Майже 40% території Коростишівського району Житомирської області (38,2 тисячі гектарів) займають ліси. Це багатство робить місцину  привабливою та популярною не лише для відпочинку (на знаменитому каньйоні поблизу Коростишева нині знімають навіть художні серіали), а й для бізнесу: вироби з деревини та лісоматеріали є одним із головних видів продукції, яку район постачає на внутрішній ринок та за кордон. Більшість  цієї продукції виробляють  на ДП «Коростишівське лісове господарство», яке працює з 1936 року.

Нині загальна площа держлісгоспу становить 24 810 гектарів, з яких 21 486 вкриті лісами. До складу підприємства входять п’ять лісництв, автоколона, лісопереробний комплекс у Мамрині поблизу Коростишева та нижній склад на залізничній станції «Степок». На території лісового господарства розташовано чотири об’єкти природно-заповідного фонду: «Галове болото», «Конвалія», «Боброве болото» та «Івницький парк». 

Деяких інвесторів давно цікавить будівництво сонячних електростанцій в зоні відчуження ЧАЕС. Але досі цьому заважала заборона ведення тут майже всіх видів діяльності. Нині перешкоду подолано: до депутатських канікул Верховна Рада встигла ухвалити Закон № 4437 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання окремих питань правового режиму території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», поданий Президентом України. Постійний супровід законопроекту здійснювало Мінприроди. 

Унікальний природний комплекс, одне із семи чудес України Бузький Гард на Миколаївщині в разі підняття рівня Олександрівського водосховища може назавжди сховати вода. Про цю проблему «УК» писав неодноразово, бо вона викликала великий резонанс у суспільстві. До акцій захисту Бузького Гарду від підтоплення приєдналася сила-силенна небайдужих людей. 

Гербарій Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича визнано національним надбанням — так високо відзначено його наукову та історичну цінність. У країні шість таких іменитих гербаріїв. До того ж чернівецький — один з найдавніших. Його почали створювати у 1877 році разом з відкриттям університету. 

У суспільстві обговорюють питання збільшення природно-заповідного фонду (ПЗФ) та створення національних парків. Україна зобов’язалася до 2020 року розширити площі природно-заповідного фонду до 15% загальної території країни за рахунок різних типів ландшафтів. Тож створювати такі об’єкти тільки на території лісів не зовсім коректно. 

Після затяжних дощів ріки й потоки на Закарпатті переповнюються і несуть сміття. З гір у долину змиває десятки тисяч пляшок, предметів, які не тонуть. Згодом на кущах уздовж берегів висять тисячі поліетиленових пакетів, що не додає ландшафтам мальовничості. 

Майже непрохідні заболочені гирлові ділянки Здвижу й Тетерева — рай для звірів і птахів, яких в інших місцях столичної області тіснить, турбує, а то й винищує homo sapiens, який чомусь визначив себе вінцем природи і обранцем Бога. А тут ніхто не руйнує бобрових хаток та загат, не пуляє заради розваги в ширяючих у небі чорних шулік, змієїдів, орланів, не ставить капканів на зайців чи петель на косуль. Такий собі маленький рай для природи. Рай, який у будь-яку мить може перетворитися на пекло, варто лише повернутися до влади колишнім друзям Януковича. Адже саме тут, у Сухолуччі, диктатор та його найближче оточення свого часу облаштували собі місце для панських полювань. 

Інформація про отруєння річок — наче перекличка мертвих. Тясмин, Случ, Хомора, Коник, Сула, Остер… Часом отрута виявляється такої сили, що гинуть не тільки риба, жаби, раки, а й качки, навіть бобри. Саме так сталося в Житомирській області на річках Случ та Хомора. 

Масове отруєння людей в Ізмаїлі змушує пильніше ставитися до систем водопостачання й водовідведення в інших містах і селах. Черкащина в цьому сенсі — регіон не з найкращих. Недавно Катеринопільський район сколихнула справжня екологічна катастрофа. Тонни води із несправних очисних споруд потекли сільськими городами і потрапили у річку Гнилий Тікич. Якість води тут і раніше була невисокою, а тепер ситуація стала критичною. 

Державне підприємство «Сарненське лісове господарство», що на Рівненщині, — один з лідерів за результатами господарювання в галузі. Тут один із найкращих колективних договорів щодо соціального захисту працівників. Тобто незважаючи на політичні торнадо та суспільні цунамі, економічна й соціальна складові йдуть поряд. Утім, пальма чи радше сосна першості дається непросто.

Директор підприємства Сергій БЕЛЕЛЯ має неординарний погляд на проблеми та перспективи розвитку лісівничої галузі, яка  стала на шлях реформування.