Голова Коломийської районної
державної адміністрації
Михайло НЕГРИЧ

Після Києва тут відпочиваєш душею. І цілком погоджуєшся з оцінкою, на яку випадково наткнешся в Інтернеті: «Коломия — місто значно цікавіше й вишуканіше за Івано-Франківськ, трохи стриманіше за Львів і зовсім відмінне від Чернівців. І, звичайно ж, набагато затишніше за них усі». Від себе хочеться додати: «А села і селища, які оточують Коломию, пам’ятки старовини, які є майже у кожному населеному пункті, річка Прут та менші річечки, доли і гори — мов узори на писанці, які роблять цей район оригінальним і неповторним». Проїжджаючи дорогами Коломийщини, споглядаючи ошатні будинки, доглянуті садиби, усвідомлюєш, що живуть тут люди працьовиті, які, мабуть, на генетичному рівні розуміють, що таке краса, і намагаються творити її в силу своїх можливостей.

Загалом же район нагадує Україну в мініатюрі: населені пункти на межі з Косівським і Надвірнянським районами забралися аж у передгір’я Карпат, а в напрямку Тисменицького, Тлумацького, Городенківського та Снятинського районів розбіглися по рівнинах і пагорбах. Це, так би мовити, суто зовнішні враження про Коломийщину. А про те, чим живе район, як ведеться його мешканцям у наші економічно непрості часи, розмовляємо з головою Коломийської районної державної адміністрації Михайлом НЕГРИЧЕМ.

— Знаєте, російський письменник Лев Толстой писав, що всі сім’ї щасливі однаково, а кожна нещаслива сім’я нещаслива по-своєму. У нас же все навпаки: нещасливість, сказати б, кожного з абсолютної більшості сільських районів в Україні схожа мов дві краплини води — дотаційність. А звідси й обмежені можливості для будівництва та підтримання в ідеальному стані всієї інфраструктури населених пунктів, зокрема доріг, об’єктів соціально-культурного призначення. З огляду на те, що наш район — це три селища, 80 сіл і понад 100 тисяч населення, то коштів, які ми заробляємо, явно недостатньо для його потреб. Слід врахувати також, що хоч частина жителів сіл і селищ доїжджає на роботу в Коломию, підприємства, де вони працюють, сплачують податки за місцем реєстрації, а не проживання працівників.

— Але ж у деяких населених пунктах мені довелося побачити цілком пристойні, не зруйновані тваринницькі ферми, нові виробничі приміщення, молоді фруктові сади, великі машинно-тракторні парки.

 — Це завдяки тому, що окремі керівники зуміли заглянути, так би мовити, в день завтрашній і не допустили розвалу господарств і розтягування по шматках того, що було надбано за минулі десятиліття. Останнє, до речі, й стало фундаментом для їхнього дальшого розвитку. Також у сільське господарство району зайшли або були створені агрофірми, які орендують та обробляють по 2—4 тисячі гектарів землі. Відповідно у них більші можливості для застосування передових технологій, закупівлі сучасної техніки тощо. Як результат — середня урожайність зернових становила торік майже 40 центнерів з гектара, що непогано навіть на тлі регіонів, де землі для вирощування зернових набагато кращі. Робота із залучення незадіяних земель в обробіток теж дала свої результати: нині таких менш як 800 гектарів.

Порівняно краще, ніж загалом у країні, розвивається в нас і тваринництво. Принаймні поголів’я великої рогатої худоби у всіх категоріях господарств торік зросло на 1,3 тисячі й становить загалом майже 21 тисячу голів. Цьому сприяло також чітке виконання нами відповідної постанови уряду щодо надання дотацій за збереження до певного віку молодняку ВРХ в індивідуальних господарствах. Їх торік виплачено селянам майже 924 тисячі гривень. Одержали відшкодування за придбання доїльних апаратів і селянські господарства, в яких утримують більше трьох корів. У підсумку це заохочує селян до збільшення поголів’я худоби.

