Святі лики приходили уві сні

В Ігоря Орла з Тального на Черкащині робота серйозна й відповідальна. Він електрик місцевого району електромереж. На обслуговуванні підприємства — понад 1000 кілометрів повітряних і кабельних ліній, сотні трансформаторних підстанцій. Разом з такими самими досвідченими й умілими колегами він забезпечує підтримку справного стану, безаварійну і надійну роботу обслуговуваних пристроїв та електроустаткування, монтує нові мережі. Обов’язків у нього довжелезний перелік. Однак з усіма спеціаліст успішно справляється.

Уважність та безпека — чи не головні якості професійного електрика. Хоч усі заходи безпечної роботи він давно освоїв, буває, що не знаєш, звідки чекати небезпеки. Згадує, як за завданням керівництва підприємства якось поїхали бригадою, аби вимкнути електроживлення одному із злісних боржників. Не встигли й вишку до мережі підняти, як почули з-за паркана постріли з пістолета. Куля просвистіла біля вуха і застрягла в радіаторі автомобіля. Звичайно, викликали поліцію, яка й затримала хулігана. Проте відтоді такі завдання вони виконують з особливою обережністю з огляду на можливі нестандартні ситуації.

Однак робота роботою, а є в електрика Ігоря Орла справи й поза нею. Серйозних захоплень аж два: футбол і вишивання. Останньому віддає перевагу. Хоч і м’яча не полишає: як заходяться, буває, з друзями у футбол — до знемоги з’ясовують, хто переміг. Не раз і честь підприємства у змаганнях на серйозному рівні захищав.

Проте хоч би як втомився, обов’язково години зо дві, хай і пізнього вечора, посидить над вишиванням. Воно, каже Ігор, заспокоює, дає душевну рівновагу. Та й радість від зробленого величезна. Таке рукоділля дуже вабить його. Поряд обов’язково примоститься дружина Тетяна. Вона малює. Теж має неабиякий хист. Ось так і сидять допізна: він з нитками, полотном та бісером, вона — з пензлем і фарбами. Разом їм і твориться краще, стверджує подружжя.

І виходять шедеври. Друзі, яким дарує свої вишивки, тільки дивуються: звідки це в тебе, питають. Усе до ладу, гармонійно, яскраво. «Та все дуже просто, — усміхається Ігор. — Сів і вишиваю».

Хоч і знає, що вишивати легко тільки на перший погляд. Насправді ж це важка кропітка праця. Перш ніж щось вигаптувати, треба подумати над змістом, змоделювати майбутній виріб, розробити композицію, підібрати кольори. Ескіз створити спочатку на папері, а потім перенести на тканину.

Як зацікавився вишиванням? Почалося з того, що їхня маленька донечка, побачивши, як мама з бабусею вишивають серветки, попросила, щоб і їй вишили зайчика. Доки збиралися, татко Ігор знайшов підходящі малюнки в книжках і вишив не тільки зайчика, а й лисичку-сестричку, вовчика-братика, сонечко, хмарки. Вишивка гладдю сподобалася не тільки Христинці, а і йому. Точніше, зацікавив сам процес гаптування.

Вирішив далі пробувати свої сили. Спочатку терпіння бракувало: то стібок не виходив, то ще якась заковика заважала. Проте поступово рука ставала дедалі впевненішою. Допомагали поради початківцям в інтернеті. І ось уже вимальовуються серйозні речі. І навіть улюблена теща не проти в нього повчитися. А коли закінчив вишивати бісером портрет святого Миколая Чудотворця, полегшено зітхнув: дуже вже втомився від цієї незвичної роботи. Спочатку думав покинути це ремесло. Але через кілька днів якась невідома сила знову потягла його до рукоділля.

Тепер уже з нетерпінням чекав, коли закінчиться робочий день і знову сяде за вишивку. Подумки малював нові проєкти. Робота над іконами захопила його. Святі лики приходили уві сні, а пізніми вечорами втілював побачене на полотні. Гладенькі блискучі намистинки чеського бісеру лягають рівними рядами, вивершуючи задумане неймовірними переливами теплих кольорів, вдихаючи життя в давно відомі й нові образи. Іноді йому здається, що це Бог водить його рукою.

Так само окрилено працював і над гербом України. Он він, висить на стіні, вражаючи поєднанням із промовистим символом України червоною калиною.

Вишиванки — ще одна з вершин, які успішно здолав художник-вишивальник. Їх із задоволення носять тепер уже дорослі син і донька, брат, племінник і численні друзі. Сам він також любить одягнути вишиванку, вигаптувану власними руками. Не тільки на свято, а й у будень. А жінки за такі подарунки особливо вдячні. Розуміють, скільки любові вкладає Ігор у кожен виріб. Щоб і маки як живі були, і волошки, ніби очі в дівчини — блакитні, глибокі, як небо.

Чаклує над сорочками по-різному. Чоловіча швидше виходить, адже малюнок простіший. А ось над жіночою треба посидіти місяців зо два. Та й бісеру більше треба, відтінки відчути. Зате потім, кажуть тальнівські модниці, від барвистої вишиванки очей не відведеш.

Вишиванка давно стала одним із символів України. Вірять люди, що наділена вона великою силою, здатна творити дива. І недарма. Не раз переконувалися, як оберігає від злих очей, недобрих намірів. Як вважає Ігор Орел, енергетика такого виробу сприяє удачі в житті його власника, можна сказати, творить гармонію. Кажуть, вишиванка має таке потужне енергетичне поле, що його навіть можна зафіксувати спеціальними приладами. Це й не дивно, бо налаштувавшись на космічні струни, вкладає вишивальник у своє захоплення всю силу гармонійної душі.