ДАТА

Носівській селекційно-дослідній станції виповнюється 100 років

Іван МЕДВІДЬ,ветеран праці
Микола ПЕТРУШЕНКО,«Урядовий кур’єр»

Чи можна з роками молодіти? Так, стверджує колектив Носівської селекційно-дослідної станції, пропонуючи щороку виробничникам нові оригінальні сорти зернових і кормових культур. От і виходить, що вік не обтяжує, а створює запас міцності для прориву вперед.

Мета: допомогти хліборобам

Щоб сповна осягнути значення цієї унікальної станції, слід звернутися до історії. А вона свідчить не лише про минуле. Отже, «Черниговская земская неделя», 1915 рік, № 11. Пригадайте, що тоді була війна. Тим часом автор повідомляє про зміни у сільгоспвиробництві. За його словами, сільськогосподарське життя з впровадженням нової техніки і добрив ускладнюється. З’являється все більше зарубіжних сортів рослин. Як у всьому розібратися? Цьому мають слугувати дослідні поля. Перше в Росії було засноване в Полтавській області. В 1911 році започаткували організацію Носівської станції. До кінця 1914 року роботу завершили. На 60 гектарах розпочали випробувати нові сорти, вплив добрив  на рослини тощо. На станції була метеорологічна і хімічна служби. Для забезпечення полів добривами завели корів. (Правда, підказка для нашого часу?!)

 З перших днів роботи колектив розпочав пропагандистську діяльність, запрошуючи на екскурсію охочих і друкуючи звіти про виконані дослідження. Водночас станція реалізує посівний матеріал.  У 1914 році споживачам його відправили 1040 пудів. Зокрема, озимого жита Полтавка і селекційного вівса Лігово-II зі Швеції…

Чим цінні ці свідчення для нас? Актуальністю. Відповідь давалась на злобу дня. Не обіцянками. Конкретною роботою. Розпочавши фактично з нуля, колектив узявся за селекційну роботу. Тобто одразу зрозумів, що  треба долати залежність від іноземних  сортів. Сто років дотримується  цього курсу.

Центр прогресу

— Уже 1919 року станція одержала перший трактор, — розповідає її директор, кандидат економічних наук Наталія Буняк. — А в 1927 році тут відкрилися початкова школа, медпункт, дитячий садок. Це засвідчувало значення, яке держава надавала науково-дослідній роботі. До початку Великої Вітчизняної війни станція мала п’ять автомашин, 11 тракторів та один комбайн, працювало 150 штатних і 120 сезонних робітників. Територія станції була впорядкована, штатні працівники в основному забезпечені квартирами. З 1922 року на Носівській дослідній станції почав працювати на посаді завідувача агрохімічним відділом академік К.Гедройц. Відтоді для Чернігівської області відкрилася нова сторінка вивчення її агрономічних особливостей.

Про цінність племінного поголів’я на станції можна судити з того, що станція брала участь у Королівських виставках Англії у 1922 році в м. Кембридж, а в 1925 році — в м. Чистерей.

Реорганізація закладу 1934 року у Державну селекційно-дослідну станцію змінила характер і обсяг всієї науково-дослідної роботи. Земельна площа збільшилася до 1031 га. З цього часу і по сьогодні провідне місце за відділом селекції. Збільшилось виробництво насіння еліти зернових культур, конюшини, що вирощувались на площі понад 400 га.

Економічна криза після розпаду Радянського Союзу негативно відбилася на роботі цієї установи. Погіршилися наслідки господарювання у виробництві, а разом з тим і умови роботи селекціонерів.

Але за тяжкої скрути станція попри все залишилась лідером в районі з урожайності сільськогосподарських культур, продуктивності тваринництва, тривали роботи з газифікації села, будівництва. Відновилася племінна свиноферма, вирощувався племінний молодняк великої рогатої худоби.

З успіхом продовжують селекційну роботу доктор сільськогосподарських наук В. Скорик, кандидати сільськогосподарських наук О. Матрос, М. Сардак, А. Боженко, старший науковий співробітник Н. Горган. Завдяки їхнім старанням щорічно поповнюється Державний реєстр сортів рослин України.

