— Чому в Києві так багато грошей іде на проїзд у громадському транспорті? — дивувалася моя знайома, повернувшись в Україну через кілька років проживання за кордоном.

— А за рубежем хіба мало? Там же набагато дорожчі квитки!

— З одного боку, так, дорожчі. Але там чим більше їздиш, тим дешевше це обходиться. Можна купити проїзний на місяць, який коштуватиме майже вполовину дешевше, ніж якби купували щодня по два квитки — на роботу й додому. А ще продаються «кліпекорди» — квитки на десять поїздок, теж істотно дешевші, ніж 10 разових квитків. До того ж, після компостирування можна їздити протягом півтори години, пересідаючи з автобуса на автобус. Ось такі правила. А тут — проїхала кілька зупинок на одному автобусі, пересіла в інший автобус чи тролейбус — знову плати за квиток. А ці маршрутки з різними цінами! Виходить, що квитки нібито дешеві, а насправді я тут «проїжджаю» більше грошей, ніж там. Про те, що транспорт їздить без розкладу, я вже мовчу!

Хто був за кордоном, знає: там принцип оплати послуг громадського транспорту зовсім інший. Хоч квитки коштують істотно дорожче, ніж у нас, та економити на їх вартості можуть навіть туристи. В багатьох містах вони купують проїзний на день на всі види транспорту і катаються досхочу. Коштує приблизно як 4-разові поїздки. В Угорщині продаються проїзні на 2-3 дні. У Чехії вартість разового квитка залежить від часу поїздки: чим вона довша, тим дешевше виходить. А вже місцеві жителі, які постійно користуються громадським транспортом, взагалі проблем не мають — купують проїзні на місяць і знають, що крім суми на його придбання, більше нічого за проїзд не платитимуть. У нас теж можна купити проїзний. На всі види міського транспорту. Але чи виправдає він себе, якщо, наприклад, поспішаєш вранці на роботу і замість «оплаченого» проїзним квитком тролейбуса, який невідомо коли приїде, стрибаєш у послужливо подану маршрутку? А тут уже доводиться платити. Виходить, що з проїзним навіть дорожче, ніж без нього…

Окрема тема — столичне метро. Мою знайому найбільше здивувала і розсмішила «метрошна» система пластикових карток, які можна поповнювати. Вона, вже розніжена євростандартами, ніяк не могла зрозуміти: де ж тут економія? Той, хто користується такою карткою, оплачує певну кількість поїздок наперед, тобто, по суті, кредитує метро. Але їй за це — жодної знижки. До того ж, якщо ви купуєте щоразу по жетону, то щоразу оплачуєте й працю касира, котрий вам той жетон продав — вочевидь, це теж закладено в ціну. А якщо за один раз купуєте 50 поїздок, то оплачуєте його роботу лише один раз! Мабуть, хто тут економить, то це метрополітен. На вас. У метро висять плакати із закликом до попередньої оплати проїзду: «А з безконтактною карткою був би вже у вагоні!», натякаючи, що, мовляв, ми ж дбаємо про ваш час, щоб у чергах не стояли. Цікаво, що ця турбота теж має свою ціну — 7 гривень. Саме стільки коштує безконтактна картка. Отже, ваш час — за ваші гроші…

…Ми кажемо, що йдемо в Європу, але... Мабуть, таки йдемо. Бо їдемо, здається, у зворотному напрямку.