Ректор Уманського державного
педагогічного університету 
імені П. Тичини 
Наталія ПОБІРЧЕНКО

Чимало університетів і коледжів у різних регіонах України в нинішньому році потрапили в критичне становище — залишилися без абітурієнтів. Деякі виші взагалі не оголошували вступної кампанії. А для Уманського педагогічного університету імені Тичини наче й не існувало горезвісної «демографічної ями»: першого вересня в аудиторії прийшли 3453 студенти-новачки — на 397 осіб більше, ніж торік. Загальний конкурс на денну форму навчання досяг 6,2 абітурієнта; університет потрапив до ТОП-десятки вишів України за кількістю заяв від абітурієнтів. І це не в столиці, а в маленькому місті. Втім, в освітянському середовищі успіх умаських колег не викликав особливого подиву. Цей виш, який з маленького провінційного інституту в час найлютішої економічної кризи зумів вирости до університету з інноваційними системами навчання, заснувати нові факультети, науково-дослідні центри, аспірантуру, здобути почесне звання «Лідер сучасної освіти», налагодити міжнародні зв’язки, давно цікавить колег. Його називають «уманським феноменом», що з’явився поряд з «уманським дивом» — всесвітньо відомим дендропарком «Софіївка». Про джерела енергії для такого потужного ривка у розвитку, особливості роботи вишу в глибинці розповідає його ректор, професор Наталія ПОБІРЧЕНКО.

Сільська школа нічим не гірша

— Минулої осені ми відзначили 80-річчя вишу. На довгому віку пам’ятних подій було багато, але головна з них — статус університету, який здобули в 1998 році, і четвертий рівень акредитації. На сьогодні у нас 12 факультетів, які об’єднані у чотири навчально-наукові інститути. Готуємо бакалаврів, спеціалістів і магістрів  за 21 спеціальністю, 17 спеціалізаціями. Наші випускники — педагоги всіх  рівнів, від ясельної групи дитсадочка до університетської кафедри.

На початку 1990-х маленький провінційний інститут дійшов критичної межі, постало питання про його реорганізацію. У пошуках порятунку уманчани  тоді збирали підписи, посилали делегації до столиці. Виш був у тупику, у кризі. А криза — це момент перелому при хворобі, свого роду розвилка на дорозі, за якою або одужання, або загибель. Ми подолали цей Рубікон, бо не опустили рук, а навпаки, взялися працювати, враховуючи нові реалії життя. Тож розгадка «уманського феномена» проста — наполеглива робота, постійний пошук. Багато в чому починали, можна сказати, з чистого аркуша. Наприклад, створення факультетів нового для нас профілю — історичного, іноземної філології. До речі, повернули спеціальність, з якої починався виш у 1930 році, — соціальну педагогіку, адже попит на фахівців цього профілю нині дуже високий.

— Колеги з інших вишів цікавляться досвідом організації вступної кампанії в Умані — як зуміли благополучно обминути «демографічну яму»?

— Ми — університет у глибинці. Хоча слово «глибинка» не дуже підходить для старовинної, відомої своїми культурними й освітніми традиціями Умані, факт залишається фактом: до Києва і найближчого з обласних  міст від нас 200 кілометрів. Становище, умови роботи вишу в столиці і провінції значно відрізняються. Крім підготовки фахівців, наукової роботи ми ще й зобов’язані бути центром культури, освіти, духовності великого регіону в серці України. Університет підтримує постійні зв’язки зі школами цього регіону, зокрема сільськими. Там працює багато наших випускників, звертаються за порадами, підтримкою. Приїздять у свою альма-матер, коли з’являється бажання зайнятися наукою, вступити до аспірантури. І, звичайно, кожного літа з початком вступної кампанії присилають до нас своїх вихованців з атестатами. До речі, частенько батьки-педагоги  — наші колишні випускники привозять дітей. Вчительські династії — це чудово.

Сільські діти у нас завжди в полі зору, тим більше в нинішньому році. Між вишем і управліннями освіти найближчих областей — Черкаської, Вінницької, Миколаївської — укладені договори про цільовий прийом сільської молоді; в цьому руслі тільки на бакалаврат до нас надійшло 50 заяв. Узагалі 70% першокурсників — із села. Цікава географія нашої вступної кампанії: абітурієнти були з 21 області України, від рідної Черкаської до Закарпатської та Івано-Франківської.

