Не секрет, що українські пенсіонери, на відміну від своїх закордонних ровесників, зрідка подорожують країною і надто світом. Причин чимало: город, господарство, безробітні діти, малі онуки, а головне — нестача коштів. Та у самопроголошеній «ДНР» традиції інші: літні люди штурмом беруть вокзали й автостанції. Невже так розбагатіли і переробили всю роботу?
На жаль, навпаки. Знедолені, витрачаючи останні копійки, їдуть вони куди завгодно, аби тільки там була українська влада і працювали відповідні закони. Обов’язковими для відвідин «туристів» є місцеві відділення Пенсійного фонду та управління соціального захисту населення, де вони намагаються переоформити документи і гарантувати собі виплату коштів з бюджету України. Адже на власному гіркому досвіді переконалися, що чекати обіцяних пенсій від «республіки», за яку голосували навесні, — то гарантовано голодна смерть.
«Взяв квиток собі на захід, їй — у зовсім інший бік»
— Цей день у дорозі почався для мене ще за три доби до нього, — уточнює, згадуючи відносно комфортну поїздку ще на початку листопада на велику землю донецький пенсіонер. — Завчасно поїхав на Південний автовокзал і придбав квитки собі й дружині до Красноармійського району, де живуть наші родичі. Вони давно кличуть до себе перезимувати, бо наш Київський район постійно у зоні обстрілів. Я чув про ажіотаж на вокзалах і тому очікував гіршого. Приміром, знайомий напередодні бідкався, що квиток узяв, лише потупцювавши три години в черзі. Тож жінка збирала мене, як у турпохід: термос із кавою, печиво. Втім, непорушний запас не знадобився, всього півтори години — і квитки в мене.
До автобуса прийшли завчасно, бо людей було багато, здебільшого літні. А поміж них на платформі помітив двох здорованів в уніформі з автоматами. Вони охороняли скриньку, куди збирали добровільні пожертви «На потреби «ДНР». Похмурі обличчя — пасажирів багато, а скриньки порожні. «Якщо вони он самі з простягнутою рукою ходять, то яких пенсій від них можна чекати?» — стиха сказав сусідці чоловік, який сидів попереду. Люди навкруги лише мовчки закивали головами.
Останнім в автобус втиснувся черевань, який довго щось розповідав жінці на платформі. Хтось попереду відгукнувся на цю сцену, продекламувавши слова пісні нашої молодості: «Взяв квиток собі на захід, їй — у зовсім інший бік». Спробу підхопити пісню припинив водій, саркастично передбачивши: зовсім іншої можемо заспівати на блокпостах. Та обійшлося: на пунктах контролю на виїзді з «республіки» бойовики не дуже звертають увагу на переповнені пенсіонерами автобуси. На одному рябий здоровань запитав, чи у всіх є паспорти. На іншому «контролери» таки змусили пред’явити нас документи. (Забігаючи наперед, скажу, що на зворотному шляху всіх чоловіків до 60 років змусили вийти із салону і перевіряли паспорти та розпитували на вулиці).
Красноармійськ зустрів нас сонячною погодою та синьо-жовтими прапорами на будинках місцевої влади, від яких ми відвикли. Завчасно подбавши про чергу в районному відділенні Пенсійного фонду, опинилися десь у другому десятку пенсіонерів, які щодня прибувають сюди. Зайве пояснювати, що приміщення було переповнене, тож довелося заповнювати документи навстоячки. Та головне — тепер зможемо отримувати пенсію, перебравшись на тимчасове проживання до гостинних родичів в одному із сіл району.
Звісно, ми ще поверталися додому, щоб зібрати речі й попросити сусідів наглядати за квартирою. Але ці клопоти — дрібниці порівняно з поневіряннями донеччан, які хочуть отримувати пенсії, але не мають змоги десь тимчасово притулитися на українській території. Адже на них там ніхто не чекає…
Уже проїдають «похоронні» гроші
— Є в мене знайома пенсіонерка, — веде далі чоловік, — яку важко запідозрити в симпатіях до України. Зокрема навесні — на початку літа вона не могла натішитися перспективам, які начебто відкривалися перед жителями самопроголошеної «ДНР».
«Усе найгірше позаду, і тепер нарешті заживемо! — раділа жінка. — Свої куці пенсії заберіть собі! Тепер усім, навіть жінкам, у нашій республіці виплачуватимуть шахтарські пенсії! І не потрібно ніякого підземного чи гарячого стажу! Досить Донбасу годувати Україну, поживемо трохи й для себе. А як не вистачить коштів, брати-росіяни допоможуть». А ось наприкінці жовтня настрій у неї різко змінився. «Як кажуть, любов зла, — нітрохи не криючись, втомлено каже в слухавку. — Ми за них горлянки рвали на мітингах, а вони про нас забули вже наступного дня. Забрали престижні автомобілі та пограбували банки, а ми животіємо на ще українські запаси. Тому навіть 80-річні люди, які досі не ходили далі магазину чи аптеки, їдуть на українську територію оформляти пенсії. Бо якщо ні, то залишається голодувати».
