А багаттячка святково-ностальгійного настрою на ярмарку «Різдвяний Арсенал» роздмухував навіть той, що там і не з’явився…
Якби я стала олігархом…
Він, плюшевий, без одного ока — як пірат, із нутрощами з тирси, ярмаркові світські раути не відвідує через поважний вік. Ще б пак, цьому клишоногому вже під вісімдесят літ, йому ще в довоєнні роки минулого століття довіряла свої дитячі таємниці тітка киянки Алли Федорової, після якої вже вона, племінниця, надала йому статус родинної реліквії у своїй оселі. З таким гралися діти і в 1960-ті роки, тому деякі відвідувачі ярмарку впізнавали його «онуків», яких продавала столична майстерня, а пані Алла, її представниця, підтверджувала їхні здогади ще й спільним іменем цих текстильних звірят — «Ведмідь із нашого дитинства». Вони кумедні й зворушливі, лише з натуральних матерій виготовлені й самі, і їхнє вбрання, а гудзички та деякі атрибути до них (забавки іграшок) — дерев’яні. Нині вони святково одягнені до Нового року, в кожного в лапах — коник чи ялиночка.
Ще один ведмедик цієї майстерні, вручну виліплений із полімерної глини, когось прикрасить як брошка. Мініатюрний — заввишки три сантиметри — він мимоволі порівнюється із триметровим Мишком у сірому светрі. Це вже продукція київського магазину, який має свій цех, де й народжуються такі м’які велетні-кошлатики. На їхніх плечах затишно подрімати дітям і дорослим у квартирі й на дачі.
Майстриня з Києва Олена Орєхова малою гралася з голкою, ножицями, обрізками тканин. Уже у 6 рочків, коли шила одяг пупсикам, знала, що в майбутньому стане кравчинею. Але не відала тоді, що ляльки будуть поряд з нею й дотепер. Клаптики, що лишалися після шиття, ніби самі просилися перевтілитися на мотанки — народні ляльки, що повернулися з минувшини десять років тому. Пані Олена начиталася про них, перш ніж виготовляти, каже, від фантазії кожної майстрині залежить, щоб, не знехтувавши традиціями, по-своєму одягнути і вжитково-побутову мотанку — жіночку в хусточці, і святково-весільну — яскраву, барвисту, зі стрічками. Завжди питає в покупців, куди поїдуть чи полетять з ними її іграшки — для дітей та інтер’єрні, тож поінформована, що вони вже по всій планеті. Я ж уперше побачила в пані Олени маленьку мотанку, що вміщується на долоні, — український пупсик у пелюшках прадавніх звичаїв. Таку лялечку, розповіла вона, вкладали в колиску ще до народження немовляти — щоб її обживала. А потім лишали там для охорони малюків від хвороб, пристріту тощо.
І мені подумалося, що не тільки старий ведмедик і мотанка мають обживати світ сучасних дітей, розчулюючи й дорослих, які гралися ними у своїх дитинствах. Була б я олігархом, подбала б про величезний магазин, у якому відтворені іграшки всіх століть, що були забавами наших предків, продавалися б поряд із найновітнішими. Така собі іграшкова генеалогія допомагала б різним поколінням порозумітися і бути добрішими.
Ялинка буває і з картонних коробок
Велике Вухо — так називалася Акустична майстерня казки, яка запрацювала на ярмарку в Арсеналі ідей 19 грудня, у День Святого Миколая. До казок Дзвінки Матіяш і не тільки дітей заохочували не словами; папір і фольга, склянки, тарілки, глечики й тазики, шишки й горіхи допомагали їм переповісти, «як бджоли будують щільники, як тріпотять крильця метеликів у повітрі та тупотять лапки комах, що бігають по воді, як чистять дзьоби горобці і як ворушаться вуса в кота, котрий підкрадається до горобців»…
А в іншій залі Арсеналу ідей на величезній стіні фігурно розташувалися вже списані на макулатуру книжки, розгорнувши свої сторінки, наче віяла. Цією інсталяцією «Можливість подиху» художники Ірина Озаринська і Олександр Воловодовський так вдихнули в них друге життя, а продовжували його і люди, що підходили доторкнутися до них, погортати, зазирнути в їхній зміст. Охочі приносили сюди і свої книжки, щоб на столі у куточку добудувати з них ялинку.
Ми впевнилися на ярмарку: новорічно-різдвяну ялинку можна створити з будь-чого. Вразила нас викладена з картонних ящиків і прикрашена білими паперовими янголами. Фундація імені Дарини Жолдак, пояснила її волонтер Ірина Степанова, пропонувала заповнити ці порожні коробки «книжками, які в когось запилилися на поличках чи деінде, а в цей час комусь вони дуже потрібні». Торік таких книжок зібрали майже 5 тисяч і розвезли в дитячі будинки, віддалені від столиці. Дарина Жолдак, відома галеристка і арт-критик, яка раптово померла 2012 року тридцятирічною, віддалена іншим світом від двох своїх донечок, але добрі справи її імені наближають Божу ласку і до її Яринки та Іванки, і до інших дітей, поряд з якими, на жаль, немає мам…
На ярмарку святкового настрою «Різдвяний Арсенал» діяла казкова резиденція Діда Мороза, де у спеціальному місці діти писали йому листи. Дехто з них розповів нам по секрету, про що саме. Шестирічний Кирилко чекає від нього «супертачку Хот Вілс». Десятирічний Женя сподівається на планшет, але це по-друге. А по-перше — «щоб усі були здоровими і щасливими». А мрія дванадцятирічного Владислава, висловлена в листі Діду Морозу, — «щоб усі в Україні жили добре, спокійно, і ніхто не воював». Для себе він нічого не попросив.
Людмила ЯНОВСЬКА,
Володимир ЗАЇКА
(фото),
«Урядовий кур’єр»
Ми в Google+