Питання, чи бути нашій землі предметом вільної купівлі-продажу, на найвищому державному рівні майже вирішено. Проте єдиної думки у суспільстві немає. Дискусії тривають. Бо це якраз та ситуація, коли перш ніж прийняти остаточне рішення, треба дуже добре подумати. Кореспондент «УК» розпитав кандидата наук з державного управління, в. о. завкафедрою автомобільних доріг, геодезії, землеустрою та сільських будівель Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка Григорія ШАРОГО, що він думає з цього приводу.
Гектари списують, як зошит
— Григорію Івановичу, ви вірите, що скоро земля у нас стане товаром?
— Її й так у нас продають й купують, вона включена в економічний обіг. А загалом у світі орендою охоплено понад 70% земель сільгосппризначення. Та в жодному суспільстві землю не прирівнюють до стільця. Тобто вільного ринку, де земля — абсолютний товар, немає ніде. Скрізь люди розуміють, що це засіб виробництва, ареал існування всього живого, особливий просторовий базис. І наша з вами місія — щоб наші нащадки успадкували його і були господарями, а не наймитами на своїй землі. Через воєнну агресію ми вже й так втратили владу над частиною свого базису. Відвойовуватимемо його.
У Європі 86% земель перебувають у власності комун, а не в особистій приватній власності. Тамтешні країни активно скуповують, націоналізують землі, захищають від можливих ризиків у використанні. Наше суспільство теж має обмежувати права приватного власника. Щоб ніхто не міг безкарно знижувати природну родючість землі, перетворювати поля на яри, сінокоси — на болота. Держава повинна займатися системним поліпшенням родючості землі, щоб зростала її оцінна вартість. А в нас найкращими землями користуються латифундисти. Вони списують землю, як зошит.
— До речі, скільки великих землевласників на Полтавщині?
— Приблизно 15. Вони акумулювали земельні масиви половини сіл області. Більшість із них (крім «Астарти») не створили виробництв. У цих селах нині немає тваринницьких ферм, а відповідно, й органічних добрив. Бракує сівозмін і будь-яких регулятивних зобов’язальних правових норм щодо охорони, збереження природної родючості грунту як біологічної субстанції.
Справедливості заради зазначу, що роботи не лише тут, а й у 980 полтавських селах. У 450 наших селах немає жодного фермерського господарства. За такої ситуації дозволити вільний обіг землі не можна.
Коли у 1905 році Петро Столипін зробив це, доведені до крайнього зубожіння селяни вже наступного року продали 42% своїх безоплатно отриманих наділів. Багато хто пропив. А потім у період з 1906 по 1917 рік ціна на землю зросла у 2—11 разів. І селяни вже не могли викупити її назад. Тоді вони зробили це за допомогою зброї. Оголосили заможних селян куркулями, асоціальними елементами і спільно з більшовиками знищили їх. Чим перемогли більшовики? Одним лозунгом «Землю — селянам!» В основі більшовицької політики був принцип рівного розподілу землі на трудову норму. Зокрема на Полтавщині на трудову норму давали по 7 десятин.
— Виходить, ситуація, коли земля — абсолютний товар, вигідна латифундистам.
— Помилка реформаторів, що вони провели приватизацію заради неї самої. А нам ближчий польський варіант. Коли хоч за копійку, але селянин повинен купити під особисте господарство (ОСГ) землю. Тоді він подумає, скільки йому її купувати. Так само хоч за копійку, але купи землю під дачу, для ведення фермерського господарства. Тобто на відміну від нас, вони не пішли шляхом паювання. Так вчинила Угорщина. Але вона наступного дня після цього створила суб’єкт господарювання — державний фонд земель, який скуповує землю назад у державу в селян і пенсіонерів, які не спроможні або не бажають самостійно вести господарство, займається консолідацією земель, активним стимулюванням кооперації на селі, щоб не було пана латифундиста. Те саме роблять німці. Зокрема їхня фірма «КВС» орендує 998 гектарів. А чому не більше? Якщо більш як тисяча гектарів, то буде податок у кілька разів більший! А в нас латифундисти платять порівняно смішний податок. А тоді ми кажемо, що у нас бідне село і немає соціальної інфраструктури. Жодна адміністративно-територіальна реформа цього питання не вирішить.
— Чи створили в Україні єдину шкалу оцінювання землі різної якості і ступеня родючості?
— Нинішня нормативно-грошова оцінка землі в Україні потребує корегування. Тому що в її основі — економічна родючість 1980-х років. За нею гектар ріллі на Полтавщині коштує в середньому 45 тисяч гривень, або майже 2 тисячі доларів. Це базова для оподаткування ціна. Якщо припустити, що земля стане товаром, її вартість зросте у рази. І наші селяни з їхньою нульовою купівельною спроможністю не зможуть її купити. Натомість через посередників її скуплять інвестори, зокрема російські. Бо корпоративними правами латифундистів часто володіє саме російський капітал.
Зводять стіни, а про фундамент забули
— Наша держава цього не допустить.
— Якби вона справді дбала про сільське населення, то з мапи України щороку не зникав би умовно Чорнухинський район з населенням 15—16 тисяч осіб. А всіх великих землевласників і фермерів зобов’язали б створювати робочі місця, як у Франції, де на кожні 17 гектарів створюють одне робоче місце або сплачують податок у розмірі середньомісячної зарплати. І тоді комуна створить це місце сама. Найме на ці кошти соцпрацівника, двірника тощо. В Україні теж так можна зробити.
