ДО ДАТИ

Власкорові «УК» вдалося випробувати маршрут, 
створений до 70-річчя з дня народження генія українського поетичного кіно

Він починається з обласного академічного театру імені Ольги Кобилянської, який в ці дні живе духом свого талановитого випускника і актора. Тут він зустрів свого першого професійного вчителя — актора Міхневича, вперше вийшов на велику сцену після дитячих спроб на сільській самодіяльній сцені рідної Чорториї.

На екрані, як на батьковій ниві

У першій Івановій театральній кузні показували цьогоріч «Небилиці про Івана» — виставу Львівського театру, створену за його сценарієм, а  також прем’єру буковинців «Тисяча снопів вітру» з хроніки його життя.

Присідаю на крісло в Миколайчуковій гримерці, уявляючи, як заходила сюди студійна його товаришка Марійка Карп’юк. Вона стала йому сестрою і дружиною, по-мольфарівськи відчуваючи його за сотні кілометрів. Їх єднали великі почуття, мала батьківщина, спільні інтереси.

Оповідь екскурсовода про життя актора на Буковині супроводжує фільм групи місцевих майстрів документального кіно. Видатний актор і режисер створив для нас понад три десятки високохудожніх фільмів, його іменем американці назвали планету у Всесвіті. На вулиці Сагайдачного знімалися картини до фільму «Гадюка», в музичному училищі, де він учився, слухаємо цікаві спогади його викладачів.

Шлях повертає на Кіцманщину. 15 червня, в день його 70-річчя, туристи навіть не заглядають на вказівники, їх спрямують до рідного села Івана Миколайчука люди з вишитими рушниками обабіч Іванового шляху з Чорториї до районного центру. Тут роботи найзнаменитіших місцевих майстринь — бісерні киптарі та сорочки Зіни Тащук з Лужан та білим шовком шиті, мереживом гаптовані сорочки мамаївчанки Аделії Завадюк.

У семи селах району по дорозі до Чорториї біля найпопулярніших ресторанів з автентичною кухнею сіл Мамаївці, Лужани, Шипинці, Дубівці, Глиниця, Зеленів селяни накривають столи гостям зі своїх фірмових та страв, які найбільше любив їхній знаменитий земляк. «На гостині в Івана» можна спробувати лободу, тушковану в сметані, голубці з капусти й бурячиння, бануш і кулешу, «на халяву»  перехилити келишок з великої старої пляшчини, закритої кукурудзяним качаном. Автором ідеї запросити в день його сімдесятиріччя туристів  «на гостину до Івана» стала місцева влада в особі невгамовного заступника голови Кіцманської райдержадміністрації Валентини Рухтурак. Етнофестивалі нуртують на різних майданчиках в багатьох селах району.

Легендарні  музики  і білі птиці

Зупиняємось в Глиниці. Те село міг би минути хіба що глухий. Стіни сільського клубу розхитує баритон Юрка Чорнея: співає давно відомий романс «Ой ти, дівчино, з горіха зерня». Він один з усього складу глиницького народного ансамблю музик, кому в спадок дістався голос і не дісталося легенди, як контрабасистові Євгенові Антоняку, акордеоністові Іллі Богданюку, цимбалістові Івану Злотару, скрипалям Юрію Блещуку та Миколі Вівчарюку, трубачеві Василю Антоняку.

Точніше, легендарної бувальщини про те, як їхні батьки і діди, що не знали нотної грамоти, неперевершено озвучували два фільми Миколайчука на студії Довженка — «Білий птах з чорною ознакою», «Така довга, така тепла осінь». Тут, у найближчому до Чорториї селі, Іван Миколайчук міг проводити дні і ночі, слухаючи у їх виконанні в’язанки пісень українських, румунських, молдавських, російських, єврейських, буковинських коломийок, добираючи музичний супровід до своїх кінострічок. Ці музики грали в сільському клубі і в чайній, в столичних палацах культури і на міжнародних етнофестивалях. Їхньому керівникові ще за життя виклали зірку слави в обласній Алеї знаменитостей.

Оглядаємо разом з начальником районного управління культури споруду, де має облаштуватись колиба  Миколайчука. Це буде, каже Олександр Юрков, родзинка цього туристичного маршруту, не менш оригінальна, ніж львівська «Криївка». Тільки тут пригощатимуть улюбленими стравами артиста і можна буде почути славні мелодії народних музик з Глиниці, які звеселяли душу актора і надихали на творчість.

За кілька кілометрів при дорозі на Вашківці розкинувся сад, де Іван знімав фільм «Така довга, така тепла осінь» і свого вчителя Міхневича у головній ролі емігранта Майка. Слова про щастя вчителя, коли його перевершує учень, повторює на зустрічах з юними односельцями сестра Івана Миколайчука Фрозина Василівна. Вона спускається до нас стежиною з Іванової гори, відчиняє двері музею-садиби.

Тут 80-річна жвава жінка — головний екскурсовод, директор і доглядач. Показує колиску, в якій вигойдала молодшого брата, дерев’яні ночви, вискоблені ще батьком, в яких викупали десятеро дітей і замісили тонни хліба, демонструє старі світлини знаменитих акторів та земляків, що знімалися в Іванових фільмах. «З Галиною Єларчиною і самою Єларкою, Василем Николайчуком, що є нам троюрідним братом, можете вже поговорити, а ввечері зустрітися з братом Юрком, він теж знімався в Івановому кіно».

Завершуємо мандри за Іваном Миколайчуком на дивовижному  Чорторийському Теплому озері неподалік його хати. Воно пізньої осені вкрите десятками лебедів. Кажуть, ці білі птахи — душа легендарного кіномитця — поселилися тут у рік його смерті. Прилітають зимувати сюди на плесо, зігріте теплими джерелами з-під землі і його душею з неба. Воно замерзає тільки в тріскучі морози. Тоді земляки прорубують лід і розчищають водойму спеціально для білих птахів. Не забувають і годувати їх.

Тепле озеро стало екологічним заповідником і живим символом земного шляху Івана Миколайчука. Поспішіть пірнути в ауру  землі великого митця, відпочити тут душею, спілкуючись із цікавими людьми, театрами, музеями, самою природою.