Максим ДМИТРУК
для «Урядового кур’єра»

15 червня на «Донбас Арені» підопічні Олега Блохіна проведуть ключовий поєдинок групового турніру проти команди Франції. В інтерв’ю журналістам наставник «триколірних» Лоран Блан розповів про свою роботу на чолі головної команди країни.

— Зараз ми продовжуємо реконструювати збірну, шукаємо молодих перспективних гравців, обкатуємо їх, стежимо за їхнім прогресом, але найголовніше те, що вони вже є. Існує команда, солідна група хлопців, з якими є сенс працювати на перспективу, на результат. З іншого боку, коли в твоєму розпорядженні лише три-чотири досвідчених футболісти, не так уже легко вселити в колектив спокій і впевненість. Останнім часом до досвідчених преса відносить, наприклад, того ж Саміра Насрі. А що в нього за спиною? Яких-небудь 20 ігор за збірну. Цього недостатньо для подібного статусу. Схожа ситуація з Ремі, Бафе, Менезем. Тому при порушенні ідеального балансу «молодь — ветерани» у нас і виникають проблеми.

— Як у вас складаються стосунки з гравцями?

— Досі — без особливих проблем. Напевно тому, що я завжди відкритий для діалогу, а мій вибір зважений і аргументований. Я повсякчас відверто кажу футболістові: «Ти не будеш сьогодні грати, бо не готовий чи не в формі — на відміну від твого конкурента». І неважливо хто це — Рібері, Малуда або хтось із новачків команди. Підхід однаковий до всіх. Якщо хтось із цим не згоден, то завжди може прийти до мене на розмову зі своїми аргументами.

— Часом складається враження, що на полі вашим підопічним не вистачає впевненості та рівноваги, характерних для німців чи італійців. Що це, проблеми психології, культури?

— Якщо ви грали в футбол, то знаєте, що будь-який матч — це завжди стрес. А коли у відповідальному поєдинку ти не можеш втримати в руках нитку гри, то те саме відчуваєш подвійно. Це теж долається з досвідом і перемогами. Коли 1998 року ми виходили на фінальний матч з бразильцями, то були на диво спокійними і сконцентрованими, не пекли себе зайвими думками і питаннями. В тому складі були і досвідчені, і молоді, і білі, і чорні, представники різних культур і релігій. Однак на все це не зважалося, бо передусім ми були КОМАНДОЮ. А коли починаєш відчувати і розуміти, що це таке, то будь-який стрес відходить на другий план.

— Яка ваша філософія гри?

— Коли я очолив збірну, то пояснив футболістам кілька своїх принципів: люблю контролювати м’яч, грати від оборони, демонструвати не тільки видовищну, а й ефективну гру. Зрозуміло, що це легше говорити, ніж втілити в життя. Адже для цього потрібно мати здібних і розумних виконавців, достатньо часу для відпрацювання технічних елементів, а також відповідну фізичну форму. Але коли ви бачите, в якому стані гравці подекуди з’являються в збірній, то про втілення своїх ідей залишається тільки мріяти. Хоч як це дивно звучить, але єдина можливість для футболістів відпочити напередодні великого турніру — це дрібні, незначні травми, що дають змогу провести два-три тижні в щадному режимі.

— Чи існує на сьогодні в футболі французький стиль гри?

— На жаль, ні. Тому що у нас немає для цього часу.

— Чому ж Іспанія й Німеччина змогли його віднайти?

— Ключові гравці іспанської збірної виступають у двох провідних клубах країни, «Барселоні» та «Реалі», про рівень яких говорити зайве. Те саме з німцями, в яких базовий клуб національної команди — «Баварія». А де грають французи? Практично в усіх куточках Європи... Це велика і сер?йозна проблема. Подобається це комусь чи ні, але наш чемпіонат ще не тягне на роль провідного в Європі, а звідси і всі наслідки. Стиль гри збірної багато в чому визначається стилем гри топ-клубів країни. У Франції наразі такого клубу немає. Немає й колективу, де виступало б достатньо виконавців збірної, де можна було б хоч якось виробляти її стиль.