Університет має свою стратегію підготовки майбутніх абітурієнтів. Перше: нинішнього літа за сприяння Уманського міського голови Ю. Бодрова (до речі, нашого колишнього випускника, кандидата історичних наук) на базі школи -інтернату створено педагогічний ліцей. Там уже навчається 57 учнів. З ними будуть працювати і наші викладачі. Друге: найближчим часом відкриємо курси підготовки старшокласників до тестування.

— Дуже непросто, мабуть, викладачам працювати з першокурсниками, які прийшли із сільських шкіл. Адже доводиться «дотягувати» рівень їхньої підготовки…

— Я категорично проти цього розповсюдженого твердження, що сільська школа — нижчого рівня порівняно з міською. Сільська школа не гірша, а інша, бо живе й працює в іншому середовищі. Серед сільських дітей, що до нас приходять, багато талановитих, вони — гордість вишу. А якщо першокурсник погано розбирається в комп’ютерних програмах, то навчимо. Вже до кінця першого року прогалини в підготовці, якщо вони були, ліквідовуються. Наші викладачі охоче допомагають таким дітям. Крім того, працюють наукові і пред  метні гуртки, колективи художньої творчості (цією сферою у нас опікується проректор з науково-педагогічної роботи Д. І. Балдинюк) — діти мають можливість розвивати таланти. Хороший спортзал, басейн починаємо будувати.

Студенти знають село: цю обставину ми врахували при заснуванні науково-дослідних лабораторій з проблем педагогіки сільської початкової школи (очільник — доцент О. А. Комар), етнології Черкаського краю (очільник — професор Н. П. Сивачук). Студенти, аспіранти працюють із захватом, стільки цікавих матеріалів привозять з експедицій.

Приміщення університету — пам'ятка архітектури. Фото з архіву редакції

Розбудову починали  з чистого аркуша

— Старше покоління викладацького корпусу пам’ятає час, коли у закладі не було жодного професора. На сьогодні — 76 викладачів зі ступенем доктора наук, 210 — з кандидатським. Крок гігантський — це теж один із проявів «уманського феномена»?

— Розбудову наукових структур ми теж починали з нуля, у важкі 1990-ті. Робили ставку на талановиту, енергійну молодь. Тоді ректором був В. Г. Кузь — видатний учений, нині академік НАПН України. Оновлення університету — його ініціатива і праця, він був першопроходцем. Ім’я професора В. Г. Кузя занесено до біографічних наукових довідників Великобританії і США. Багато років у нас працювала доцент Г. І. Кагальник — видатний учений в галузі психології; інформація про її науковий доробок включена до довідника інтернаціонального біографічного центру в Кембриджі. Наш професор  Л. А. Кіпніс — член Національного комітету України з теоретичної і прикладної механіки. Сьогодні в університеті працює багато колишніх студентів, аспірантів, докторантів цих учених. На кафедрах, в деканатах, лабораторіях — усюди молоді обличчя. У нас склалася чудова енергійна команда, у молодих — фонтани ідей, багато цікавих знахідок. До речі, більшість з них свого часу вчилися у сільських школах.

Організаційно-функціональна структура у нас доволі складна: під університетським дахом діє п’ять науково-дослідних інститутів, вісім наукових шкіл, зокрема академіка НАПН В. Г. Кузя, члена-кореспондента НАПН М. Т. Мартинюка, професорів О. М. Коберника, Н. П. Сивачук, Л. А. Кіпніса, А. С. Музиченка, Т. В. Кузнець. Зараз у нас навчається 82 аспіранти плюс ще 49 викладачів — в аспірантурах інших вишів і п’ять докторантів. За минулий навчальний рік захищено 23 кандидатські і дві докторські дисертації. А 19 жовтня 2010 року ввійшло в історію університету червоною датою: цього дня захистили дисертації троє наших викладачів — дві кандидатські і докторську.

— У структурі закладу є факультет, далекий від проблем педагогіки, — економічний.

