Всеукраїнську презентацію "Записок українського самашедшего" Ліна Костенко почала з Рівного.

Ця неординарна творча зустріч справді може претендувати на подію року: совість і голос нації Ліна Костенко нарешті "пішла в люди".

Для характеристики особи та творчості Павла Тичини найчастіше застосовують означення з префіксом най-: найталановитіший поет української радянської літератури, найвірніший співець сталінського соціалізму, найдраматичніший митець на службі суспільства і влади. Можна ще згадати й те, що це один з найбільш незрозумілих, тож найменш улюблених поетів зі шкільної програми -складніше сприймається лише Іван Вишенський.

Погожої осінньої днини в Національному музеї літератури відбувалося щось неймовірне. Немов чиясь рука перегорнула сторінки календаря й ми опинилися на початку ХХ сторіччя. За столом - "трійка". У залі - комсомолки й комсомольці у червоних хустках та шкірянках. Конвойний із рушницею охороняє двох підсудних - авторів "наклепницької" книги -Станіслава Цалика та Пилипа Селігея. Вони висунули крамольне гасло - "Вся влада - письменникам!" та ще й написали його трьома мовами: українською, російською й англійською.

Видрукувана у столичному видавництві "Ярославів Вал" і презентована в Києві книжка Анни Ключко-Франко, єдиної доньки нашого видатного співвітчизника, наймолодшої з-поміж його чотирьох дітей, для мене стовідсотковою новиною не стала. Бо від упорядника, редактора й автора коментарів цього видання, професора-філолога Дрогобицького держуніверситету імені Івана Франка пана Михайла Шалати про деякі з цих творів дізналася ще влітку 2006-го - року 150-ліття Каменяра.

За часовим виміром Леонід Горлач належить до другої хвилі шістдесятників, а за сутнісним - до істинних поетів. Вийшовши до читача в 1965 році першою збіркою лірики "Сонце в зіницях", за десятки років натхненної праці написав і випустив у світ до півсотні книжок лірики, творів для дітей, поетичного епосу, прози й публіцистики. За творчі здобутки удостоєний міжнародних і всеукраїнських літературних премій.