Близько сотні учасників з усіх куточків України зібралися на Всеукраїнський форум  майстрів жіночої краси. Хоча  змагання проходять лише вдруге, саме тут відбуваються відбори учасників від нашої країни  на різні світові чемпіонати —  з перукарського мистецтва, нейл-дизайну та декоративного макіяжу. Тож майстрам з Харкова, Дніпропетровська, Донецька, Києва, Одеси, Запоріжжя, Сімферополя  довелося у напруженій боротьбі здобувати першість.  

Розкрию секрет:  життєрадісна відьмочка-білявка, яку ви бачите на передньому плані знімка Сергія Шамшина, — моя  колега з іншого видання Олена Романенко. А злітною смугою для неї слугувало дворище «Марійчиної садиби», що на Херсонщині. Це край, якому й Бог велів розвивати сільський зелений туризм, і зрушення щодо його розвитку тут очевидні. Але обійстя Ольги Жукової, як бачите, все-таки вирізняється з-поміж інших.

На Тернопіллі визначали кращі навчальні заклади. Переможцем у номінації «Храм науки» серед вишів III-IV рівнів акредитації став Тернопільський національний економічний університет (ТНЕУ). Рівно 45 років тому цей ВНЗ розпочав свою діяльність з відділення столичного інституту. Крок за кроком він зростав, досягав успіхів, перетворювався у потужний осередок науки й освіти міжнародного рівня, в один з найпрестижніших навчальних закладів нашої країни.  Вже п’ять років має статус національного.  

Донедавна до більшості сільських навчальних закладів Прикарпаття медичні сестри і лікарі, як правило, тільки навідувалися, та й не в усіх  школах райцентрів постійно працювала медсестра. Чи правильно це, особливо після непоодиноких смертей учнів на уроках фізкультури?. 

«Я живу, як знедолений! — писав 32-річний Людвіг ван Бетховен під тиском глухоти, яка швидко прогресувала. — О, як жорстоко я стикався з двічі трагічним досвідом мого поганого слуху, я все-таки не знаходив у собі сили сказати людям: говоріть голосніше, кричіть, адже я глухий».  

Хто сказав, що півні на рушниках не співають? Не бачив він робіт Юрія Дахна, який давно і всерйоз займається реконструкцією старовинних вишивок. І оті два браві червонясті когути на полотні кукурікають, аж виляски ідуть. «Гість буде!» — радіє прикметі дівчина із сусіднього рушника. Вийшла з хатинки у садок, аж ось і козак на поріг, тримає коня за повід. «Сватай мене, козаченьку, люблю тебе дуже!» — присягається красуня. Її гарна та пишна подружка йде з двома відрами води на коромислі, а парубок аж з чобіт вискакує, щоб вона звернула на нього увагу.  

У світі є місця, де втрачається почуття реальності.  Ви забуваєте, в якій країні перебуваєте і яка зараз пора року. Вас опановує почуття цілковитого спокою і гармонії, вам раптово розкривається таємниця безкінечності часу і ви зазираєте за завісу Вічності. До таких місць, безперечно, належить монастир святої Одиль, розташований у Вогезах, — гірському масиві на північному сході Франції, на висоті 764 метри.  

Поза сумнівом, до початку медичної реформи країна прийшла морально налаштованою — ні в пацієнтів, ні в медиків не залишилося сумнівів: без змін не обійтися, галузь треба терміново лікувати. Та надалі, як зазвичай буває за тих чи тих починань, першу скрипку перебрав на себе … страх. А раптом буде гірше, піде щось не так, не справдяться сподівання, звільнять, розформують —  список застережень можна продовжувати.

У профільному міністерстві про непрості настрої в суспільстві й серед колег знають. Тому намагаються терпляче роз’яснювати свою позицію різній аудиторії, де журналісти, зрозуміло, серед найбажаніших слухачів. Черговий крок у цьому напрямку — започаткування роботи прес-клубу, в першому засіданні якого взяли участь міністр охорони здоров’я Олександр Аніщенко, його заступник Олександр Толстанов, начальник управління Національної академії медичних наук Василь Лазоришинець та представник ВООЗ в Україні Ігор Поканевич.

Охочих написати мемуари в останні роки аж ніяк не бракує. Тому, як хтось влучно підмітив, з’явився навіть новий жанр подібної писанини — «мемумаразми». Втім, на щастя, таке визначення  не стосується книжки наставника гірників Мірчі Луческу.  

Ні на кого не схожий канадський «Cirgue du Soleil» («Цирк Сонця»), який 2014 року святкуватиме 30-ліття, завоював своїми шоу та виставами увесь світ, а ми увесь цей час навіть не відали про його існування – кажу про себе, своїх колег, друзів та знайомих, котрі, почувши назву знаменитого колективу, запитували, а що це таке.  Приправивши інтернетною інформацією таку неймовірну необізнаність, ми й опинилися на першому побаченні з «Цирком дю Солей» на приставних стільцях за останнім глядацьким рядом, вище якого – лише дах Палацу спорту.