Наприкінці літа випало стати свідком екстремального випадку. Вулицею Соборною, центральною в Сумах і призначеною винятково для пішоходів, на «всіх парах і газах» мчав юнак років 15—16. Узутий в роликові ковзани, він блискавично обганяв перехожих, вимальовував піруети, від яких аж серце заходилося. Одна бабуся навіть перехрестилася, коли юний сміливець блискавкою промайнув повз неї. «Свят-свят», — тільки й сказала старенька.

Не встигла вона опустити руку, як хлопець перечепився об плитку, що випнулася з-поміж інших, і з усього маху розтягнувся майже під лавочкою. Ті, хто бачив цю шалену гонку, завмерли. На щастя, юнак неквапом підвівся, зашнурував один черевик (виявляється, розв’язався шнурок) і потихеньку покотив далі. Щоправда, обережно, роззираючись довкола.

Цей випадок згадався днями, коли в  Сумах  на порядку денному знову постало питання облаштування екстрим-парку. З ініціативою вкотре виступила група представників молодіжного середовища, адже сьогодні вже існує доволі масовий рух прихильників екстремальних видів спорту і розваг, серед яких скейтинг, велотріал, трейсинг, паркур… Маючи різні назви, вони схожі в одному: балансувати на межі акробатично-фізичних та еквілібристичних можливостей, ганяючи і витискуючи із себе максимум адреналіну.

Ті, хто прочитають це, неодмінно матимуть полярні судження. Одні згідливо кивнуть головою, мовляв, аякже, треба ж десь молодим хлопцям (та й дівчатам теж) знаходити застосування власним здібностям і уподобанням. І чи годиться гасати на роликах, дошках вулицями, де аж ніяк не розженешся? Інші ж вважатимуть, що такі забави належать до розряду нездорових, тож нічого «біситися з жиру». Хай краще ідуть на стадіони, тенісні корти, спортивні майданчики і там дають волю своїм забаганкам.

Як говорив колись мудрець, і ті й інші по-своєму мають рацію. Справді, не інакше як старечим бурчанням видаватимуться будь-які заборони такого відпочинку. Змінюються не тільки часи, а й уподобання. Не лузати ж хлопцям і дівчатам насіння чи очікувати, коли привезуть цікаве кіно… Але й прагнути стрибнути «вище голови» навряд чи вдасться. Адже йдеться не про якийсь маленький майданчик (до речі, свого часу хотіли його облаштувати, однак через брак коштів ініціатива так і заповіла довго жити), а про сучасний модерний парк вартістю кілька сотень тисяч гривень.

Головне питання: де брати гроші? Звісно, з міської скарбниці. А там, дивись, може, знайдуться спонсори, депутати, батьки, які не пошкодують копійки для свого чада. Іншими словами, з миру — по гривні. Але з протилежного табору лунають свої аргументи. По-перше, міська скарбниця не бездонна, та й чи по-людськи буде забирати гроші в тієї ж медицини, яка перебивається з копійки на копійку? Та й освіта не жирує від надлишку коштів. І хіба тільки вона?..

По-друге, екстрим-парк передбачає облаштування медичного пункту — адже подібні розваги межують із фізичними травмами та іншими неприємностями. То що — медикам бракує роботи і навіщо свідомо програмувати переломи і гіпси? По-третє, постане питання охорони майна, матеріальних цінностей парку. Тож доведеться ще й утримувати відповідний штат. А хто платитиме? Знову ж — міська скарбниця.

Немає нічого поганого в бажанні мати парки на зразок тих, які існують у багатих країнах. Адже людство давно прагне до максимальної гармонії у своєму житті. Та чи дозріли ми самі до цього? Як почуватимуться депутати, благодійники і самі «екстремали» на роликах тоді, коли десь поряд через брак коштів самотня мама не може зібрати до школи дитину,  а в лікарні, чекаючи допомоги, помирає малюк?...

Утім, кожен вважає так, як вважає. А поки що — слово за депутатами міської ради.