Кореспонденти «Урядового кур’єра» попросили своїх земляків поділитися досвідом, як знайти своє місце на ринку праці і стати успішними.

7 жовтня профспілковий рух відзначив Всесвітній день дій за гідну працю, впроваджений у 2008 році за ініціативою Міжнародної конфедерації профспілок.
Що тіснішими стають відносини України з Євросоюзом, то більше сподівань ми покладаємо на те, що житимемо «як у Європі» і що зарплати будуть не гірші. На думку експертів ООН, для відтворення трудового потенціалу людини оплата праці має бути не менше 3 доларів за годину. Якщо в Західній Європі людина витрачає на їжу більше 35 % доходів, її вважають бідною. У нас же, кажуть фахівці, на харчі йде майже 60% заробітку. Однак влада вживає заходів для покращення стану справ. До того ж у неї є підтримка в особі профспілок, які захищають інтереси працюючих. Що потрібно, аби наші зарплати швидше наблизилися до європейських? Про це розмовляємо з головою ФПУ, головою Національної тристоронньої соціально-економічної ради Юрієм КУЛИКОМ.

Чому сьогодні чимало роботодавців віддають перевагу виплаті зарплати у конвертах і не оформлюють офіційно своїх працівників? У Дніпропетровську спробували в цьому розібратися і провели опитування. Голова ради підприємців при Дніпропетровській облдержадміністрації, член ради підприємців при Кабінеті Міністрів академік Володимир Дон розповів про виявлені опитуванням причини цього явища. 
Насамперед це небажання сплачувати податки. Роботодавець має відраховувати до єдиного соціального внеску 36,6%, найманий працівник — 3,6%. Плюс податок на доходи фізичних осіб, а це приблизно 15–17%. Але податки — таки не основний мотив працевлаштування «по-чорному».

Нині в Україні знайти роботу молодим досить непросто. Навіть наявність вищої освіти не гарантує хорошого місця праці. Про високооплачувану роботу із нормальними умовами, гарантованою пенсією, відпусткою тощо навіть не йдеться. Однак інколи й молодь висуває завищені вимоги: декому хочеться все й одразу. Структура, яка має допомогти молоді, як і всім безробітним, не завжди може впоратися із непростим завданням звести потенційних працівника і роботодавця. Адже насправді, як зауважують деякі з тих, хто шукав роботу, не зажди сподівання виправдовуються. Нерідко вакансії, які пропонують, не дуже привабливі. Та й критерії зайнятості цікаві: якщо людина заробила сто гривень на місяць, вона вже працює і не вважається безробітною. А чи можна на ці гроші вижити — вже інша річ. До того ж, якщо ви відмовляєтеся від трьох наданих вам пропозицій, вас знімають з обліку та приклеюють ярлик із поганою репутацією. 

Нові виробничі технології і технічні засоби зумовлюють появу відповідних професій та видів робіт, внаслідок чого кількісно і якісно змінюється професійно-кваліфікаційна структура робітничих кадрів, виникає об’єктивна потреба в розширенні їхньої професійної компетентності. Йдеться про сучасні професії широкого профілю, пов’язані з обслуговуванням, налагодженням, регулюванням, монтажем, ремонтом обладнання тощо.

Нещодавно завершилася вступна кампанія до вищих навчальних закладів. Дехто з абітурієнтів самостійно обирав майбутній фах заздалегідь, комусь підказали батьки чи вчителі. А є й такі, що чітко не визначилися. Тому й подавали документи на різні спеціальності у кілька вишів одразу.
Проте сучасні дослідники ринку праці переконанні, що обираючи майбутню професію, молоді передовсім слід пам’ятати, що час навчання у виші триває в середньому чотири-п’ять років. І коли він спливе, далеко не всі роботодавці, які нині мають потребу в певних фахівцях, потребуватимуть саме їх і на той час. А ще за 5 років наука й техніка підуть далеко вперед, і не обов’язково майбутній випускник зможе у них вільно зорієнтуватися. 

Більшість студентів улітку відпочиває. Але є й такі, що не мають бажання ніжитися на сонечку й набиратися сил на наступний навчальний рік, а хочуть і можуть попрацювати. У наш час молоді, навіть за бажання, важко знайти роботу. Не кажу вже про гідну — про звичайну. Із власного досвіду знаю, що легше знайти постійну роботу, ніж на три літні місяці. Утім, уже лишився один. Однак ще можна встигнути трохи заробити. Де і як? 

Кожен, хто влаштовується на роботу, апріорі сподівається, що запропонований йому «голий оклад» роботодавець хоча б час від часу «одягатиме» в різноманітні премії, бонуси тощо. Однак, як показали результати дослідження, здійсненого кар’єрним порталом rabota.ua, 46% опитаних зазначили, що їх на роботі не балують бонусними виплатами, а 4% відповіли, що у них премій взагалі не буває. Прикро, звичайно, але добре, що хоч зарплату платять! Гірше — там, де зарплату затримують, порушуючи законні права працівників. А таких, як виявилося, немало. Однак це не означає, що таким порушникам усе сходить з рук. Про це розповів голова Державної інспекції з питань праці Валерій ЯЦКІН.  

Первомайськ, Лисичанськ, Свердловськ — одразу у кількох містах Луганщини сталися конфлікти, пов’язані з бажанням людей захистити своє право на труд. Ситуація загострюється тим, що в області через щільність населення, концентрацію трудових ресурсів більшість жителів трудилися на одному-двох бюджетоутворюючих підприємствах. Завдяки зусиллям представників обласної влади влаштовані «пожежні» заходи в кожному з названих випадків – проведені переговори з інвесторами первомайської шахти «Марія Глибока» і зараз гірники вже працюють у новій лаві; власник Лисичанського нафтопереробного заводу «Роснафта» виділив кошти на утримання підприємства навіть за умов зупинки основного виробництва; акціонери склозаводу «Пролетарій» пришвидшили модернізацію потужностей, аби завод запрацював на повну силу, а ситуацію щодо боргів із зарплати на Свердловському машинобудівному заводі зараз вивчає прокуратура області. Але ясно, що на ринок праці в цій індустріальній області України чекають кардинальні зміни. 

У радянські часи всі випускники вишів і технікумів знали таке слово — «розподіл». Нині ж дехто зі студентів запитує: а що це таке? А це означало, що держава, вкладаючи в навчання студента кошти, заздалегідь готувала для нього робоче місце за фахом. Відпрацювати треба було, як мінімум, три роки. Студенти не любили розподілу. Бо привабливих вакансій було мало, та й ті діставалися червонодипломникам. Та були й варіанти — коли студент сам домовлявся з керівником установи, в якій хотів працювати, і приносив до деканату «виклик», тобто заявку про направлення на роботу саме цього фахівця. А ось нині багато студентів мріють, щоб з’явилося щось схоже на розподіл. Бо навіть навчання за бюджетні кошти — ще не гарантія роботи. Як же скоротити шлях від диплома до робочого місця? Про це розмовляємо з головою Державної служби зайнятості Мариною ЛАЗЕБНОЮ.