ДАТА 

Сьогодні 130 років від дня народження видатного українського вченого Олександра Богомольця 

Лікар-гуманіст Олександр Богомолець мріяв продовжити людське життя, повернути людству вкрадені у нього хворобами "мільйони сонячних днів". Його фундаментальні дослідження в галузі імунології, алергології, геронтології, ендокринології стали наріжним каменем сучасних наукових теорій, а принципи профілактики та лікування й донині широко застосовуються в медицині.

- Олександр Богомолець прожив 65 років, стільки ж минуло від дня його смерті, - говорить академік НАНУ Сергій Комісаренко. - За життя він встиг зробити стільки, що майже не під силу звичайній людині. Став одним з фундаторів української Академії наук і сучасної медико-біологічної науки. Вчений широких поглядів - патофізіолог, ендокринолог, мікробіолог, алерголог, імунолог, - він займався цими проблемами дуже успішно.

- Є вчені, які на цілі десятиліття випереджають наукову думку і освітлюють шляхи майбутнім поколінням. До них належав і Олександр Богомолець. Якими б стрімкими темпами не розвивалася медико-біологічна наука, яких би висот не досягла, доробок академіка Богомольця в цій царині не втрачає своєї ваги і значення, - у свою чергу наголошує президент Національної Академії наук Борис Патон.

Перемогти передчасне старіння

Усе життя видатний учений працював задля збереження людського здоров'я та розкриття довголіття. В одній зі своїх статей він писав: "У далині майбутнього постає золотий вік людини, де не буде місця стражданню, де страшний привід смерті стане химерою". Олександр Богомолець став одним з основоположників геронтології. Саме під його керівництвом в СРСР проведено перший у світі перепис довгожителів. У 1941 році академік створив диспансер боротьби з передчасним старінням, на базі якого згодом було засновано Інститут геронтології в Києві - перший в СРСР і один із перших у світі. Олександр Богомолець прагнув не лише лікувати хвороби, а й розкрити механізми витривалості людського організму.

Окрім Інституту геронтології, з "легкої руки" Богомольця в Україні створено найбільші й найвідоміші наукові центрі - Інститут фізіології, Інститут ендокринології та обміну речовин, Інститут онкології та радіології.

Тим часом дитинство майбутнього академіка було ой яким нелегким. Пологовим будинком для його матері - політичної активістки Софії Миколаївни - стала камера Лук'янівської в'язниці. Попри те, що на руках жінки був новонароджений, Київський військово-окружний суд засудив її до страти. Потім вирок замінили десятьма роками каторги. Жінка побачить чоловіка і сина лише за два роки до своєї смерті - їм буде дозволено приїхати до неї в Сибір на побачення.

Шість років ув'язнення за політичні погляди випали й на долю батька Богомольця. Ці роки Сашко жив у селі на Полтавщині, а пізніше в Ніжині, де його виховували дідусі з бабусями.

Студентом Олександр Богомолець мав власний оригінальний і самобутній підхід до будь-якого наукового питання. Іноді, іронізуючи з приводу своїх пошуків, він називав свої концепції "єресями", адже вони ламали застарілі норми й традиції. Власне, завдяки своєму дару передбачати шляхи розвитку науки він став засновником вітчизняної патологічної фізіології.

Консервована кров рятує життя

А в 24 роки вчений зробив відкриття світового рівня - створив антиретикулярну цитотоксичну сироватку (в багатьох країнах її називають сироваткою Богомольця). Це й досі ефективний засіб для стимуляції фізіологічної системи тканин, що надзвичайно важливо у складних екологічних умовах сучасності. В роки Другої світової війни лікарі виявили, що препарат помітно прискорює зрощення вогнепальних переломів, стимулює загоєння ран. Після того, як нові ліки взяли на озброєння, інвалідність серед поранених скоротилася на третину. Вже після війни, у 60-70 роки, її закуповували багато країн Європи.

У 1937 році Олександр Богомолець уперше в історії медицини розробив і впровадив метод консервації донорської крові, який врятував життя мільйонам. І сьогодні відкриттям українського вченого користується весь світ.

Напружена праця, важкі умови життя не минули для Богомольця безслідно. В нього загострився туберкульоз легенів, проте вчений продовжував працювати. Незадовго до смерті академік дав кілька важливих розпоряджень щодо будівництва і устаткування інститутів та лабораторій, облаштування обсерваторій, впорядкування Ботанічного саду. Уже помираючи, вчений не забув про своїх підлеглих - останні його вказівки стосувалися надання житла, матеріальної допомоги та ліків співробітникам. Він пам'ятав ім'я, прізвище та по батькові кожної людини, про яку клопотався.

Помер Олександр Богомолець у липні 1946 року в Києві і похований на території створеного ним Інституту фізіології НАНУ, який нині названий його ім'ям і розташований по вулиці Олександра Богомольця.