Державність підривають не лише засобами інформаційного впливу і збройною агресією. Є лукаві люди, які словами люблять, а ділами гублять. І не де-небудь. У Верховній Раді. Вкотре це засвідчили вони нещодавно, коли намагалися внести зміни до чинного законодавства. Наполягали на полегшенні вивозу шкур великої рогатої худоби (ВРХ) за кордон. Спеціалісти розцінюють це як зазіхання на позбавлення держави стратегічної сировини. Чи не занадто сувора оцінка?

Міркуємо разом. Як засвідчують події в Донецькій і Луганській областях, армії, з-поміж іншого, бракує взуття. То що, шкури маємо експортувати за безцінь, щоб потім вироби з них імпортувати втридорога? А статистика, за підрахунками спеціалістів, така: експортувати готове взуття вигідніше в десять разів, ніж шкури ВРХ. Це, так би мовити, прямий ефект. Додайте сюди створення нових робочих місць, надходження до бюджету…

Закликаючи вивозити шкури ВРХ (а їх у нас кіт наплакав, бо поголів’я тварин за останні роки скоротилося в рази), горе-патріоти автоматично перекривають кисень вітчизняній переробній промисловості. При цьому, як мовиться, лукавлять і з-під стоячих підошви випорюють. Адже один з прихильників внесення змін аргументував це тим, що в Україні ніде переробляти сировину. При цьому навіть не почервонів, знаючи, що вводить народ в оману. Правду кажуть, що поганому виду немає стиду.

Слухаючи ту неправду, пригадав події багаторічної давності. Збори представників асоціації експортерів металу (була-була така!) проводив її керівник екс-держслужбовець дуже високого рангу. Почуваючись повноправним хазяїном, «знімав стружку» з присутніх за незадовільні темпи вивезення металобрухту за кордон. Усі йому піддакували. Аж звідки не візьмись, прозвучало несподіване заперечення ламаною українсько-російською мовою.

— Ми, українці, — схвильовано говорив літній чоловік, — повинні бути патріотами і дбати про розвиток вітчизняної металургії. А нашим заводам металобрухту нині бракує…

Говорив… індус — власник акцій одного з українських підприємств. Тоді індуса-патріота України не почули ті наші співвітчизники, які не забувають при кожній нагоді величати себе вірними синами держави. Пристосуванці, які у важку хвилину для країни шукали вигоди лише для себе, так старались, що на металобрухт перетворили заводи й фабрики. Розоривши державу, добре заробили. Бо той самий голова асоціації придбав у центрі Києва нерухомість, відкрив розважальний заклад.

Тоді охочих перетворити на брухт суспільне майно було дуже багато. Наживались, як правило, ті, хто був при владі. Шкурний інтерес у них брав гору над громадянським обов’язком. І саме такі «діячі» спричинили розшарування в суспільстві, посіяли перші зерна розбрату, який роздирає нині державу. Є серед них й такі, що долучались до пограбування армії, а тепер закликають переказати на її підтримку п’ять гривень. Якщо ж сьогодні дозволити полегшити вивезення це й шкур ВРХ за кордон, то не допоможуть нам не п’ять і не п’ятдесят гривень. І справа навіть не в економіці. В позиції. Що то за депутат, якщо в лиху годину дбає не про зміцнення держави, а виключно про власний шкурний інтерес.

«Заява, що прозвучала з трибуни Верховної Ради, про відсутність в Україні переробних підприємств, — каже президент ліги виробників взуття, шкіргалантереї і хутрових виробів Олександр Бородиня, — нас обурила. В Україні працює майже десять заводів. Завантажені вони лише на 30%. Причина проста: в державі дуже мало великої рогатої худоби. Тому Верховна Рада має дбати не про експорт шкур, а про нарощення поголів’я тварин і зміцнення вітчизняної промисловості».

Додамо: держава доплачує господарям за вирощування ВРХ. Отож, закликаючи створювати кращі умови для експорту шкур, депутати хочуть, щоб держава надавала субсидії не вітчизняним, а зарубіжним виробникам. Звісно, при цьому матимуть власний шкурний інтерес.

Щоб не брав він гору у тих, кого називають слугами народу, а також у посадовців різних рангів, треба у їхніх кабінетах вивісити фото солдатів, що загинули в Донецькій і Луганській областях, а також руїн, яких завдала там війна. Аби пам’ятали: жадоба наживи за рахунок держави призводить до непоправних втрат. Саме вона спричинила пожежу, яка палає в державі. І винні в цьому не лише ті, що стріляють.