«А я тут іще нічого!» — переглядаючи авторські світлини Олександра Харвата, вголос роздумує одна з героїнь унікальної фотосесії. «Дівчата, ви всі не те щоб «нічого», ви наше все», — горнеться до матерів заступник Рівненського міського голови Галина Кульчинська. А вже за мить відкриває фотовиставку під промовистою назвою «Я українка! Я мама Героя!» на майданчику Рівненської обласної наукової бібліотеки. За вікнами, у Свято-Воскресенському соборі, вже чути звуки вечірньої молитви не тільки з нагоди свята Михайла, покровителя всіх воїнів, а й до Дня гідності та свободи.

Та покидати миле товариство не поспішаю: дуже хочеться набутися з ними — мамами, які поклали на вівтар нашої незалежності найдорожчий скарб — синів. А у пам’яті спливають слова Ліни Костенко, що нам на цій землі головне набутися разом, набутися зі своїми. А вони ж свої, українські жінки, які випромінюють особливе тепло й добро, крізь сльози і відчай, у яких свого часу могли й потонути. «Ні!» — сказали матерям фотохудожник Олександр Харват і волонтерка Вікторія Шинкаренко й запропонували стати фотомоделями. Та не простими, а такими, що підкреслюють свою національність. Сказано ж: «Я українка! Я мама Героя!»

У кожній із 12 мам, що зголосилися до участі, відшукали цікавинку, яку й зафіксував Олександр.

Ось Наталія Борисенко подумки ділиться сокровенним із коником: він німий свідок її невимовного горя. А Наталії Волошиній дуже личать чорнобривці. Здається, що їхній гіркувато-терпкий запах вловлюєш, навіть гортаючи календар. Бо тепер ми на Рівненщині маємо календар на наступний рік із художніми світлинами мам наших Героїв. Які ж вони красиві, мудрі, глибокі!

Вони оголили свої душі, щоб нагадати, що душа є в кожного з нас. Завдяки видобутим із бабусиних скринь вишиванкам вони підкреслили свою національність, щоб сказати всім: так, ми горді українські жінки, які хочуть, щоб діти інших матерів ніколи не чули зловісних вибухів снарядів.

«За право кожного українця одягнути вишиту сорочку поклали голови наші сини. Ми в суспільстві посилено шукаємо код нації, а мені здається, що я його знайшла — це наші діти. Бажаю всім матерям мати таких дітей, якими вони пишалися б». І що додати до цих глибоких слів пані Наталії, мами Ігоря Волошина, першого рівнянина, який загинув на українсько-російській війні. В останню путь спекотного літнього дня його проводжало все місто.

На жаль, війна нещадно забирає наших найкращих синів. 119 загиблих Героїв — із Рівненщини. У кожного з них є мама, та, хто пам’ятає, як називала сина в дитинстві, знає, чого він прагнув понад усе, має його найдорожчі фото. Наша місія — зібрати, записати і зберегти ще зовсім свіжі материнські спогади для тих, хто прийде на цю землю після нас. Щоб не вихолонула, не замерзла, не змилася рясними осінніми дощами Пам’ять. Вони благають нас про це навіть не словами, а своїм мовчанням.

Ні, вони вже не плачуть, а разом з усіма українськими матерями моляться за мир. А надто ревно — в ці дні, коли широко розправив плечі наш гордий народ. Бо в нас, як сказав Тарас, «немає іншої Вкраїни, немає другого Дніпра».

Слава Україні та її незламним Героям!