ДАТА

Сто років тому в цей день народився видатний учений і конструктор ракетно-космічної техніки

Ім’я Михайла Янгеля, на відміну від його відомого колеги Сергія Корольова, розсекретили тільки після смерті конструктора. Лише тоді світ дізнався, кому має завдячити, що не розв’язалася третя світова війна. 

Сибіряк з українським корінням

Народився майбутній ракетник у багатодітній селянській родині в маленькому сибірському селі Зиряново Іркутської губернії. Його дід Лаврентій Янгель був нащадком запорозьких козаків, родом із Чернігівщини. Мав двох синів — Леонтія і Кузьму. І красуню-дружину. Одного разу сподобалася вона панові й той забрав козачку з собою у столицю. Не міг стерпіти цього  Лаврентій — підпалив панську комору. За що й отримав 8 років каторги на Ленських копальнях і вічне поселення у Сибіру.

Михайлик був шостою дитиною в сім’ї, після нього народилося ще п’ятеро. Тому хлопець, допомагаючи батькам, змалку був привчений до роботи: спочатку бавив малечу, ходив по ягоди-гриби, рибалив, рубав дрова, сіяв-збирав урожай, випасав коней. А після 5-го класу навіть ходив на півроку з батьком у тайгу добувати хутро.

Самі неписьменні, Янгелі дали всім дітям освіту. Михайло закінчив спочатку три класи сільської школи, потім нижньоілімську семирічку. А в 14 років поїхав учитися в селище Куйтун, де жила тітка з чоловіком-поляком. Той знав кілька мов, учителював і мав багато книжок. Так хлопець долучився до читання і потім усе життя з книжками не розлучався. У 7 класі поїхав до Москви, де брат Костянтин навчався в Гірничій академії. Потім вступив до ФЗУ в Червоноармійську Московської області, працював на фабриці помічником майстра. Неподалік розташовувалася 10-та авіаційна бригада, з якою товаришували фабричні комсомольці. У ті роки молодь буквально марила авіацією, тож Михайло Янгель вступив до Московського авіаційного інституту.

На 5-му курсі після смерті батька Михайло був змушений і навчатися, й працювати. На роботу потрапив до «короля винищувачів» — у КБ Полікарпова. У 1937-му захистив на «відмінно» диплом, а на початку 1938-го Янгеля направили у відрядження до США. Коли він повернувся до Москви, Полікарпов призначив його своїм заступником.

Ще в інституті Михайло зустрів майбутню дружину — Ірину Стражеву, яка потім стала професором МАІ, автором кількох підручників. У вересні 1940-го у подружжя Янгелів народилася донька Людмила, а в квітні 1942-го — син Олександр. Під час війни родину евакуювали до Новосибірська, Михайло Кузьмич залишився в Москві. Янгелеві надали повноваження директора авіаційного заводу і доручили займатися його евакуацією.

Родина Михайла Янгеля не часто збиралася разом...Фото з книжки «ЯНГЕЛЬ. Життя, віддане Батьківщині»

Ракети Корольова і Янгеля

Наприкінці  війни і після неї Янгель деякий час попрацював у КБ Мікояна і КБ Мясищева, а в 1948-му став слухачем Академії авіаційної промисловості. По її закінченні у 1950 році Михайла Янгеля переводять до НДІ-88 (майбутній відомий Центральний НДІ машинобудування), а знакового 12 квітня — до найсекретнішого підрозділу інституту — Спеціального конструкторського бюро (СКБ-1) у відділ №3 Головного конструктора Сергія Корольова на посаду начальника відділу систем управління ракет. Так розпочинається  діяльність Янгеля-ракетника. Уже за рік міністр оборонної промисловості Дмитро Устинов призначив Михайла Кузьмича заступником Корольова, а ще за рік — директором НДІ-88. Так Корольов став підлеглим Янгеля.

В інституті тоді досліджували можливість використання висококиплячих компонентів палива для ракет далекої дії. Цю ідею, а також ідею ракет з автономною системою управління активно підтримував Янгель, одначе категорично не сприймав Корольов. «Корольов робив свої ракети на обраних ще німцями для ФАУ-2 традиційних компонентах  — рідкому кисні й спирті, — пише син Микити Хрущова Сергій. — Доповідаючи батькові, Янгель підкреслив, що робота з рідким киснем у військах викликає ускладнення. Він вважав, що киснева ракета ніколи не перетвориться на зброю». Згодом життя довело, що саме підхід Янгеля значно підвищував боєздатність стратегічних ракет.

Керівництво галузі вирішило розвести конфліктуючих і на деякий час перевело Михайла Янгеля у головні інженери інституту, а влітку 1954-го його відрядили очолити нове Особливе КБ № 586 (тепер — КБ «Південне») на секретному заводі у Дніпропетровську.

 «Як і будь-який геній, у своїй вотчині Корольов конкурентів не терпів, — зазначає Сергій Хрущов. — Михайла Янгеля Корольов швидко підім’яв під себе, а потім і зовсім «вислав» на серійний завод у Дніпропетровськ освоювати виробництво його, корольовських, ракет. Але не на того нарвався. Янгель, сам керівник від Бога, не здався і поза досяжністю Корольова створив своє конструкторське бюро, став проектувати свої ракети, виріс у достойного конкурента Корольова, а потім і переріс його.

…Зірка Корольова не закотилася, вона яскраво розгоралася, але на небосхилі йому довелося потіснитися. Янгель завойовував дедалі міцніші позиції. Він почав витісняти Корольова з військового ракетобудування. Назавжди. Ракетна техніка розділилася на космічну і воєнну».   

