ТЕЛЕПРОГРАМА

Одне з найбільших християнських свят ознаменувалося показом «Чортиць у спідницях» та «Мемуарами гейші»

«У суботу в середині дня краєм вуха почув від сина-третьокласника: «О! залишилося ще 4 години!...» Мабуть, собі думаю, не терпиться йому скуштувати паски, яку заходилася пекти дружина. Ближче до вечора в квартирі смачно запахло так, як пахне раз на рік — на Великдень. Хлопець, само собою, продегустував свіжоспечене, проте не вгавав: «Ще 50 хвилин!..» Навіть яєчка розмальовував поспіхом, позираючи на годинник. А перегодя чую сміх із кімнати, де стовбичить телевізор. І радісний вигук: «Я загубив свій мозок!..» Що за маячня? Виявляється, хлопча із реготом цитує героя «Піратів Карибського моря». Бо саме цей фільм запропонував один із українських каналів увечері перед Великоднем…»

Приятель, який емоційно розповів про ці великодні телепристрасті, також додав: мовляв, давно підозрює, що власники вітчизняних каналів у погоні за прибутками погубили свої мізки. Зрештою, із цим важко не погодитися, зазирнувши до телепрограми на недавні вихідні, на які припало одне з найбільших християнських свят. Отже, свято наближається. Миряни прибирають оселі, печуть та купують паски, фарбують крашанки, збирають кошики із традиційним набором харчів для освячення, готуються до всеношної. А ті, хто не йде до храму на церковну службу, що правиться цілу ніч, налаштовуються вдома не склепляти очей, аж доки не почують оте: «Христос воскрес!» Здається, в цій ситуації телебачення теж мало б подбати про відповідний «репертуар» і посприяти створенню відповідного настрою. Ага, «щас!..»

Погортав телепрограму — мимоволі навіть склалося враження, що по той бік екрана засіли затяті войовничі атеїсти. Ні, вітання Президента України та інших політиків із Великоднем вони таки періодично «крутять». Щоб телеглядачі часом не забули про червоний день церковного та світського календаря. Але поряд із цим пропонують досить специфічний набір передач та фільмів. Отже, в суботу перед та під час всеношної один із вітчизняних каналів вважає доречними мелодраму «Непутяща невістка» (невже про Марію Магдалину?), комедію «Покоління «П» та пригодницьке «Повстання світу». Відповідним смаком потішила інша «кнопка»: «Бетмен. Початок», «Милі кістки»… Ще один канал сипонув старими комедіями — «Діамантова рука», «Людина нізвідки», «Ділові люди», а інший спокушав «полуничкою» — окрім «Чортиць у спідницях», запропонував «Мемуари гейші»…

Великодні богослужіння в цей час показував тільки Перший Національний. Хоч уважні телеглядачі не могли не завважити, що розпочалися ці репортажі чогось із храму сусідньої східної держави. Тому відразу пригадалися давноминулі роки, коли окремі свята розпочиналися телетрансляцією військового параду з Красної площі Москви, а вже потім із київського Хрещатика.

Свято наблизилося. В неділю зранку миряни за щедрим столом розговілися настільки, що на «телеящик», мабуть, уже майже не звертали уваги. І правильно, зрештою, робили. А тим часом один із каналів, демонструючи надвечір телесеріал «Скринька Пандори», оптимістично повідомив: «Заключна серія». Гм… Чесно кажучи, в таке щастя мало віриться. Бо той же телевізор давно звуть «скринею Пандори», з якої, відповідно до грецьких міфів, розлітаються навсібіч різноманітні нещастя, прикрощі та лиха, серед яких безумство, злість, пристрасті тощо. А в наш час до них додалися несмак, бездарність, брак здорового глузду та місцями, на жаль, взагалі втрата мізків. Причому останнього, схоже, найбільше домагаються вітчизняні «кнопки» від ще вцілілих телеглядачів. І в будні, і на свята.