У Полтавській області 1,7 мільйона гектарів орних земель. Тобто 100 тисяч робочих місць. До речі, у полтавських колгоспах та радгоспах за радянських часів стільки й працювало — 120 тисяч.
— Отже, годувальниця не повинна бути абсолютним товаром.
— Так. Бо для нашого суспільства у його нинішньому форматі це може обернутися соціальною трагедією. Посудіть самі. У нас розвалена земельна інспекція. Закони про кадастр та про землеустрій мають відповідно демократично-заявочний та рекомендаційний характер. Не передбачено відшкодування втрат за зменшення природної родючості, штрафів та санкцій за це, норм обов’язкового фінансування та створення робочих місць. Тобто ми абсолютно не адаптовані своїм законодавством до введення землі у вільний економічний обіг шляхом купівлі-продажу.
І найголовніше. Історично так склалося, що в областях по-різному сприймають право купівлі-продажу землі, орендних відносин. Тому можна надати право вільно викуповувати ділянки, але не всім підряд, а сільським громадам, державному фонду земель. При цьому слід пам’ятати, що в Європі діє майорат. Там земельна ділянка чи фермерське господарство переходить у спадок тільки одному зі спадкоємців. А ми в області 9 тисяч паїв уже поділили кожен на 2—3 частини. Доки ж їх ділити? Навпаки, треба землю консолідувати, паї використовувати в цілісному масиві. Мені доводилося бачити покинуті паї, власники яких з різних причин не забажали укладати угоду з орендарями. Вони забур’янюють весь масив. Це трагедія цих полів і тих людей, які з них живуть.
— З недосконалим законодавством землю можуть скупити зовсім не ті, хто на ній працює.
— Щойно з’явиться хоч якась шпаринка для передачі її за трансакціями з рук у руки, цим обов’язково скористаються. Одразу почнуть виникати фіктивні кредитні зобов’язання. Механізми знайдуться. У нас це легко зробити, бо для цього є відповідне середовище. Іпотечних установ, державного фонду земель, цивілізованого інституту оцінки земель немає. Договори на оренду землі укладають і аукціони проводять чиновники. Та це ж нонсенс. Бо боремося з корупцією, а господарську діяльність у нас здійснюють державні посадовці, які не повинні цим займатися і передавати землю з рук у руки в оренду на 49 років. Це тіньовий продаж. У Європі термін оренди земель обмежений 20 роками. То що це за ринок, і куди ми йдемо? До речі, нам потрібен і державний земельний банк. Це моє категоричне переконання.
— А як вільний обіг землі ув’язується з децентралізацією?
— Ніяк не ув’язується. Держава з 2000 року відібрала землю в селянських общин. Обрізала їхню владу тільки територією села. Забрала у селян громадські сінокоси, вигони, пасовища, городи, ділянки під особисті господарства. Доки цією землею розпоряджалися районні державні адміністрації, із сільрадами рахувалися, йшли їм на поступки в земельних питаннях. Усе змінилося, коли всіма землями сільгосппризначення став розпоряджатися Держгеокадастр. Нині території сільради як такої фактично не існує. Бо сільській раді однаково, чи в неї 5 тисяч гектарів землі за межами села, чи удвічі більше. Сільські ради розпоряджаються лише землями у межах сіл.
Якщо держава хоче провести децентралізацію, обов’язково слід ухвалити закон про передачу в комунальну власність сільгоспземель, що розташовані за межами населених пунктів (проект уже зареєстрований у парламенті за №1154). Бо саме дядьківські сінокоси, пасовища, городи і землі під кладовища, сміттєзвалища визначають існування поселення. Верховна Рада досі цього не зробила.
Децентралізація передбачає передачу владних повноважень на місця, а в нас владу ніхто не передає ні на йоту. Ні в земельній сфері, ні в чому. Тому висновок такий. Суспільство готове до децентралізації. І рано чи пізно парламент і влада змушені будуть передати землі за межами населених пунктів у комунальну власність місцевих громад. Доведеться розвивати ринкові суспільні інститути, запроваджувати регуляторні норми, які врегулюють уже приватні земельні відносини. Формувати інститути земельних банків, державного фонду земель. Комунам треба буде викуповувати приватні землі, розширювати межі поселень, щоб у них була перспектива. Тобто всі повинні розуміти, що земля — наша основна матеріальна цінність. А для наших нащадків вона дорожча навіть, ніж ми з вами.
Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур'єр»
ДОСЬЄ «УК»
Григорій ШАРИЙ. Народився 1961 р. в селі Тимченки на Полтавщині. Закінчив Полтавський сільгоспінститут (спеціальність економіст), Харківський аграрний університет імені В. Докучаєва (інженер-землевпорядник), академію державного управління і Київську МАУП (юрист).
Працював економістом, головою колгоспу, народним депутатом СРСР, начальником Головного управління Держкомзему в Полтавській області, першим заступником начальника Головного управління Держземагентства у Полтавській області. Нині в. о. завкафедрою автомобільних доріг, геодезії, землеустрою та сільських будівель Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка.
Кандидат наук з державного управління. Почесний землевпорядник України.
Ми в Google+