Аварія на Байконурі, Карибська криза і мінометний старт

Першій розробці нового КБ у Дніпропетровську присвоїли шифр Р-12. І 22 червня 1957 року на полігоні Капустін Яр відбувся успішний запуск янгелівської ракети. У 1959-му ракетний комплекс Р-12 став на озброєння радянських військ на цілих 30 років!

 Пізніше, під час Карибської кризи 1962-го, Р-12 стали головним аргументом проти можливого розв’язання третьої світової — ядерної — війни і змусили дві наддержави домовитися про залагодження будь-яких суперечностей мирним шляхом. Тоді Хрущов у відповідь на загрозу вторгнення американців на Кубу прийняв  рішення таємно переправити туди стратегічні Р-12. «Уперше на чашу терезів «мир-війна» були покладені ракети тільки дніпропетровського КБ Янгеля. Чи знав сам Янгель про це? Він знав і пишався тим, що його ракети виявилися здатними злякати американців, — пише у книжці «Ракети і люди» заступник Головного конструктора НВО «Енергія» ім. С. Корольова Борис Черток.

Наприкінці 1950-х перед радянськими ракетниками стояло надважливе завдання: у найкоротші строки треба було запустити першу міжконтинентальну балістичну ракету Р-16. Американці оточили своїми військовими базами СРСР, тому МБР була потрібна як повітря. З нею так поспішали, що напередодні першого запуску

Р-16 на Байконурі Держкомісія, проігнорувавши заходи безпеки, вирішила: «Ракету доопрацювати на старті, країна чекає». Про те, що ракета може вибухнути, ніхто і думки не припускав. Однак 24 жовтня 1960 року сталася катастрофа — перша Р-16 вибухнула. Загинули 57 військових і 17 виробничників. Сам Михайло Янгель залишився живим лише дивом, бо саме відійшов покурити. Побачивши жахливу пожежу, кинувся  рятувати людей, отримав опіки.

Головний конструктор важко переживав цю аварію і, попри те, що вона відбулася через помилки суміжників та поспішне рішення Держкомісії, всю відповідальність узяв на себе. Через переживання у Янгеля стався інфаркт (їх за все життя у нього було п’ять). Після виправлення помилок нова Р-16 успішно стартувала вже у лютому 1961-го.

 За 17 років під керівництвом Михайла Янгеля у дніпропетровському КБ було розроблено три покоління бойових ракетних комплексів, на базі яких створювали й мирні космічні носії та апарати — зокрема «Космос», «Інтеркосмос», «Дніпро», «Циклон». На початку останньої розробки Янгеля — стратегічних SS-17 и SS-18 — розгорілася палка дискусія. Навіть близькі соратники Михайла Кузьмича виступали різко проти ідеї так званого мінометного старту, стверджували, що це нереально: «Підкинути, як яблуко, 200-тонну махину, наповнену рідиною, — це абсурд!» Однак Янгель його зробив, і мінометний старт став класикою ракетобудування.

«Він терпіти не міг підлабузників!»

«Був рівним із людьми, байдуже, з ким спілкувався — начальником чи робітником, — згадує Людмила Янгель. — У нашій сім’ї ніколи ставлення до людини не визначалося її статусом у суспільстві чи вигодою. Коли батька призначили у Дніпропетровськ, батьки вирішили, що він поїде сам. Тоді здавалося, що це призначення — щось на кшталт чергового тривалого, років на два-три, відрядження. Виявилося — на все життя, що залишилося».

Як людина скромна Янгель відмовився від квартири у Дніпропетровську. Вважав недостойним займати одному квартиру, коли всюди гостро стояло житлове питання. Тому Михайло Кузьмич 12 років прожив у готелі. Потім за наполяганням служби безпеки йому побудували котедж.

«Батько непокоївся, що сусіди сприймуть його за буржуя, а також категорично забороняв ганяти хлопчаків, що лізли по яблука, — пише донька Янгеля. — Ми старалися приїжджати до нього на канікули. Мама часто прилітала на вихідні заводським літаком.  Людмила Михайлівна зазначає, що завдяки колегам-друзям та добрим простим людям, що оточували її батька в Дніпропетровську і полегшували життя Янгеля далеко від сім’ї, він жив тут повноцінним життям.

Помер академік Михайло Янгель у день свого 60-річчя на руках у колег, під час святкування його ювілею в актовій залі Міністерства машинобудування.

ДОСЬЄ «УК»

Михайло ЯНГЕЛЬ. Академік АН УСРС (1961 р.), академік АН СРСР (1966 р.), доктор технічних наук, депутат Верховної Ради СРСР (1966-1971 рр.), двічі Герой Соціалістичної праці, лауреат Ленінської, Державної премій та Золотої медалі Корольова, нагороджений орденами Леніна (1956, 1959, 1961, 1969 рр.), орденом Жовтневої революції та іншими нагородами.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Іменем двічі Героя Соціалістичної праці Михайла Янгеля названо вулиці в Дніпропетровську, Москві, Байконурі, селище в Іркутській області Росії, астероїд і кратер на Місяці, пік на Памірі, а також океанський лайнер. Його ім’я має і  засноване конструктором КБ «Південне». Стипендії імені Янгеля існують у Дніпропетровському національному університеті і в Московському авіаційному інституті.  Останню розробку конструктора — ракету SS-18, «Сатана» — внесено до Книги рекордів Гіннеса як найпотужнішу міжконтинентальну балістичну ракету (МБР) у світі. 

 Днями Державне підприємство «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» до 100-річного ювілею свого першого керівника видало й презентувало книжку «ЯНГЕЛЬ. Життя, віддане Батьківщині». За допомогою цього видання, складеного із документів, виступів, спогадів сучасників і родичів конструктора, архівних фотоматеріалів, ми і розкажемо про те, якою людиною був Михайло Кузьмич Янгель. 

Велика подяка працівникам КБ «Південного» за допомогу в підготовці цієї статті.