемківську пісню»

    Три роки тому талановита двадцятирічна дівчина з Дрогобича Христина Соловій на телепроекті «Голос країни» заспівала так, що Святослав Вакарчук не стримав сліз. Більше того, метр рок-музики не тільки взяв її у свою команду, а й уперше наважився стати продюсером. Тепер Христина співає разом зі своїм кумиром, відеокліпи до її пісень зашкалюють за кількістю переглядів, а квитки на перші концерти годі було дістати. 

  • Матьє АРДЕН: «Наші інвестори своїм прикладом доводять: працювати в Україні можна»

    Виконавчий директор Французького інституту в Україні Матьє Арден дуже цікаво і креативно представив у Рівному 14-ту «Французьку весну», що нині крокує Україною. Принаймні як справжній француз запропонував починати не лише нинішню, а кожну весну із «Шерше ля фам»: шукати жінку і неодмінно знайти її — ділову й пристрасну, вірну і турботливу. Тоді, каже, життя вам неодмінно усміхатиметься. Або ж ви самі сприйматимете його по-іншому. Одне слово, не втрималася, щоб не попросити в нього інтерв’ю. 

  • Олена ІВАШКО

    Латки траси не врятують

    Перші місця хіт-параду найгірших трас в Україні вже другий рік поспіль утримують дві миколаївські. Ті, що частково проходять територією області. Ідеться про трасу національного значення Н-11 Дніпро — Кривий Ріг — Миколаїв та Н-14 Олександрівка — Кропивницький — Миколаїв. Стан цих доріг давно став приводом для чорного гумору в соціальних мережах та розповсюдженим тегом. Користувачі щодня розміщують фото, відео та власні коментарі з приводу проїзду так званими дорогами. Дорожники запевняють, що роблять усе можливе в межах передбаченого фінансування. Водії скаржаться на нездоланні перешкоди та зруйнований автотранспорт. І всі мають рацію. 

  • Директор Чернігівського обласного художнього музею Ірина Ральченко: «Лише у нас є унікальна Галаганівська колекція»

    У Чернігівському обласному художньому музеї імені Григорія Галагана зберігається майже 9 тисяч творів образотворчого й декоративно-ужиткового мистецтва XVI—ХХІ століть. В основі його — унікальна колекція Галаганів, яка зачаровує творами західноєвропейського і вітчизняного мистецтва XVII—XIX століть, портретами представників дев’яти поколінь цього роду та їхніх відомих родичів — Розумовських, Дараганів, Маркевичів, Ламсдорфів, народними картинами, зокрема славнозвісними козаками Мамаями. У його директора Ірини РАЛЬЧЕНКО розпитую, як музей став одним із найбільших в області осередків культури. 

  • Видатний археолог, графиня Ірина Ковальова: «Лікарі діагностували мені професійне шахтарське захворювання»

    Видатний український археолог — цих слів достатньо, щоб представити Ірину Ковальову, чиє ім’я внесено в різні енциклопедії. Щоб розповісти про цікаву людину і науковця, одного інтерв’ю замало. Можливо, навіть книжки, зокрема тієї, яку Ірина Федорівна написала про себе сама: «Життя, проведене в могилі: сповідь археолога». А поки що до уваги читачів «УК» розмова з професором Іриною КОВАЛЬОВОЮ про минуле і сучасне. 

  • Пауль Пшенічка: «Пряме людське спілкування не вдасться замінити — знання від машини можна максимально передати тільки машині»

    Заслуг у викладача фізики Чернівецького ліцею №1 Пауля ПШЕНІЧКИ не злічити. За суперпрофесіоналізм його удостоєно не тільки звання заслуженого вчителя України, він став Соросівським учителем і Учителем світу після перемоги у міжнародному конкурсі вчителів Intel ISEF у Портленді (США). Наша розмова з людиною, яка не тільки заходить у клас до українських учнів, а й читає лекції й проводить майстер-класи в університетах і школах світу. 

  • Актриса Ада Роговцева: «Я така собі жінка-чоловік, бо з дитинства на моїх плечах було стільки відповідальності!»

    Вона не дає розлогих інтерв’ю. Їду за нею в Глухів, домовляюсь, і після більш ніж двогодинного виступу та зникнення черги за автографами ми присіли за лаштунками біля купи квітів і подарунків. 

  • Бандурист Тарас Яницький: «Щоразу переконуюся: наша музика, пісня здатні сколихнути щирі почуття іноземців і до виконавця, й до країни»

    Під час однієї з попередніх моїх публікацій про сімейний квартет бандуристів Яницьких в «УК» 20 років тому написав: «Якось нас запросила у свою програму ведуча українського радіомовлення Емма Бабчук, — розповідає голова родини Йосип Кузьмович. — Скільки теплих слів і похвал пролунало тоді на нашу адресу — передача йшла у прямий ефір. Цікаво, що телефонували радіослухачі з Донецька, Луганська, Миколаєва, Херсона, Маріуполя, Криму. Вони просили частіше проводити такі презентації української пісенної творчості. На жаль, хай не ображаються керівники радіо і телебачення, за штучним блиском і вереском напівголих зірок близького і далекого зарубіжжя наше скромне національне мистецтво ледь пробивається на світ». 

  • Письменник Володимир Калиниченко: «Про наші дружні стосунки із Сергієм Параджановим свідчить те, що він став хрещеним батьком моєї доньки»

    Слухаючи його спогади про дитинство чи юність, мимоволі ловиш себе на думці, що йдеться про сюжет для захопливої повісті чи роману. Бо здавна вважають: справжній письменник все життя пише одну-єдину книжку. Саме так складається творчість мого співрозмовника, який, попри поважний вік і багато виданих книжок поезії й прози, щодня (точніше, щоночі) працює над новими творами. Вони переважно про наше сьогодення, яке знову випробовує автора на міць: підла війна вже вдруге виштовхала його з Донбасу. Вперше це сталося у 1942-му, коли малим потрапив до концтабору, вдруге — 2014-го, коли на порозі 80-річчя змушений був залишати рідне Єнакієве. З цього й почалася наша розмова із земляком, старшим колегою по творчості та по нещастю (ми, як і тисячі жителів Донбасу, нині безхатченки) Володимиром КАЛИНИЧЕНКОМ. 

  • Михайло ЗАХАРЕВИЧ: «Негативні матеріали про Гната Юру спонукали мене знайти істину»

    Зазвичай театр бачимо через акторів і режисерів. Наш сьогоднішній гість знає про театр, без перебільшення, все. Бо пройшов різні його сходинки — від актора до директора.

    Михайло ЗАХАРЕВИЧ, генеральний директор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, — в українському театральному просторі людина авторитетна. Недаремно багато років очолює Асоціацію директорів театрів. А коли вийшла його ∂рунтовна монографія «Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка — динаміка соціокультурних перетворень», то його визнали істориком театру.