Нещодавно Верховний суд на засіданні Судової палати з цивільних справ розглянув справу про розподіл спільного майна подружжя. Було ухвалено рішення, в якому підтримано правову позицію щодо незастосування презумпції права спільної власності подружжя на майно, нажите у шлюбі. Тож постає запитання: чи можна трактувати це рішення як таке, що поки дружина народжувала дітей, вела домашнє господарство, а чоловік працював, то все, куплене в цей період, належить комусь одному?

Сумісна власність із кількома «але»

Суд, дослідивши докази, надані сторонами у справі, виявив, що чоловік, продавши житло, куплене до одруження, придбав нову квартиру вже у шлюбі. «Так, в частині 1 статті 57 Сімейного кодексу визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею чи ним до шлюбу, або те, що дісталося комусь із них під час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, — зазначає адвокат АО «Безпалий та партнери» Світлана Євстратенко. — А також майно, набуте нею чи ним за час шлюбу, але за кошти, які належали особисто комусь одному, і житло, отримане одним із подружжя у шлюбі внаслідок його приватизації відповідно до Закону «Про приватизацію державного житлового фонду». До цього переліку належить і земельна ділянка, набута одним з подружжя у шлюбі завдяки її приватизації. Йдеться про ділянку, яка перебувала у її чи його користуванні, або одержану внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, одержану із земель державної й комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом. Така позиція суду відповідає нормам Сімейного кодексу України».

Отже, кошти, отримані від реалізації особистого майна, належать одному з подружжя.

У подібних ситуаціях виникає запитання: як це рішення співвідноситься із Сімейним кодексом? Адже у статті 60 СК зазначено, що майно, куплене подружжям у шлюбі, належить дружині та чоловікові на праві сумісної власності незалежно від того, що один з них із поважної причини (ведення домашнього господарства, навчання, догляд за дитиною, хвороба тощо) не мав самостійного заробітку.

У пункті 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу вказано, що спільною приватною власністю дружини чи чоловіка є майно, нажите нею або ним у шлюбі, але за гроші, які належать йому чи їй особисто. Так Верховний суд, посилаючись на статтю 57 СК, визнав, що майно належить до спільної власності подружжя лише тоді, коли є докази, що воно куплене за спільні гроші чи завдяки праці обох.

Застосовуючи норму статті 60 СК і визнаючи право на спільне сумісне право подружжя на майно, встановлюють не лише факт придбання речі у шлюбі, але й те, що її купували за спільні гроші чи завдяки праці чоловіка та дружини. Норма статті 60 СК вважається правильно застосованою, якщо набуття майна відповідає цим ознакам. У рішенні ВСУ вказано, що в разі придбання майна хоч і в шлюбі, але на особисті кошти одного з подружжя, його не можна вважати об’єктом спільної сумісної власності, а особистою приватною власністю того, за чиї особисті гроші його було куплено.

«Це рішення встановлює можливість відступлення від презумпції спільної сумісної власності подружжя на майно, нажите в шлюбі, закріпленої в Цивільному та Сімейному кодексах, — зазначає керуючий партнер АО «Suprema Lex» Віктор Мороз. — Така можливість обумовлюється необхідністю кожного з подружжя довести, що майно було придбано під час проживання однією сім’єю, ведення спільного господарства та за спільні кошти. Однак якщо нема самостійного заробітку, то це достатня підстава для визнання права власності на майно, придбане у шлюбі, за обома членами подружжя – у разі вагомості причини відсутності такого заробітку (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба). Якщо ж один з подружжя працює, а інший просто відпочиває і не має самостійного заробітку (доходу), то підстав для визнання майна спільним немає».

Тобто якщо дружина не працювала, а просто витрачала чоловікові гроші, а готувала куховарка, прибирала помічниця, то вона не може претендувати на зароблене другою половинкою.

Фото з сайту centersoveta.com

Зловживати доказами

Щодо ситуації, коли у шлюбі дружина виховувала дітей, а чоловік працював та отримував певний дохід, за який було придбано майно, то воно є спільною власністю подружжя. Тому й підлягає рівному поділу відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу.

«Чинне законодавство України стоїть на захисті інтересів дітей, тому і дружина, яка їх виховувала, не залишиться на вулиці. Законодавець прямо вказав, що догляд за дітьми — поважна причина для відсутності самостійного заробітку. А тому суд визнає за такою дружиною право власності на половину майна, нажитого під час перебування у шлюбі, — пояснює Віктор Мороз. — Позитивне в цьому рішенні суду те, що якщо подружжя не проживає разом, не веде господарство і не має спільного бюджету, тому з подружжя, хто придбав майно, буде значно простіше доводити, що воно належить йому на праві приватної власності, а не є сумісним майном подружжя».

«Цей прецедент вказує, що кожна вимога та позиція сторін в аналогічних справах повинна бути підтверджена або спростована відповідними доказами, — каже Світлана Євстратенко. — Тому радимо кожному з подружжя намагатися убезпечити себе заздалегідь і за змогою передбачити наслідки придбання майна у шлюбі за власний кошт. Як свідчить практика, з часом почуття мають здатність слабшати, і тоді питання матеріального характеру починають превалювати над особистими».

Тож саме по собі придбання майна у шлюбі — не безумовна підстава, щоб вважати майно таким, що є спільною власністю подружжя.

«На нашу думку, позитивне у рішенні ВСУ те, що суд захищає право персональної власності кожного з подружжя, адже часто нерухоме майно в шлюбі купують за кошти, отримані від реалізації власного житла дружини (або її батьків). У разі розлучення воно може залишитися персональною власністю того з подружжя, хто фактично сплатив за нього особисті кошти, — наголошує Світлана Євстратенко. — Однак негативне в формуванні такої судової практики те, що, використовуючи цей прецедент, сторони (кожен із подружжя) можуть зло?вживати доказовою базою, щоб уникнути поділу спільного майна подружжя, яке було придбано разом».

Проте ця позиція суду не означає, що якщо дружина виховувала дітей, а чоловік заробляв гроші, то після розлучення жінка не зможе претендувати на частку майна. Судове рішення стосується лише особистих коштів, отриманих від продажу власного майна одного з подружжя.

«На думку наших експертів, це рішення Верховного суду України справедливе та обгрунтоване, — зауважує Віктор Мороз. — Безумовно, окремі місцеві судді, не до кінця розуміючи його суть, можуть у майбутньому приймати не зовсім справедливі рішення. Однак можливість апеляційного та касаційного оскарження, а також перегляду Верховним судом у разі неоднакового застосування норм матеріального права дозволяє кожному з подружжя бути впевненим, що його права буде захищено».

Проте в такій ситуації все залежить не тільки від чесності другої половини, а й від порядності судді. Адже не секрет, що представники Феміди подекуди виносять рішення не на користь чоловіка чи жінки, а на користь власного гаманця.