Деяких інвесторів давно цікавить будівництво сонячних електростанцій в зоні відчуження ЧАЕС. Але досі цьому заважала заборона ведення тут майже всіх видів діяльності. Нині перешкоду подолано: до депутатських канікул Верховна Рада встигла ухвалити Закон № 4437 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання окремих питань правового режиму території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», поданий Президентом України. Постійний супровід законопроекту здійснювало Мінприроди.

Відтепер на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, дозволено науково-технічну діяльність, проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, створення об’єктів природно-заповідного фонду (з певними обмеженнями). Заборона передбачена тільки в разі недотримання режиму радіаційної безпеки. За словами міністра екології та природних ресурсів Остапа Семерака, закон дасть змогу вирішити у зоні відчуження питання розпорядження землями державної власності, врегулювати містобудівну діяльність і видачу дозволів на спецкористування водними об’єктами та на викиди забруднювальних речовин в атмосферне повітря.

«Закон дасть змогу змінити ставлення до зони відчуження. Від дня трагедії минуло 30 років. За цей час забруднена територія стала значно безпечнішою. Нам потрібні нові підходи та стратегії до її адаптації й розвитку в напрямі розвитку наукової, туристичної та економічної галузей», — зазначив міністр. Саме зміна ставлення до зони, перетворення її на інноваційну територію — один із пріоритетів екоміністерства.

Досить пасти задніх

Але зміни ставлення держави та суспільства потребує не лише зона. «Коли я прийшов на посаду міністра екології та природних ресурсів, зрозумів, що Україна не встигає за світовими глобальними екологічними трендами. А стан природоохоронної галузі катастрофічно потребує порятунку», — зазначає екоміністр. Тому, не залишаючи поза увагою всі напрями роботи, міністерство зосередилося насамперед на кількох проривних напрямах. Зокрема за активного сприяння Мінприроди парламент цього літа ратифікував Паризьку угоду про зміну клімату. Нагадаємо, що текст угоди затверджено 12 грудня 2015 року в Парижі, під якою 175 країн поставили свої підписи у перший день відкриття процедури підписання. Механізми впровадження розроблятимуть упродовж наступних чотирьох років. Паризьку угоду укладено на зміну Кіотському протоколу, вона має на меті мобілізацію зусиль усіх країн у боротьбі зі змінами клімату та їх негативними наслідками.

1 серпня Президент підписав закон про ратифікацію угоди. «Україна входить до 20 країн світу і до трійки європейських країн, що першими ратифікували Паризьку угоду. Ми вперше за багато років продемонстрували всьому світові, що наша держава сприймає серйозно проблему зміни клімату і стала у ряд тих країн, які формуватимуть світовий тренд збереження клімату в найближчі десятиліття, — сказав Остап Семерак, коментуючи цю важливу подію. — Це також сприятиме формуванню позитивного міжнародного іміджу України і дасть чіткий сигнал для співпраці міжнародним організаціям та проектам технічної допомоги. Наша країна отримає шанс використати широкі можливості угоди для модернізації економіки».

Багато уваги приділяє Мінприроди й підготовці та супроводу екологічних законопроектів, які є важливою складовою адаптації вітчизняного законодавства до вимог ЄС. Зокрема в липні у першому читанні схвалено два надзвичайно важливих євроінтеграційних законопроекти: «Про стратегічну екологічну оцінку» та «Про оцінку впливу на довкілля».

Коли позбудемося непотребу?

У Мінприроди триває підготовка Стратегії поводження з відходами та нового закону «Про відходи». Вочевидь, жоден із того десятка вже зареєстрованих законопроектів цього напряму міністерство не задовольняє. На жаль, поки що ніхто не говорить, чи буде в цих документах передбачено запровадження заставної вартості тари та упаковки, хоч такий спосіб зменшення смітників активно обговорюють у соцмережах. Молодше покоління, агітуючи за цю позицію, апелює до сучасного досвіду Швейцарії. Старше ж добре пам’ятає, що колись порожня пляшка мала заставну вартість, порівнянну з вартістю буханки хліба, тож мало хто розкидався принаймні скляною тарою. Тож про законопроект «від міністерства» відомо поки що лише те, що він буде європейськи орієнтованим.