— А як же перемоги національної команди в 1998 і 2000 роках?

— Це був інший час, інший футбол, інша філософія гри. У 1998 кістяк збірної складали гравці, які виступали в стартових складах провідних клубів Європи і Франції. А скільки зараз у мене таких футболістів? Їх можна перелічити на пальцях однієї руки...

Що принципово для вболівальників? Перемога. А якщо вона була досягнута завдяки визначеному стилю, — вона ще прекрасніша і важливіша. Але будь-якій команді цього недостатньо — потрібно ще зуміти нав’язати його супернику. Для цього необхідно бути на голову вище за нього. Нині збірна Франції не має в своєму розпорядженні достатнього потенціалу, щоб нав’язувати опонентам свій стиль гри. Це реальність.

— У чому нині, на ваш погляд, полягає головна проблема французького футболу?

— У тому, що ми не можемо утримати в країні талановитих і перспективних гравців. За рівнем підготовки молодих футболістів в Європі ми поступаємося хіба що Іспанії. Але всі вони розлітаються по провідних клубах континенту. Зробити нічого не можна, оскільки все відбувається в рамках європейських законів. Особисто я поки що не бачу виходу з цієї ситуації.

— Чому у збірній вас називають Президентом?

— У цього прізвиська довга історія, яка почалася ще в «Марселі». Просто коли раптом у команді виникали які-небудь нефутбольні проблеми, хлопці саме мене просили переговорити з президентом, щоб залагодити те чи інше питання. Мені це завжди вдавалося робити, уникаючи зайвих суперечок і конфліктів. Відтоді й пішло-поїхало.
 

Список «триколірних»

Головний тренер збірної Франції визначився з футболістами, які розпочнуть свій шлях на першості Старого Світу в Донецьку і Києві.

Воротарі: Седрік Каррассо («Бордо»), Юго Льоріс («Ліон»), Стів Манданда («Марсель»).

Захисники: Маттьє Дебюші («Лілль»), Антоні Ревейєр («Ліон»), Гаель Кліші («Манчестер Сіті»), Патріс Евра («Манчестер Юнайтед»), Лоран Косцельни («Арсенал»), Аділь Рамі («Валенсія»), Філіпп Мексес («Мілан»).

Півзахисники: Лассана Діарра («Марсель»), Янн М’Віла («Ренн»), Марвен Мартен («Сошо»), Блез Матюїді (ПСЖ), Йоан Кабайє («Ньюкасл»), Флоран Малуда («Челсі»), Самір Насрі («Манчестер Сіті»).

Нападаючі: Олівьє Жіру («Монпельє»), Жеремі Менез (ПСЖ), Матьє Вальбуена («Марсель»), Бен-Арфа («Ньюкасл»), Хатем Бензема («Реал»), Франк Рібері («Баварія»).
 

КОМПЕТЕНТНО

Мішель ПЛАТІНІ,
президент УЄФА:

 — У «триколірних» не буде легкого життя на груповому етапі чемпіонату Європи, де їм належить зіграти з англійцями, українцями і шведами. Франція не фаворит турніру, але може піднести сюрприз. Це одна з тих команд, яку, як відомо, важко переграти. Але їй буде нелегко. Для нас завжди вкрай складно було грати зі шведами. Англія це Англія, а Україна — одна з господарів турніру. Основні фаворити Євро-2012 — Німеччина й Іспанія.

 

ДОСЬЄ «УК»

Лоран БЛАН. Народився 19 листопада 1965 р. в Алесі. Ігрове амплуа — напівзахисник. Захищав кольори французьких клубів «Монпельє», «Сент-Етьєн», «Осер», «Марсель», іспанської «Барселони», італійського «Інтера», англійського «Манчестер Юнайтед».

Чемпіон Франції та Англії. Володар Кубка світу-1998, чемпіон Європи-2000. За збірну Франції провів 97 матчів, забив 16 м’ячів.

Тренерська кар’єра: «Бордо» (2007 — 2010), збірна Франції.

Чемпіон Франції-2009, володар Кубка Ліги-2009, володар Суперкубка Франції-2008, 2009.