НЕФОРМАТ

Чому українські телеканали не транслюють якісного музичного продукту?

Щоразу, перемикаючи силу-силенну найрізноманітніших музичних телеканалів, вкотре дивуюся: як настільки можна не дбати про своїх глядачів — потенційну цільову аудиторію? Адже в будь-який час (навіть у прайм-тайм) телекартинка фактично не змінюється: по той бік екрана в наштампованих майже за ідентичним сценарієм відеокліпах постійно стрибають напівоголені силіконові тіла. Причому гламурні «ляльки» жіночої й чоловічої статі не просто влаштовують стриптиз під музику, а ще й намагаються співати, вражаючи свідомість глядачів примітивністю текстів своїх пісень.

Хто виросте на примітиві 

Навіть талановиті співаки з голосом і неабияким потенціалом (приміром Ірина Білик, Тіна Кароль та багато інших), які не так давно   робили перші кроки на великій сцені, зрадили своєму образу, а хіти з глибоким змістом змінили на прісні нашвидкуруч римовані рядки. І що ми бачимо тепер? Більшість вітчизняних виконавців з непоганими вокальними даними та харизмою безслідно втратили свою оригінальність у вирі всеохопної примітивної попси, що в останні роки заполонила український телеефір. Вони поступово знівелювали свою індивідуальність і буквально злилися з довгими ногами й штучними принадами сучасних клонованих «зірок».

Найбільше вражає, що тексти їхніх пісень теж стали попсовими з примітивним змістом (або й взагалі без нього) і не мають жодного смислового навантаження. І не намагайтеся, дорогі глядачі, вслухатися в тексти цих пісень — тут марно шукати щось споріднене з логікою та здоровим глуздом! Тепер, на жаль, нам залишається «насолоджуватися» шедеврами на кшталт «шиншила запорошила» або «кішка в мікрохвильовці» тощо. Що й казати, навіть обдаровані виконавці рівняються на так звану нову естраду, у якій  суцільні «Поющие трусы» і більше нічого інтелектуального й захопливого.

Непокоїть інше: українське телебачення не дає шансу з’явитися на екрані будь-якій альтернативній музиці. Гадаю, неважко здогадатися, що значну частину глядацької аудиторії музичних телеканалів становить молодь. А вона потребує кумирів. Пам’ятаю, наші батьки зростали з музикою Володимира Висоцького, гурту «АBBA», Назарія Яремчука, Миколи Мозгового. Наша свідомість у юні роки формувалася з акордами Scorpions, Queen, Стінга, Браяна Адамса, Віктора Цоя, «Машины времени». Кого ж ми нині виховуємо на недалекій попсі? Адже сучасним молодим людям оголені тіла з екранів телевізорів просто волають: модно бути тупим і примітивним — це круто! Робіть, як ми!

Саме такий продукт масового споживання щодня штампує сучасна шоу-бізмашина. Причому індустрія російськомовної попси дедалі більше набирає обертів і стає вже традиційною на українському телебаченні. Найцікавіше, що проштовхуючи такий продукт у маси, його творці найменше замислюються над наслідками. Основна причина в культі примітивізму до сліз банальна: гроші, точніше, надзвичайно великі гроші. Не секрет, що заможні татусі чи бой-френди залюбки вкладають чималі кошти в розкрутку своїх зазвичай бездарних дівчат.

«Також інколи деякі продюсери створюють різноманітні клоновані телешоу, де відбирають більш-менш харизматичних юних співаків з народу, навіть без особливих вокальних даних, укладають з ними контракти, і такі «фабриканти» мусять їздити по різних куточках країни з численними концертами й заробляти гроші. Ще й повинні бути вдячними, що саме їм дали шанс і зробили хоч трішки відомими. Як правило, такі «зірки» виступають під фонограму», — ділиться з «УК» подробицями залаштункового життя естради помічник продюсера одного з музичних телеканалів.

