Себе Тетяна Протчева називає майстринею сучасної вишивки. Традиційну українську вишивку вона поєднала з цифровими технологіями, зуміла розробити й запатентувати бренд GLOW ART. Новизна й унікальність її творчості в тому, що вишиті роботи Тетяни світяться в темряві й навіть співають і танцюють. Майстриня їх представляла в багатьох країнах, зокрема США, Японії, Китаї, Великобританії, Австралії, Бразилії. А ще вона двічі отримувала сертифікати про встановлення національних рекордів. Подробиці про мистецтво, що сяє, дізнаємося від самої Тетяни ПРОТЧЕВОЇ.  

— Пані Тетяно, ви зростали в родині, де поціновували українську вишивку і вишивали?

Фото надала Тетяна ПРОТЧЕВА— Мій батько працював інженером-конструктором, а мати — вчителькою математики. Закінчивши школу, вирішила здобувати технічну освіту. Але цікавилася й вишивкою. І не без підстав. Адже крім викладання математики, моя мама вела у школі гурток вишивання. Дехто з учнів навіть до неї додому приходив навчатися цього давнього українського ремесла. Я теж, звісно, долучалася. Мотивувало ще те, що готували до Великодня виставку учнівських робіт.  Я вишила зайчика. Це був мій перший вишитий виріб.  Мама вчила мене з дитинства, що роботу треба не лише зробити якісно, а і оформити її, гарно подати. Цього постулату дотримуюся все життя.

— Який вид вишивання вам до снаги?

— Хрестик. Це лічильний вид вишивання, він мені подобається. Звичайно, вмію й гладдю.

— Вишивка стала вашою долею, адже ви її перетворили на захоплення і професійну справу.

— Вишивка була спочатку моїм захопленням. Потім народився син Олександр, займалася його вихованням. Коли ж він виріс, знову виникло бажання повернутися до вишивки. Мама ще тоді була живою, і якось під час нашого чергового кавування на кухні я поділилася з нею задумом.  Сказала їй, що в неї багато вишитих робіт, я теж маю невелику добірку, тож варто створити спільну колекцію, з якою подорожувала б різними країнами та ознайомлювала їх жителів з культурою України через вишивку. Мама мою ідею схвалила. Я познімала всі вишиті роботи зі стін нашого помешкання, створила колекцію. Цю добірку спершу показала майже 20 років тому в Деснянському районі Києва на виставці до Дня Незалежності. Побачила зацікавленість відвідувачів, і це мене мотивувало розвивати й надалі цю справу. Вважаю, що вишивка гармонізує простір навколо людини. Удома дуже затишно, коли є вишиті вручну роботи.

— Але ваші вишиті роботи не лише ваблять зір орнаментом, барвами, вмінням майстрині, а й світяться у темряві, співають, танцюють. Яким дивом чи чином?

— Я оволоділа мистецтвом вишивки, що світиться у темряві. Назвала свій бренд GLOW ART. Його запатентувала.

— Цікаво, як виник задум цього бренда?

— Мені випало щастя представляти українське мистецтво вишивки на EXPO-2005. Ця всесвітня виставка відбувалася тоді в японському місті Нагоя. Там одна японська майстриня подарувала мені нитки білого кольору. Даруючи, щось сказала японською мовою, але я не зрозуміла, про що йдеться. Тож лише усміхнулася і щиро подякувала їй. У готелі цей подарунок поклала на стіл, а вночі побачила, що нитки світяться. Це мене вразило, не розуміла навіть, що з ними робити, як їх використовувати.

Згодом мене запросили оформити український стенд на агровиставці в Тель-Авіві (Ізраїль). Опісля був тур святими місцями. Тоді відчула, що хочу вишивати ікони. Нитку з японського подарунка почала використовувати для вишивання німба на іконах і картинах біблійної тематики. Це був початок розвитку GLOW ART. І запис про першу роботу «Ісус Христос у терновому вінку» 2011 року в категорії «Мистецтво вперше» було внесено у Книгу рекордів України.

