Клінічна лікарня «Феофанія» Державного управління справами із самого початку її заснування майже 60 років тому розбурхувала уяву суспільства. Як закритий медичний заклад для обслуговування політичної еліти перетворився на сучасну прогресивну клініку, чим живе відома лікарня в часи війни та як потрапити туди на лікування пересічним громадянам, розповідає головний лікар «Феофанії» — доктор медичних наук професор Ігор Семенів.

 В інституті імені О. Шалімова за рік виконують майже 7 тисяч складних хірургічних операцій. За пів століття діяльності він здобув авторитет не лише в Україні, а й далеко за її кордонами.
Лікарі надають допомогу навіть тим пацієнтам, яким вже відмовили в інших клініках, бо випадок дуже складний, а здоров’я тане день у день. Чи варто везти у столицю, якщо прогноз невтішний?

 Упродовж чотирьох днів навчально-оздоровчий комплекс «Червона калина» Тернопільського національного медуніверситету ім. Івана Горбачевського став місцем проведення тактико-спеціальних навчань з домедичної та невідкладної медичної допомоги в умовах бойових дій, інших надзвичайних ситуацій. Вишкіл мали мобільні медичні бригади закладів охорони здоров’я МВС України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної прикордонної служби та Національної гвардії.

 Повномасштабне вторгнення росії на українську землю покликало торік у березні розпочати місію в нашій країні міжнародну благодійну організацію MedGlobal. В Україні вона спів працює з Міністерством охорони здоров’я, Міністерством оборони та Державною службою з надзвичайних ситуацій для визначення місцевих медичних потреб. Завдяки цій доброчинній структурі наші лікарі мають змогу освоювати практичні навички під час тренінгу «Хірургія політравми в умовах війни».

 Із доктором медичних наук, професором, заслуженим лікарем України та керівником обласної лікарні ім. І. Мечникова зустрічаємося на його робочому місці. За кілька годин до цього інтерв’ю в лікарню привезли майже 70 поранених військових. Але о 8:30 у закладі немає жодного натяку на те, що ніч була надважка. Кожен працівник спокійно робить свою справу.

У МОЗ України повідомили про одужання жителя Дніпропетровської області, який мав важку хворобу — у хлопця була апластична анемія у важкій формі (кістковий мозок людини перестає виробляти достатню кількість клітин крові). Лікарям Охматдиту вдалося його врятувати завдяки генетичному близнюкові з Українського реєстру донорів кісткового мозку. Як сказала мама того хлопця, на їхнє щастя, якась чужа людина підійшла як донор і дала єдиний шанс її синові на життя. Вона зазначила: «Що більше буде українців у реєстрі, то швидше знаходитимуться донори для наших діток». 

 «Для мене лікар загальної практики — сімейний лікар означає справжній, адже веде більшу частину лікування, діагностування пацієнтів», — вважає шестикурсниця Тернопільського національного медичного університету імені Івана Горбачевського Соломія Сампара. Вона вирішила, що обере саме цей фах. Проте, ніде правди діти, багато майбутніх випускників українських медичних вишів не бачать себе в такій професійній діяльності. Попри все з початком реформи системи охорони здоров’я в Україні статус сімейного лікаря значно зріс. 

 Частковість, запізнілість, пасивність — це минуле медичної реабілітації. Повноцінне відновлення людини, повернення її до активного самостійного життя, доступність для всіх — таку систему медреабілітації нині розбудовують у країні, розширюючи інфраструктурно. Нове поповнення переліку сучасних реабілітаційних закладів — всеукраїнський медцентр світового рівня для людей зі складними травмами війни Superhumans, який запрацював на Львівщині. 

 Торік 22 жовтня «Урядовий кур’єр» розповідав про початок роботи ДНК-аналізатора, який відкрив нові можливості в розкритті злочинів та наданні ексклюзивних послуг. Надсучасний апаратно-програмний комплекс RapidHIT ID дає змогу фахівцям Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України за 90 хвилин встановити ДНК-профiль для ідентифікації особи. Як вплинуло використання новітньої техніки на розкриття злочинів, зокрема воєнних?

 Десятирічний Ігор був досить спокійним і розважливим. І вчився непогано, займався у спортивній секції, мав чимало друзів. Однак у якийсь момент хлопця ніби підмінили. Він став ображати меншого братика, пропускати шкільні заняття, грубо відповідати на поради домашніх та вчителів. Як зауважила мама Олена, такі зміни сталися після загибелі на війні батька Ігоря та її хвороби (певний час змушена була перебувати на стаціонарному лікуванні). Вона й нині страждає від гострої форми діабету та гіпертонії.