ГАСТРОЛІ

Мхатівці подарували Києву лише одну виставу - знамениту "Трьохгрошову оперу" Брехта

Побутує думка, що відомі актори розбещені публікою і пресою, а тому не люблять журналістів і навіть часто грубіянять їм. Напевно, це не справжні актори. Творці, що живуть у світі мистецтва, інші. Вони поважають тих, хто пише про них, хай і критично, а також вдячні глядачам, які захоплюються їхньою творчістю, витрачають свій час і гроші, щоб оцінити їхню роботу. Саме такими виявилися відомі актори Московського художнього театру Костянтин Хабенський, Марина Голуб та Олексій Кравченко. Чарівні, інтелігентні, захоплені своєю справою люди.

Актриса найширшого творчого діапазону Марина Голуб, що зіграла в кіно й театрі безліч різнопланових героїнь. Супермен-спецназівець Олексій Кравченко почав свою кінокар'єру ще школярем, утілившись у головного героя в одному з найжорстокіших фільмів про Велику Вітчизняну війну "Іди і дивись" Елема Клімова.

Костянтина Хабенського кіноглядачі знають як Ігоря Плахова з серіалу "Забійна сила", Антона Городецького в "Дозорах", журналіста з фільму "У русі", адмірала Колчака у фільмі "Адміралъ". А для театралів він - Клавдій і Зілов у постановках "Гамлет" і "Качине полювання", Калігула в однойменному спектаклі. І хай любителі кіно мало знайомі з його театральними роботами, а справжні театрали зневажають серіали, всі, хто хоч раз бачив артиста на сцені або екрані, відчувають, що ця людина, окрім яскравої зовнішності, наділена ще й величезним талантом.

З "Трьохгрошовою оперою" - однією з найзнаменитіших п'єс Бертольда Брехта - Хабенський зіткнувся ще в 1996 році, коли працював у театрі "Сатирикон" у Костянтина Райкіна. Тоді молодий актор зіграв одну з ролей другого плану. Та, за його словами, для справжнього артиста другорядних ролей не існує. У будь-якій він викладається в повну силу, як і в нинішній постановці "Трьохгрошової опери", де Хабенський виконує головну роль - бандита Меккі.

"Трьохгрошова опера" - музична вистава, поставлена за п'єсою Брехта - Вайля, з успіхом пройшла на багатьох театральних сценах світу. Серед найцікавіших постановок -Д. Стрелера в Мілані (1956) і Парижі (1986). Ставилася "Трьохгрошова опера" і багатьма російськими театрами.

Кияни побачать сцену без будь-яких прикрас. Так вирішив режисер Кирило Серебренніков. Головний герой - лондонський гангстер Меккі Мессер, який водить дружбу з шефом поліції на ім'я Тайгер Браун (Олексій Кравченко), закохується в дочку короля жебраків Пічума - Поллі і збирається з нею одружитися. Проте її батько, шантажуючи Брауна, намагається відправити Меккі на шибеницю.

У постановці Кирила Серебреннікова "Трьохгрошова опера" привертає увагу музичною інтерпретацією гострої сатири Брехта, втілюючи на сцені яскраву і реалістичну картину суспільства, в якому грань між злочином і законом розмита.

- Для цієї постановки був зроблений новий переклад п'єси, і вперше повністю використовується вся автентична музика Курта Вайля, - розповів Костянтин Хабенський. - Це повна версія 1928 року, те, з чого стартувала "Трьохгрошова опера". Пізніше вона перетворилася, з різних причин, на бродвейську постановку, і до нас уже прийшла саме в бродвейській версії. У нас спочатку - літературний матеріал, який був написаний Брехтом і Вайлем. Мені здається, це дуже своєчасно, з одного боку, і, з іншого, вистава має великі серйозні ідеї.

Щоб освоїти музичний матеріал, акторам довелося багато попрацювати.

- Ми цілий рік співали, - згадує Марина Голуб. - У когось це виходило краще - наприклад, у Олексія Кравченка, комусь довелося дуже постаратися. Костянтин Хабенський не вокаліст, але й він врешті-решт навчився точно потрапляти в ноти. А найголовніше, звичайно, ідея п'єси, написаної на зламі століть. Можливо, саме тому вона така актуальна і для нас, сьогоднішніх. Ми теж живемо на зламі часів, в період серйозної економічної, духовної кризи. Іноді мені здається, що намагаючись врятуватися від цього, ми стали багато, але невміло веселитися. Немов усе наше життя перетворилося на суцільний "Камеді-клаб". У виставі ми не прибираємо смішне, ми лише прагнемо перевести його в іншу царину - духовну, коли сміх не розбещує, а очищає.

Напевно, класичні твори тому і є творами на всі часи, що кожен глядач знайде в них щось для себе. Для когось ця п'єса є просто набором подій, де кожен герой спочатку сам створює собі проблеми, а потім сам із них виплутується, при вирішенні однієї ситуації створюючи дві. Для інших - це розповідь про корупцію в епоху кохання або навпаки - про любов в епоху загального розпаду. А для когось - нагода подивитися на улюблених акторів. Не секрет, що часто вистави мають успіх саме завдяки акторам, які в них грають. Так було завжди. Театрали ходять на улюблених артистів.

За словами акторів, в кожному місті й у кожному театрі, в якому їм доводиться гастролювати, своя аура. Але сцена театру імені Івана Франка їх не лякає. Костянтин Хабенський грав на цій сцені Калігулу й до цих пір пам'ятає, як тепло приймали його глядачі.

- Київ - театральне місто, здивувати його чимось вельми складно, - говорить Марина Голуб. - Але при цьому в ньому немає жорсткості. Мені, наприклад, було складно виступати в Санкт-Петербурзі. Я грала там Васу Желєзнову й постійно відчувала, що глядачі немов зважують на терезах мою гру - чого ти вартий. А ви, кияни, теплі й доброзичливі, нам з вами легко.