— Одразу згадаймо й про ваш другий рекорд, хоч його зафіксували значно пізніше.

— Другий сертифікат отримала від Національного реєстру рекордів України. Три роки вишивала мапу України, навіть звірила її з мальованими картами в інституті геодезії і картографії. Представляла цей проєкт у кількох країнах. Усюди охочі робили на ній по кілька стібків, тож загалом над цією мапою працювали майже 240 осіб.

— Хочу продовжити розмову про напрями мистецтва, що сяє, адже саме так тлумачите з англійської мови GLOW ART.

— Крім відкриття GLOW ART, стала розвивати напрям, який назвала  «Палімпсест». Це слово означає старовинний пергамент, з якого стерли попередній текст і на тому місці написали новий. Я ж стала на старовинні рушники, сорочки наносити сучасну вишивку GLOW ART із дизайнами «Дерево життя», «Очі Ісуса».

— Знаю, що успішно втілили проєкт цифрового рукоділля.

— Це ще один мій напрям у мистецтві, що сяє. Його назва — Digital Needlework, що й означає цифрове рукоділля. А його історія теж бере початок з Японії. Коли була там на виставці, побачила картинки з QR-кодів. Тоді їх в Україні ще не використовували. Поцікавилася, і мені пояснили, що це сучасний носій інформації. Це вразило, отже залишилося у підсвідомості. Через роки, а саме 2012-го, отримала пропозицію показати на виставці в Кореї 45 власних робіт. Нелегко їх перевозити, оформити дозвіл на вивезення. Тоді виникла ідея зашифрувати у QR-коди іміджеву інформацію про Україну. Згодом створила колекцію «Україна — мій дім». Скануючи мобільним телефоном вишиті QR-коди, бачимо мапу нашої країни, краєвиди з висоти пташиного польоту, український національний одяг, гопак у виконанні ансамблю ім. Павла Вірського, найбільший у світі український літак «Мрія», квіти України, українські страви, а також чуємо Державний гімн України.

Цю ідею сприймають усі із задоволенням, вона має успіх. Подорожуючи світом, на рушнику-божнику, якому понад 100 років, я підібрала колір нитки, подібний до давнього, і доповнила виріб вишитими QR-кодами з іміджевою інформацією про Україну.

— Методику створення схем для вишивки QR-кодів теж запатентували?

— Методику створення схем для вишивки лаконічних QR-кодів запатентувати мені допоміг академік Борис Гриньов. Я роблю такі схеми для вишивки й генерую інформацію про нашу країну і надсилаю співвітчизникам у різні куточки світу. Цей проєкт в онлайн-режимі репрезентували в усьому світі до 30-річчя відновлення Незалежності України, а я сама — у Стокгольмі.

— Ви створили серію портретів відомих постатей у техніці монохромної вишивки.

— Після біблійної тематики виникла ідея відкрити музей вишивки та створити портретну галерею видатних діячів різних культур та епох. Зокрема Леонардо да Вінчі, фундаторки Києво-Могилянської академії Галшки Гулевичівни, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Михайла Грушевського, американського митця українського походження Енді Воргола, Альберта Ейнштейна, Ґолди Меїр, Стіва Джобса та багатьох інших. Ці вишиті портрети відповідають розмірам людського обличчя. Коли їх оглядати в темряві, створюється враження, що ці особистості поміж нас. Це викликає захоплення, позитивні емоції.

Монохром — це також сучасно. Тому взялася створювати колекцію аксесуарів. Використовую червоно-чорні кольори.

— Назвали ці два кольори, й одразу спали на гадку рядки з відомої пісні: «Червоний — то любов, а чорний — то журба». Ви пояснюєте по-іншому?

— Це кольори Центральної України, де я народилася. Вони мені дуже подобаються, мають стильний вигляд на сучасних аксесуарах. Є версія, що чорний колір символізує багатство. Мені більше імпонує позитивний погляд на чорний колір. Тому трактую, що червоний — то любов, а чорний — то достаток, багатство.