На станції створено і зареєстровано приблизно 70 сортів різних сільгоспкультур, — веде далі розповідь пані Наталя. — Ми пишаємося озимим житом з потенційною врожайністю 100 ц/га: Дозор, Синтетик-38, Хлібне. Маємо сорти ярого ячменю та вівса з урожайністю 70-80 ц/га: ячмені Носівський 21, Варіант, Гося, Козацький (голозерний), вівси Нептун, Зірковий, Парламентський, Закат, Скарб України (голозерний). Зареєстровані також високопродуктивні пристосовані до місцевих умов вирощування сорти конюшини — Фалкон, люцерни — Алія, цибулі —Господиня, огірка — Етап.

Поля Чернігівщини нині наполовину засіяні носівськими сор тами озимого жита, на 90% — сортами вівса, а в межах України  80% посівів вівса носівської селекції. Має попит насіння сортів інших культур. Щорічно вирощуємо 200-300 т оригінального та 600-800 т елітного насіння, яке надходить у більшість областей України. Наприклад у 2010-2011 роках насіння озимого жита та тритикале, вирощене в Носівській СДС поширене в 12 областях, вівса — у 18, ярого ячменю — в 7, конюшини та люцерни в 5 областях..

Складно, але й на 101-му році життя, — підсумовує директор станції Наталя Буняк, — прагнемо йти хоча б на крок вперед від виробничників, аби забезпечувати їх хорошим посівним матеріалом.

АВТОРИТЕТНО

Ігор ГРИНИК,
академік-секретар відділення наукового
забезпечення трансферу інновацій Національної академії аграрних наук:

— Важко переоцінити внесок колективу Носівської станції у становлення і розвиток вітчизняного сільського господарства. Вони одними з перших, фактично, в чистому полі розпочали дослідницьку роботу. Завжди і в усьому керуються реальними потребами селян. Тому й мають успіх. Звичайно, про все не розповісти. Підкреслю лише один напрямок роботи: селекцію жита.

Повноцінні білки плюс незамінні в людському організмі амінокислоти (лізин, аргінін тощо), велика кількість легкозасвоюваних вуглеводів і цілої низки важливих вітамінів дають підстави стверджувати: якщо пшениця — королева, то жито — таки король.

Житній хліб, окрім сили, дарує й молодість. 550 г житнього хліба цілком достатньо для людини на добу, аби забезпечити повністю залізом і фосфором, а також на 40% кальцієм. Ненасичені жирні кислоти, які містяться у зернах жита, здатні розчиняти холестерин у кровоносній системі людини. Тому щоб здужати, а то й запобігти атеросклерозу, лікарі часто рекомендують людям старшого й похилого віку вживати житній хліб.

На жаль, нині жито недооцінюється. Це у нас. А в усьому світі зростає. Найближчі до нас білоруси, без перебільшення, б’ють рекорди практично на неугіддях, яких з лісами у Білорусі — половина площ. Торік аграрії сусідньої республіки зібрали по 39,6 ц зерна з гектара. Житній тил, очевидно, теж має істотний вплив на тваринницьку галузь, яка з кожним роком, нарощуючи потужності, виходить на нові рубежі. Тепер Білорусь перша серед країн СНД з виробництва молока на душу населення і п’ята в світі:  на кожного жителя виробляється 360 літрів молока, що дає змогу експортувати 2,5 млн т в нашу країну. І якби не ентузіасти Носівської станції, довелося б нам купувати насіння жита за кордоном.

Слід назвати батька носівських сортів жита, селекціонера-генетика цієї правічної культури, професора Національного аграрного університету і вченого-практика, який успішно продовжує вітчизняну і світову еволюцію вдосконалення жита — Віктора Скорика. На рахунку вченого, зокрема, світовий рекорд у 1998 році, коли виведений ним сорт жита Струна дав небачену до цього врожайність — 118 центнерів з гектара. Селекціоновані Скориком дев’ять сортів жита внесені до Державного реєстру сортів рослин України. В доробку селекціонера і його колег низка нових сортів, синтетиків та гібридів, що рекомендовані для поширення в Україні.

Головне, щоб усі напрацювання селекціонерів швидше впроваджувались у життя. В цьому — найбільша проблема. І якщо повернутися до мотивів заснування станції 100 років тому, то один із найголовніших є подолання залежності від зарубіжних сортів. Нині ми знову перед небезпекою засилля закордонного насіння. Якщо не уникнемо цього, потрапимо в повну залежність сільського господарства від закордону. Вітчизняні науковці готові запропонувати сорти негірші. Справа за організацією їх просування на наші поля.