Перед кожним бойовим вильотом він торкається рукою літака, ніби вітається з живою істотою. Говорить спокійно. Але за цією спокійною інтонацією — десятки бойових вильотів, ухилення від російських ракет, знищені «шахеди» та постійне усвідомлення: одна помилка в небі може коштувати життя.

Неповторні емоції

— Коли ви вперше зрозуміли, що хочете літати?

— Напевно, ще в дитинстві. Народився у Сумах, там не було військової авіації, але я постійно бачив цивільні літаки в небі. І щоразу, коли вони пролітали, я просто зупинявся й дивився. Будь-яку справу припиняв, поки літак не зникав із поля зору. Тоді я почав уявляти: а що там у кабіні? Що бачить пілот? Що він відчуває? І з того моменту мені захотілося не просто бути пасажиром — захотілося самому літати.

— Рідні підтримали ваш вибір?

— Мама хвилювалася. Для неї це означало відпустити мене з дому. А ось тато дуже радів. Він сам колись мріяв стати пілотом, але не склалося. Виходить, я здійснив і свою мрію, і його.

Нині Denfix літає на МіГ-29. Каже: винищувач неможливо сприймати просто як техніку. А перед бойовими вильотами він завжди робить одне й те саме: «Це жива машина з характером. Дуже потужна, швидка, різка. Але водночас вона вимагає абсолютної концентрації. Небо дає емоції, які неможливо порівняти ні з чим. Я людина віруюча, тому перед польотом молюся. А ще завжди беру із собою фото дружини. Це мій маленький талісман. І коли приходжу до літака, то завжди торкаюся його рукою — ніби вітаюся».

За роки великої війни пілот знищив майже 20 повітряних цілей — крилатих ракет і дронів. Воював на сумському, запорізькому та херсонському напрямках. Каже: найнебезпечнішими стали польоти поблизу лінії бойового зіткнення. У такі моменти часу на емоції нема. 

— Майже кожен другий бойовий виліт — це ситуація, коли тебе обстрілює російська ППО. І тоді починається буквально втеча від ворожої ракети. Ти отримуєш інформацію про пуск ракети й одразу маєш реагувати. Максимальна концентрація. Адреналін. Ти просто повинен вивести літак із зони ураження.

— Були моменти, коли ракета проходила критично близько?

— Було кілометрів із 20. Для землі це далеко. Для неба — критично близько.

Льотчик зізнається: його дивує, коли люди применшують складність роботи винищувальної авіації проти дронів.

— Усі думають: це ж просто «шахед». Але проблема в тому, що винищувач — дуже швидкий літак. А дрон маленький і малошвидкісний. Його складно захопити, складно правильно підійти до цілі. І коли ти зближуєшся — у тебе буквально секунди на рішення. Бо є ризик навіть врізатися в нього.

Не боятися важкого шляху

Після успішного ураження емоції інколи прориваються просто в кабіні. А найскладніше, за словами пілота, — не фізичне навантаження, а постійна концентрація: «Коли бачиш підрив ракети в повітрі — це неможливо передати словами. Ти розумієш: цей виліт був недаремним і ця ракета не долетить у чиєсь мирне місто. У польоті неможливо розслабитися. Ти весь час контро люєш усе навколо. І коли повертаєшся на землю, організм лише тоді дозволяє собі відпустити напругу. Після бойових вильотів ти просто знесилений».

Окрема складна тема — втрати. Та попри ризики, він не приховує, що любить свою професію: «Загинули мої бойові побратими. Я був на їхніх похоронах. Це дуже важко. І тоді з’являється страшенна злість на ворога. Люди часто бачать тільки красиву картинку польотів і романтизують це. Але за нею стоїть величезна робота, дисципліна, психологічне навантаження. Хоч я кайфую від того, що роблю».

І навіть після сотень годин у небі його досі вражає вигляд України згори: «Щоразу дивлюся на нашу землю й думаю, наскільки вона красива. Улітку, восени, взимку — кожен політ особливий. І якщо колись буде мій останній політ, я хотів би просто насолодитися небом України й запам’ятати його таким — мирним і вільним», — каже він.

Сьогодні Denfix часто отримує повідомлення від дітей і підлітків, які теж хочуть стати пілотами. І його відповідь для них проста: «Якщо це справді ваша мрія — не бійтеся важкого шляху. Наполегливість, дисципліна і любов до неба можуть привести набагато далі, ніж здається на початку».

А для всіх українців у нього є ще одне прохання: «Цінуйте кожен день у своїй країні. І допомагайте — хто чим може. Не обов’язково бути військовим. Волонтерство, підтримка, будь-яка справа — усе це наближає той день, коли над Україною буде мирне небо».