Михайлові Пономаренку в серпні виповниться 20 років. Вигляд він має хлопчика десятирічного, бо народився, як виявилося, з рідкісним діагнозом зламаних хромосом — синдромом Прадера — Віллі. Хлопчик не міг ні рухатися, ні ковтати, ні навіть плакати через гіпотонію — захворювання, коли всі м’язи розслаблені. Носії цього захворювання — лише чоловіки. Однак молодий батько, який підлітком перебував у зоні, враженій чорнобильською бідою, виявився слабкодухим і навідріз відмовився від сина. Відмовитися від немовляти радили 19-річній Лілії, що вже мала статус матері-одиначки, й деякі лікарі. Мовляв, немає в світі ні ліків, ні сили, що здатна подолати й полагодити зламані хромосоми.
Материнські молитви
Виявилося, що сила така є. Ні на хвилину не полишала в ті чорні дні дочку й онука Наталя Шпак. Вона кинула улюблену роботу в геологічному технікумі (нині Коледж геологорозвідувальних технологій КНУ ім. Т. Шевченка), де разом з вихованцями й колегами 1986 року створила унікальний музей самоцвітів. Розпродала все родинне майно, щоб тільки жив її новонароджений онук Михайлик, чиї променисті великі очі дивилися на неї, благаючи про порятунок.
Фірму, де працювала Ліля, закрили. Але дві безробітні жінки не здалися. Оскільки за фахом Наталія Кузьмівна — мінералог і петрограф (наука про каміння), ночами виготовляли невеличкі букети, прикраси із самоцвітів. Помалу їх почали купувати. Однак грошей на дороге лікування Мишка катастрофічно не вистачало.
Кажуть, що материнські молитви мають величезний вплив на долю дитини. Можливо, саме вони привели Наталію Кузьмівну до Міжнародної клініки відновного лікування у Трускавці. Заплакану згорьовану жінку тут прийняли дуже уважно. Відтоді відомі далеко за межами України лікарі-ортопеди разом з родиною Іваненків невтомно борються за повноцінне життя Михайла. «Доземно вклоняємося лікарям за титанічну працю, за людяність. Дякуємо за розуміння й небайдужість серця всьому колективу. Молимося за них. У цій клініці наш син і онук удруге народився», — зізнається Наталія Кузьмівна.
Коли ж про мужність молодої матері та її без перебільшення щоденну боротьбу за життя сина довідався Юрій Іваненко, спортсмен-красень, людина різнобічних обдаровань, його душа стала на коліна перед материнським подвигом Лілії. Він довго добивався її взаємності, любові й зрештою почув довгоочікуване «Так!». Тож разом вони вже сімнадцятий рік. Мають спільного сина Єгора. Йому сьомий рік. А в Михайла є молодший бешкетник-братик, якому все прощають, і добрий розумний вітчим, якого він називає татом.
Творча атмосфера
Життя випускника Київської спеціалізованої школи-інтернату №15 Михайла Пономаренка непросте. Варто згадати японців, які застерігали українців, що «Чорнобиль — це десятки Хіросім і Нагасакі, подбайте про здоров’я наступних поколінь». Проте у генетичній вітчизняній медицині діагноз «зламані хромосоми» досі замовчують. А церковники, зокрема УПЦ Київського патріархату, повсякчас моляться. Справами допомагають таким хворим дітям у Трускавці.
Переймається цією проблемою молодий священик Петро Потоцький. Будуючи храм, він передбачає й створення при ньому школи для розвитку дітей з особливими потребами. Взірцем для Петра Потоцького у цій справі став настоятель столичного храму Ікони Божої Матері «Живоносне Джерело» протоієрей Валерій Семанцо. З його благословення Лілія та Юрій Іваненки і бабуся Михайла Наталія Шпак торік створили при недільній школі храму, що на Південній Борщагівці, майстерню денної зайнятості для дітей і молоді з особливими потребами.
Я була на одному із занять у майстерні, власними руками зробила свічку. Вразила тутешня атмосфера, натхнення, з яким виготовляли тут свічки під керівництвом досвідченого педагога і майстрині Наталії Стенько Михайло Пономаренко і його побратими по долі. Вони нагадали особливі знаки, послання любові до нас, фізично здорових. Послання з єдиним проханням: берегти від спокус і зла власні душі, бути добрішими й милосерднішими до ближніх.
В інтернеті є багато жахливих кадрів про дітей постчорнобильського лихоліття. Мама, бабуся, вітчим, лікарі, вчителі й друзі Михайла Пономаренка всьому світу довели, що Любов — над усе. Що вона поставила на ноги маленьку рідну людину, яка прийшла в цей світ, маючи здоровою тільки душу…
Лідія РИЖКОВА
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+