Народився він в сім’ї лісівника, а малювання для хлопця було лише аматорським захопленням. Після переїзду з гірського села Дубриничі до низовинних Доманинців під Ужгородом Антон розпочав навчання в гімназії. Предмет малювання в ній викладав Йосип Бокшай — чи не найвідоміший у довоєнні часи майстер пензля у краї, один з фундаторів закарпатської живописної традиції.

Тривав повітряний бій. У небі було тісно — воно палало вогнем і, мов гігантська м’ясорубка, перемелювало людей і машини. Охоплені полум’ям німецькі й радянські літаки падали на землю. Аж ось кулеметна черга ворожого «фокке-вульфа» прошила фюзеляж радянського Іл-2. «Дотягти б до своїх», — подумав командир. «Товаришу лейтенанте, взуття горить, тліє ранець парашута», — прокричав ззаду стрілець-радист. «Стрибаємо».

Cімдесяту весну видатному українському письменникові, правозахисникові, громадському діячеві, лавреатові Шевченківської премії Степанові Сапеляку не судилося зустріти. Уже дев’ятий рік його немає серед нас — підступна хвороба вирвала поета із життя. Але залишилася світла пам’ять, спогади.

Могила Бориса Лазаревського — на паризькому цвинтарі Тіє. Народившись в Україні в сім’ї друга і першого біографа Тараса Шевченка Олександра Лазаревського, волею обставин змушений був залишити її, аби знайти вічний спочинок далеко від домівки. Та хіба він один? Скількох співвітчизників розкидала бурхлива історія і продовжує свою справу?

Тетяна Дмитрів працює в Монастириській лікарні понад 20 років. Спочатку — в хірургічному відділенні, а з першого дня створення реанімаційної палати — у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії. Стала тут старшою медсестрою.

Принц Гаррі отримав постійну роботу в США. Він увійде в керівництво стартапу Кремнієвої долини, який займається кар’єрним вишколом. У нього не буде підлеглих, а якими будуть його графік роботи і зарплата, у компанії не розголошують. «Урядовий кур’єр» поцікавився, який досвід роботи принц Гаррі мав до цього.

Михайло Іванчук. Ім’я мало відоме навіть його краянам. Тож як його не згадати надто в березні, коли він народився 113 років тому. Земний шлях пан Михайло почав і закінчив дуже далеко від батьківщини предків. Йому все-таки вдалося зловити синього птаха — символ щастя і мрії, які шукав селянський син у професійному житті, прагненні побачити Україну, місто Копичинці на Тернопільщині, де почався Іванчуків рід.

Заради України він витримав роки неволі та заслання, але не зрадив, не зрікся, бо пульсувало у серці: «Я до мозку, до мислі, до тліні твій, вишнева моя Україно». Михайло Осадчий — талановитий журналіст, письменник, політв’язень і дисидент. Його творчість і громадську діяльність високо оцінено на світовому рівні. Хто він для нас, чим його творчість може слугувати сучасникам? Відповідь чітка: прикладом палкої любові до рідного, одвічно батьківського, матері-землі.

Цими днями виповнюється 370 років однієї з найуспішніших битв періоду національно-визвольної війни українського народу. Тоді на Поділлі козаки завдали поразки 15-тисячній польській каральній експедиції.

Український заводчанин, чиє ім’я поповнило когорту достойників вітчизняної промисловості, — Євгеній Бахмач, голова спостережної ради ПАТ «Радій» у місті Кропивницький. Тривалий час він обіймає посади голови правління Кіровоградського обласного відділення УСПП та голови Кіровоградського обласного об’єднання організацій роботодавців «Співробітництво», член правління УСПП. Він авторитетний серед промислово-підприємницької спільноти області та країни, досвідчений громадський діяч, уміє наполегливо обстоювати інтереси бізнесу, бездоганно виконує партнерські обов’язки.