Найбільшa писанка в світі стоїть на вході в Музей писанки в Коломиї. Фото з сайту 48ograp.ucoz.ua

— Якщо врахувати, що минулий рік загалом для України був не дуже сприятливим у плані випуску та реалізації промислової продукції, то, мабуть, і Коломийщині особливо похвалитися нічим? Звично на такі запитання керівники відповідають щось на кшталт: ситуація така сама, як і в країні загалом…

— Не зовсім. Мабуть, нам вдалося, як кажуть, знайти резерви, щоб зробити ще один крок по висхідній. Промислової продукції реалізовано торік на 177,44 мільйона гривень, що на 8,7 відсотка більше, ніж у 2011-му. Цей показник міг би бути набагато вищим, якби одне із провідних підприємств не зменшило виробництво та реалізацію продукції порівняно з позаторішнім періодом на 23,7 мільйона гривень. Це сталося з об’єктивних причин: відкриття аналогічних підприємств у регіонах, які були раніше замовниками комбікормів та біодобавок, що їх виготовляв коломийський завод.

Загалом у структурі реалізованої продукції понад 81 відсоток займає харчова, 13,3 — видобуток нафти та природного газу, 2,2 — металургія та обробка металу, 1,5 відсотка — виробництво деревини та виробів з неї.

— Ви згадали про видобуток нафти і газу. З огляду на те, що для нашої країни це продукт стратегічний, розкажіть, будь ласка, про цей сегмент детальніше. 

— Якщо згадувати минуле, то найкраще його описав священик Ян Бадені у книжці «Поміж слов’янами». Там є зокрема і такі рядки: «Трохи звертаємо і, прихована досі, постає в цілій своїй красі галицька Пенсильванія, галицьке Баку, говорячи без перебільшення, славна Слобода Рунгурська. Оригінальне поселення... Мимоволі на думку спадає Америка, її міста, що виростають з блискавичною швидкістю серед недоторканних лісів і складаються більшою мірою з фабричних труб, ніж з житлових будинків. Долиною біжить потік, що перетинається кількома кладками, бо думати про мости немає часу, немає вигоди. До потоку з обох боків ледь схиляються численні безіменні, неначе вирізьблені, пагорби, що займають величезний простір. На них — ліс сотень бурильних веж».

 Це розповідь про село Слободу, де у 1872 році було відкрито поклади нафти. 1885-го тут уже діяло 300 свердловин, які давали понад 75 тисяч тонн нафти на рік. Звичайно, сьогодні важко повірити, що колись це гірське село було одним із центрів видобування нафти в Європі. Як і в те, що інший населений пункт – Ковалівка був шахтарським центром Прикарпаття. Але настав час, коли ми почали аналізувати перспективи і поновили видобуток нафти, щорічно одержуючи її кілька сотень тонн. Буряться нові глибинні свердловини. Перспективи нафтогазового комплексу пов’язані і з видобутком газу. Дебесловецьке родовище дало можливість забезпечити природним газом 17 населених пунктів Корницької зони. Ще потужніше – Черемхівсько-Струпківське забезпечує блакитним паливом 19 сіл Коршівської і Отинійської зони. Вивчаємо також товщину вугільних пластів у Ковалівці. У разі підтвердження перспективності розробки відновимо також видобуток вугілля.

Звичайно, зробити заплановане все і одразу неможливо, але, як відомо, під лежачий камінь вода не тече. Тому я повністю солідарний із головою обласної державної адміністрації Михайлом Вишиванюком, який неодноразово наголошував, що від нарікань на негаразди сьогодні завтра життя кращим не стане.

— Михайле Михайловичу, часто на адресу керівників районного і обласного рівня з офіційного Києва лунають нагадування про необхідність залучення інвестицій, які істотно могли б посприяти розвитку економіки. Наскільки ефективно в цьому напрямі працює, приміром, Коломийщина?