Яка різниця: «Поющие трусы» чи «Поющие коты». Фото з сайту liveinternet.ru

«У болоті немає смачної води»

Втім, заробляючи гроші на відвертій попсі, телеканали, вочевидь, не замислюються, що змінивши «мусі-пусі» на, скажімо, справжній український рок, могли б одразу привернути увагу значно більшої глядацької аудиторії і, як наслідок, суттєво примножити свої статки. А поки що, на жаль, високоякісна вітчизняна музика залишається поза ефіром.

Харизматичні співаки із сильним голосом і філософськими текстами пісень продовжують милувати слух своїх прихильників лише на власних концертах. Ось тільки потрапити туди вдається далеко не всім їхнім шанувальникам.

А тим часом Україні є ким пишатися — маємо багато талановитих креативних співаків, які грають якісну музику, співають українською, а глибокими текстами спонукають слухачів замислитися над змістом буття. Це й «Океан Ельзи», «Воплі Відоплясова», «Плач Єремії», «Мандри» та багато інших відомих гуртів. Утім, високоякісна музика (вітчизняний рок, фолк, джаз) продовжує залишатися в андеграунді. Лідери провідних рок-гуртів не вважають таку ситуацію нормальною і запевняють, що за кордоном рок- і джаз-музика постійно відчуває  активну державну підтримку — звучить і на телебаченні, і на радіо, і на концертах. Тож чому в Україні якісна музика — неформат на вітчизняному телебаченні? Хто це вирішив, чи, можливо, серед українців проводили ∂рунтовні соціологічні дослідження? Суспільству принаймні про це невідомо.

Соліст гурту «Воплі Відоплясова» Олег Скрипка, відомий своєю боротьбою проти поп-культури, переконаний, що нашому телебаченню бракує музики не для заробляння мільйонів, а для якоїсь вищої мети. «Поза сумнівом, на попсі дуже легко заробляти гроші: мало вклав — багато заробив. Там занижена частка інтелектуальної праці, а інтелектуальні речі робляться значно довше і складніше», — сказав співак в одному з інтерв’ю.

«Наша естрада — стриптиз-шоу або ескорт-сервіс. Це дівчата, які пропонують свої послуги по телевізору без телефона, — стверджує фронтмен «Мертвого півня» Місько Барбара. — І це нічого спільного не має ні з поп-музикою, ні з музикою загалом. Фактично Україна — ринок збуту російської музичної індустрії. Тому наша естрада вся співає російською з надією, що купить хтось із Москви. Все це дуже далеке від мистецтва. На жаль, справжня музика залишається поза телевізором». Тож, можливо, вітчизняним телеканалам варто все-таки переглянути свої пріоритети і дати глядачам хоч краплину  високоякісної української музики — тоді вони здивуються, наскільки зростуть їхні рейтинги.

ЦІКАВО

А Шерлок Холмс грав на скрипці

Популярний радянський композитор Володимир Дашкевич, автор музики до багатьох відомих кінофільмів — «Бумбараш», «Пригоди Шерлока Холмса і доктора Ватсона», «Зимова вишня», «Собаче серце», «Зупинка на вимогу» та інших, неодноразово зазначав, що музика — це мова, що пробуджує в кожному з нас найлюдяніше.

«Ніхто, на жаль, не замислюється над тим, як сильно музика впливає на самооцінку людей, — сказав якось Володимир Дашкевич. — Пам’ятаю, як вразила нас, дворових хлопців, Сьома симфонія Шостаковича. Вона колосально підвищила самооцінку кожного, хто її слухав: люди зрозуміли, що можуть перемогти фашизм! Свого часу музика Верді стала імпульсом для створення Італії як єдиної держави. А ось попса й авангард навпаки, знижують самооцінку, задають масштаб, який веде до збіднення особистості, робить думки людини коротенькими, як у Буратіно. До речі, не випадково Шерлок Холмс грав саме на скрипці — це характеризує особливості його мислення. Якби він полюбляв попсу, був би такою самою посередністю, як інспектор Лестрейд».