Роблю краватки, метелики, сумки, браслети, листівки та інші речі. До того ж зважаю на екологічність матеріалів — ідеться про стовідсоткову бавовну, джинс, льон натуральний, шинельне сукно радянських часів. Аксесуари з них можна носити довго, якість матеріалів висока, речі прикрашені вишивкою, що сяє в темряві. Сюжети можуть бути різні: традиційні українські орнаменти, що мають функцію оберега, зображення тварин, зокрема котів, яких дуже люблю. Зрештою, охочих придбати вироби саме із зображенням котів дуже багато. Хоч на моїх сумках побачите і метеликів, птахів, собак і навіть ящірку Гауді — мозаїчний символ Барселони (Іспанія). До слова, в цьому місті 2019 року я мала впродовж цілого місяця персональну виставку. В її межах на горі Монсеррат разом із представниками місцевої української діаспори репрезентувала сумку, що співає Державний гімн України. Тобто якщо навести смартфон на вишитий QR-код на сумці, звучить наш славень.

— Кажете, що створили музей вишивки в Києві. Він діє?

— Так, 2011 року я відкрила приватний музей вишивки. Приїжджали відвідувачі чи не з усіх куточків України. Було три кімнати: в  першій — портретна галерея, у другій — українське національне вбрання та аксесуари, у третій — крамничка.

— Чому кажете «було»? 

— Через пандемію коронавірусу довелося музей зачинити. Колекцію зберігаю. Тепер шукаю людину, яка придбала б її та якій цікаво відкрити таку галерею в середмісті Києва чи у столицях інших країн. Я ж працюватиму над втіленням своїх нових ідей.

— Ви гідна представниця культурної дипломатії.

— Проводжу майстер-класи, презентації за кордоном. Представництва GLOW ART відкрила у Великій Британії, Іспанії, Ізраїлі. Через пандемію їхня діяльність трохи загальмувалася. Гадаю, згодом поновлю, але в іншому форматі.

— 2022 рік ви почали з активного представлення GLOW ART на всесвітньому EXPO в Дубаї. Такі виставки ви відвідували в Японії, Китаї, тепер ось в Об’єднаних Арабських Еміратах. Чому прагнете працювати саме в такому форматі?

— EXPO — дуже вдалий майданчик для просування нових напрямів, зокрема в мистецтві. Скажімо, в  Дубаї мене запросили у телестудію, показали на весь світ рушник, в якому закодована іміджева інформація про Україну. Бачила реакцію на це працівників телестудії й виставки — вони були вражені. У столиці ОАЕ провела важливі переговори з компанією, яка оформлює приміщення у стилі відомих брендів, її зацікавила моя пропозиція щодо інтер’єру із брендом GLOW ART. Південна Корея представила на EXPO нову модель мобільного телефона Samsung. Моя ідея представити українську вишивку цією моделлю корейцям сподобалася.

У Дубаї організовувала майстер-класи, репрезентувала GLOW ART, ознайомлювала з міжнародним художнім проєктом «Україна — мій дім». 2014 року українець Павло Танасюк заснував британську приватну компанію Spasebit, яка розробляє технології космічної робототехніки для місячних і планетарних місій. Веду переговори, щоб на Місяць відправити вишитий власноруч QR-код з інформацією про нашу державу.

— Тепер більше перебуваєте в Україні чи за кордоном?

— Дуже люблю теплі країни, де є море. Отримала нещодавно тимчасове місце проживання в турецькому місті Анталія.

ДОСЬЄ «УК»

Тетяна ПРОТЧЕВА. Народилася 2 листопада 1962 року в м. Києві. 1985-го закінчила механічний факультет Київського технологічного інституту харчової промисловості (нині Національний університет харчових технологій). Працювала в комсомолі, завідувала бюро приватизації Деснянського району м. Києва. 2011 року заснувала у столиці музей ви­шивки GLOW ART.