Суботні зустрічі

  • Галина САДОВСЬКА

    Роман БРОВКО: «Без патріотичного кіно нація не ствердиться»

    Коли фільм «Заборонений» про життя, боротьбу з тоталітарним режимом і любов поета-шістдесятника Василя Стуса вийшов на телеекрани, залюбки подивилася його ще раз. І хоч демонстрували його пізньої пори, подумалося: тепер його побачили мільйони українців і зрозуміли, ким був насправді Василь Стус та якою жертовною була його любов до України. Мала змогу зустрітися з режисером фільму Романом БРОВКОМ і взяти в нього інтерв’ю. Була здивована його молодістю, ерудованістю, серйозністю, з якою підійшов він до зйомок свого першого художнього фільму.

  • Богдан МЕЛЬНИЧУК: «Руки німіють, але не зважаю, працюю, інакше не може бути»

    Тернопільщина стала для Богдана Мельничука і колискою, і місцем проживання, і наснагою його творчості. Його, як сказав один із рецензентів, вежами життя є журналістика, письменництво, краєзнавство. Вражає палка любов Богдана Івановича до українського слова та велика працездатність. Він написав, видав понад сто художніх творів — поетичних, прозових, драматичних. Є автором текстів майже 120 пісень. Чимало зусиль доклав до втілення свого задуму — випуску в чотирьох томах «Тернопільського Енциклопедичного Словника», а також реалізації проєкту «Тернопільщина. Історія міст і сіл» (три томи).

  • Зінаїда БЛИЗНЮК: «Усі, хто бачив мої шахи, кажуть, що вони українські»

    Якщо селище Опішне на Полтавщині — гончарна столиця України, то розташований там Національний музей-заповідник українського гончарства — її духовно-культурний центр. Цей куточок полтавської землі має особливу притягальну силу. За будь-якої погоди там вирує життя: проводять екскурсії, працюють майстер-класи. Нині з дотриманням карантинних вимог на його території впродовж світлового дня ходять туристи. Фотографуються на тлі фантастичних звірів і чудернацьких статуй. Щороку музейних експонатів під відкритим небом стає все більше. Їх виготовили різні автори. Але передовсім це плоди багатої творчої уяви й невтомних рук музейних співробітників.

  • Ірина МАЦКО: «Душу свою у творах часто оголюю»

    Вродлива, привітна, щира, талановита, енергійна та добра. Ці риси здебільшого характеризують позитивних героїнь казок. Притаманні вони й письменниці, казкарці та казкознавиці з Тернополя Ірині Мацко. Шанувальникам своєї творчості вона розповіла не лише про мамине серденько, медовий сухарик, а й десятки інших казок, запропонувала каву по-дорослому, імбир для душі чи мигдаль для серця, а то й навіть шпинат для мізків. Фішками радості та секретами українського щастя поділилася й три сили-показники для себе визначила. А сьогодні знайшла час, щоб і нам про себе та літературну й громадську діяльність трохи розповісти.

  • Ольга МАТЕЙ: «Ми несемо людям українське слово і традиції»

    Берегове багато хто вважає угорським містечком. Однак тут у добрі й злагоді живуть люди з різним корінням, бережуть і розвивають свої культурні й побутові традиції. У міському будинку культури кілька десятиліть уживаються два аматорські театри — угорський та український.

  • Дмитро ГУБ’ЯК: «Назвав бандуру «Мрія», бо прагну, щоб вона звучала скрізь»

    Бандура стала сенсом життя заслуженого артиста України, члена Національної спілки кобзарів Дмитра ГУБ’ЯКА з Тернополя. Він віртуозно грає на цьому музичному інструменті, пише для нього твори, викладає клас бандури студентам, активно пропагує. А ще експериментує та втілює задуми, розробляючи і виготовляючи бандури за сучасними технологіями. Завдяки йому нині бандури харківського типу виготовляють лише на Тернопільщині. Доби для його енергійної діяльності замало, але він завітав до нас на зустріч.

  • Оксана ЛУЦИШИНА: «Фемінізм для мене — не настрої, а життєва позиція»

    Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка оголосив лауреаткою 2021 року в галузі літератури Оксану ЛУЦИШИНУ. Вона народилася, навчалася і стала на ниву красного письменства на Закарпатті, йде власним шляхом. Наскрізна лінія її творів — фемінізм і обстоювання гендерної рівності. Про це вона розповіла в інтерв’ю кореспондентові «Урядового кур’єра».

  • Іван КЛИМИШИН: «Завжди ставлюся з повагою до чужого та свого часу»

    Іван Климишин — легенда української астрономічної науки. Щороку наприкінці травня він залишає Івано-Франківськ, де з 1974 року викладає у Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника, й ціле літо працює, відпочиває на родинному хуторі біля села Кутиска на Тернопіллі. Доньки Івана Антоновича Оксана та Ольга — теж науковці, одна доцент, друга професор. З дитинства вони проводили літо на хуторі, де почався їхній рід, і дали назву поселенню Вільний Птах.

  • В’ячеслав ЖИЛА: «Кожен актор має знайти свого режисера, з яким творчо розвиватиметься»

    Корінний киянин залишив столицю й здобув лаври театрального режисера в Тернополі. Ставити вистави йому випало на сценах кількох українських і польських театрів. Про творчі справи й повели розмову з В’ячеславом ЖИЛОЮ.

  • Віктор МОТРУК: «Том від Макрона — особлива цінність у моїй колекції»

    Ім’я закарпатського перекладача з французької мови Віктора Мотрука вже кілька десятиліть добре знає український читач. Завдяки його перекладам можемо ознайомитися із класичними творами французької літератури та з її новинками, що виходять у нашій країні. Нещодавно на Закарпаття, де живе і працює Віктор Петрович, надійшла звістка: він став лавреатом престижної нагороди у галузі перекладацької творчості — премії «Мистецтво перекладу» імені Миколи Лукаша, запровадженої журналом іноземної літератури «Всесвіт». «Урядовий кур’єр» зустрівся з лавреатом і розпитав про сходження до цієї літературної вершини.