— Інвестицій, як і грошей загалом, ніколи забагато не буває. А поки що можу сказати, що протягом 2012 року в економіку району їх надійшло майже 70 мільйонів гривень. Найбільше — у житлове будівництво. Обсяги прямих закордонних інвестицій становили 4,76 мільйона доларів. Кошти, більшість яких було вкладено у сільське господарство та переробну промисловість, надходили з Німеччини, Польщі, Угорщини, Італії, Чехії, Естонії, Латвії та інших — усього з 12 країн.

—Чи замислювалися ви, приміром, над тим, що саме у вашій роботі приносить найбільше моральне задоволення?

— Передусім, і від цього нікуди не дінешся, як керівник можу зітхнути з полегшенням лише тоді, коли бачу, що команда працює ефективно, а економіка району не тупцює на місці. Суто по-людському мене тішить, що приміром, цього року до першого класу піде майже на 360 учнів більше, ніж торік. А до відкритих у 2010—2011 роках десяти дошкільних навчальних закладів торік додалося ще три. Адже у нинішній складній демографічній ситуації у країні збільшення кількості учнів і дошкільнят свідчить про те, що молоді сім’ї дивляться в майбутнє з надією.

Тішить також те, що хоч фінансові можливості обмежені, робиться чимало для покращення екологічного стану населених пунктів, у питаннях охорони здоров’я, освіти, економіки. Причому за активного сприяння самих громадян.

Повчальною, приміром, вважаю практику, яка свого часу була популярною і не раз виручала українців у непрості часи. Маю на увазі метод народної будови, або, як її ще називають, толоку. Її ми почали активно втілювати в життя з ініціативи голови облдержадміністрації Михайла Вишиванюка ще під час його першої каденції на цій посаді. І продовжили з 2010 року.

Минулої осені, наприклад, відбулося відкриття Народного дому в селі Малий Гвіздець. З ініціативи місцевої громади та за підтримки райдержадміністрації зведено простору будівлю, в якій розмістилися бібліотека з підключенням до Інтернету, ФАП, спортивно-оздоровчий зал, актовий зал на 200 місць, шаховий клуб. З бюджету району сплачено лише вартість будматеріалів. Щодо якості робіт, то ми наводимо їх як приклад професійним будівельникам. Душею цього будівництва був 90-річний житель села Микола Ковтуник, який своїм прикладом залучав до роботи молодь.

Також збудовано толокою пилипівський навчально-виховний комплекс. Такі ініціативи громад підтримуватимемо і надалі. До речі, таким методом в області зводять десятки об’єктів соціально-культурного призначення.

— Однак, як кажуть, не хлібом єдиним живе людина…

— Безперечно. Коломийщина — край надзвичайно цікавий у культурному, історичному, архітектурному плані. Скажу лише, що у селах і селищах району є 54 споруди, цінні своїм стилем, способом будівництва, історією. Найдавніші з них — костел бернардинів, келія монастиря і надбрамна дзвіниця у Гвіздці, церква св. Михайла у Великій Кам’янці, дзвіниця XVIII ст. і школа-дяківка в Печеніжині, костел — пам’ятка готичної архітектури в Отинії та багато інших. Багато музеїв, оскільки історія навіть найменших сіл району сягає корінням у п’яти-, шестистолітню глибину.

Селище Печеніжин, приміром, відоме як батьківщина легендарного Олекси Довбуша, Отинія — як опорний пункт керівника селянського повстання Семена Височана тощо. Міг би розповісти і про тисовий заказник загальнодержавного значення «Княждвірський» та багато чого іншого. Проте краще раз побачити, ніж сто разів почути.

Василь ТУГЛУК,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Михайло НЕГРИЧ. Народився в селі Верхній Березів Косівського району на Прикарпатті. Має середню спеціальну і три вищих освіти. Працював на виробництві та в органах державної влади. З жовтня 2001 по березень 2005 року — голова Коломийської райдержадміністрації. Протягом 2007—2010 років працював заступником голови Івано-Франківської обласної податкової адміністрації. В березні 2010 року вдруге призначений на посаду голови Коломийської районної держадміністрації.