— Створення такої структури — відгук на потреби часу. Коли зріс попит на кадри економістів, менеджерів. Нині заснували цілу низку спеціалізацій: економіка і право; фінансовий маркетинг; торгівля і товарознавство у митній справі; організація «зеленого туризму», менеджмент готельного господарства. До речі, під час вступної кампанії на спеціалізацію «туризм» був найбільший конкурс — 12 абітурієнтів на місце. Тобто попит на професію високий і ми на правильному шляху. Є задум створити на базі університету коледж з підготовки молодших спеціалістів у галузі туризму і готельного бізнесу. Адже концепцією розвитку Умані заплановано перетворення міста на центр міжнародного туризму, тож фахівці будуть потрібні. Крім того, з першого вересня на базі факультету почав працювати бізнес-інкубатор. Це спеціальний підрозділ сприяння розвитку малого бізнесу в регіоні, допомоги реалізації перспективних проектів, автори яких — студенти і молоді фахівці. І вже з перших днів у відведених їм аудиторіях багатолюдно.

Допомагає народна дипломатія

— В Уманському педагогічному вивчають чотири іноземні мови. Які перспективи у студентів, аспірантів на практику за рубежем у мовному середовищі?

— На це запитання вичерпно можуть відповісти студенти, молоді науковці, які не раз бували за рубежем по обміну, в літніх школах. А стосовно інтернаціоналізації царини університетської діяльності, то на сьогодні маємо 34 угоди про співпрацю із зарубіжними освітніми закладами. Якщо глянути на мапу, то від Умані пролягають пунктири до кільканадцяти країн Європи, Америки, Азії. Маємо друзів у Польщі, Німеччині, Росії, Угорщині, Македонії, Білорусі, Болгарії, США, Узбекистані, Лівані, Пакистані. Найтісніші зв’язки з Польщею, цьому сприяє ще й та обставина, що Умань за лінією народної дипломатії має двох побратимів у Польщі — міста Гнєзно і Ланьцут. В університеті діє Польський культурно-освітній  центр (директор — І. І. Кривошея), друзі подарували книги для польської бібліотеки. В нас уже кілька років працює викладач — носій мови Веслава Сверщ.

У студентів популярні міждисциплінарні індивідуальні гуманітарні студії (МІГуС), адже частину програми освоюють на базі зарубіжних університетів. Створено спеціальний інститут міжнародного освітнього співробітництва (очолює доцент О. А. Заболотна). Скажу відверто: ми використовуємо кожну найменшу нагоду, конкурси, гранти, щоб наші науковці і студенти брали участь у міжнародних конференціях, спілкувалися з ровесниками, побували за кордоном. Адже для більшості з них це, можливо, єдина нагода побачити світ.

— Після успішної вступної кампанії навчальний процес триває своїм порядком, тож ректору можна відпочити на лаврах?

— Тільки не це! Наразі у нас багато господарських клопотів. Рішенням конференції трудового колективу у нас нинішній навчальний рік оголошено роком гуртожитків, маємо відремонтувати і впорядкувати це господарство. Є добра новина: 13 вересня на сесії обласної ради прийнято спеціальну програму про поліпшення умов проживання студентів нашого університету і виділено понад 600 тисяч гривень для її реалізації. Ми дуже вдячні депутатам обласної ради за сприяння. Результат реалізації такої програми — не лише кращі умови для студентів. Це й довіра до влади, що про них піклується,не тільки на словах з телеекранів під час виборчої кампанії, а й на ділі.

ДОСЬЄ «УК»

Наталія ПОБІРЧЕНКО. Народилася 1947 року в м. Корсуні-Шевченківському Черкаської області. Закінчила Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка. З 1991 р. працює в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини на викладацькій роботі. Була деканом педагогічного факультету, директором Інституту соціальної та мистецької освіти, проректором з наукової роботи університету. У 2010 р. Наталію Семенівну обрано ректором університету. Доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук. Очільник Науково-дослідного центру педагогічного краєзнавства МОН України та НАПН при Уманському педуніверситеті. Перша жінка-ректор в історії Черкащини.

Ольга ДАНИЛЕНКО,
для «Урядового кур’єра»