Тим часом, не чекаючи нового закону, Мінприроди підготувало, а уряд схвалив Ліцензійні умови для поводження з небезпечними відходами. Бізнес сприйняв цю новину позитивно, оскільки це розблокувало тупикову ситуацію з утилізацією прострочених отрутохімікатів.

З ініціативи Мінприроди розпочато інвентаризацію всіх сміттєзвалищ (уряд дав доручення обл?держадміністраціям, ті — РДА). За словами екомінстра, вже ця проста дія змусила місцеву владу почати ворушитися, і кількість несанкціонованих звалищ скорочують. Також він повідомив на недавньому брифінгу в Кабміні, що триває обробка отриманої від органів місцевого самоврядування інформації, яка ляже в основу інтерактивної карти: «Плануємо восени започаткувати мобільний додаток. Громадяни зможуть ним скористатися, щоб повідомити Мінприроди про нові виявлені смітники. Ми за даними цієї інтерактивної карти розпочнемо офіційно направляти вимоги до органів місцевого самоврядування щодо наведення санітарного порядку на своїй території».

Зміни у сфері контролю

Мінприроди готує концепцію державного природоохоронного контролю. Так, створять державну природоохоронну службу, територіальні підрозділи якої поділятимуться на еколого-ресурсні округи. Планують скасувати екологічний контроль у митній зоні, ввести відкриту автоматизовану систему реєстрів природокористувачів і небезпечних виробництв, а також передати певні функції на місця і ввести там громадську посаду екологічного шерифа.

Попри те, що необхідності реформи Держекоінспекції та інших контролюючих органів ніхто не заперечує, у громадськості виникає величезна кількість запитань щодо деталей реформи. Зокрема, чим шериф відрізнятиметься від нинішніх громадських екологічних інспекторів? І чи розуміють автори реформи (хто вони, до речі?), що громадськість не може замінити державу в цій непростій сфері? Або як забезпечуватимуть недопущення непотребу на нашу територію у разі скасування контролю на кордоні? Свого часу до нас завезли з території нових членів ЄС надотруйні так звані премікси (на Закарпаття) та кислі гудрони (на Львівщину), яких і досі позбутися не можемо.

Підтримує громадськість і налагодження безперервного екологічного моніторингу. Цю ідею пан Семерак анонсував так: «Маємо перейти від неефективної системи, яка діє нині, до щохвилинного моніторингу в онлайн-режимі, де і що викидають чи скидають, в якому регіоні, куди це поніс вітер, — щоб люди мали доступ до цієї інформації. Ми повинні зробити так, щоб бізнес відчував відповідальність та інвестував у нові екологічні технології». Але не зрозуміло, чи буде для початку повернуто до складу екоміністерства Держгідромет (нині він у підпорядкуванні ДСНС), який має найкращу серед наших відомств мережу спостережень за якістю довкілля. Хоч, якщо чесно, «найкраща» не означає «прийнятна».

Надра і заповідники

Також у пріоритети екомінстра потрапило й ухвалення нового кодексу про надра та стратегічне планування в цій сфері: «Надра — багатство українського народу. Але у нас нема актуального плану видобутку та розвідки корисних копалин», — пояснив очільник відомства.

Приємно зазначити, що пан Семерак не забуває й про розвиток заповідної справи — створення національних парків (Дніпровсько-Тетерівського, Холодного Яру та інших) та розвиток у рекреаційних зонах цих установ туризму (сподіваюся, жорстко дозованого і науково прорахованого).

Тож нам усім разом і кожному окремо залишається тільки трохи почекати — і покращення настане. Або — не чекати і долучитися до втілення цих чудових планів у життя та контролю за їх виконанням. Наприклад, розпочати із запитів з вимогою розмістити інформацію про всі новації на сайті Мінприроди.