Та поки що не всім «республіканським» пенсіонерам розвиднилося. Але факт, що чимало бабусь — найактивніших учасниць проросійських мітингів, які найголосніше кричали від захвату, коли зривали державний прапор і вішали любий їм триколор, — нині почуваються обдуреними. Адже за півроку існування так званої «ДНР» вони неодноразово переконалися, що їх просто «розвели». Бо хто буде перейматися соціальними виплатами? Політтехнологи з Росії, які приїжджають сюди з протилежними намірами — ще дужче дестабілізувати ситуацію? Місцеві маргінали та кримінальні елементи, які навіть не підозрювали, що тепер мають нести відповідальність за народ, який пішов за ними у «народну» республіку? До того ж у них немає ні бажання, ні уявлення, як це робити. Та й часу в них немає зважати на такі «дрібниці». Адже перед «виборами» нинішній «прем’єр» Олександр Захарченко пообіцяв вирішити «серйозну проблему» — перейменувати Київський район, щоб ніщо не нагадувало про «фашистів».
І це тоді, коли літні люди ледь животіють. «Колись ми з дідом потроху відкладали кошти на чорний день, — зізнається жіночка. — Точніше, на похорони. Так-от, уже почали їх проїдати, бо інших заощаджень немає. А що робити, коли й ті закінчаться?»
Хто крайній?
Хто винен і що робити? Тобто хто і коли нарешті має виплачувати пенсії та соціальні допомоги? У потерпілих від донецької незалежності думки різні. Приміром, недавно проведене в Горлівці опитування довело, найбільше людей — 1104 — вважають, що нинішня влада, тобто «ДНР». Відповідальність на Україну покладають 836 горлівців. «Нас усі кинули», — визнають 407, а 159 вперто сподіваються на допомогу Кремля.
Оскільки апелювати до «ДНР» як горохом об стінку (хоч голодні бунти вже почалися), в людей залишається єдина можливість вижити: отримувати виплати від України. Показово, що серед «туристів», які змушені це робити, чимало вороже налаштованих до всього українського. Окрім, звісно, грошей. Бо інших просто немає.
Ніде правди діти, бюджетну постанову Кабінету Міністрів №595 від 7 листопада та інші відповідні укази і розпорядження досі сприймають, м’яко кажучи, неоднозначно. А поряд з емоційними звинуваченнями з’явилися й пропозиції трохи пом’якшити цей резонансний нормативний документ.
Хоч юристи, керівники та звичайні жителі краю, правду кажучи, не вважають його бездоганним, усі розуміють, що це вимушений крок української влади. Але ж держава не відмовилася від людей і намагається поліпшити ситуацію. Чого не скажеш про «ДНР», де за півроку не виконали жодної зі щедрих обіцянок щодо зарплат, пенсій та соціальних виплат.
Отже, неважко здогадатися, що найближчі до «ДНР» українські населені пункти і зокрема тутешні відділення Пенсійного фонду та управління праці й соціального захисту населення стали справжніми гарячими точками. Приміром, як повідомили в Донецькій облдержадміністрації, на початок другої декади листопада до управління ПФ Дружківки для переоформлення пенсійних виплат звернулася надвелика кількість жителів Донецька, Горлівки, Амвросіївки, Макіївки, Докучаєвська, Сніжного, Тореза, Шахтарська, Ясинуватої, а також із сусідньої Луганщини, і їхня кількість зростає. Напруженою залишається і ситуація в Красноармійську, Краматорську та в інших містах. Зокрема в Слов’янську, аби впоратися з напливом людей, які бажають отримати довідку з поміткою «переселенець зареєстрований» (одна з умов для отримання соціальних виплат), навіть організували додаткову приймальню — у їдальні міськради — і взяли на роботу ще шестеро спеціалістів. Отже, нині їх уже 12. Та щоб встигнути видати до 1 грудня довідки усім охочим, їхню кількість слід збільшити до 70.
І тільки після того, як у містах, які перебувають під контролем сепаратистів, почастішали акції протесту з вимогою пенсій, 21 листопада «рада міністрів» таки ухвалила постанову про створення «пенсійного фонду ДНР». Отож про пенсіонерів — найактивніших учасників мітингів та референдуму — згадали аж через півроку. А коли нарешті почнуться виплати, судячи з темпів, важко навіть передбачити. Схоже, до того часу доживуть не всі з тих, хто колись «купився» на обіцянки «народної» республіки.
ТІЛЬКИ ЦИФРИ
Усього в Донецькій області проживає 1 мільйон 386 тисяч пенсіонерів. Тривалий час не отримують пенсії понад 600 тисяч жителів краю у зоні АТО. На кінець жовтня для переоформлення відповідних документів на українській території звернулися 160 тисяч пенсіонерів — близько 20%. Середній розмір пенсій —1792 гривні.
Лідія ЖАТКА
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+