З 2015 року за підтримки Міжнародної фінансової корпорації (IFC) в Україні діє проект із запровадження аграрних розписок — спочатку в кількох пілотних областях, а з цього року — в усій Україні. У Бразилії інститут аграрних розписок існує з кінця 1990-х і переконливо довів свою ефективність.

Так, якщо на початку за його допомогою вдалося залучити в аграрну галузь близько трьох мільярдів доларів, то торік — аж понад 20 мільярдів. Про це доповідали на громадському форумі «Досвід Бразилії у використанні аграрних розписок на ринку цінних паперів». У нас вдалося залучити так за два минулих роки 2,85 мільярда (щоправда, гривень), а з початку нинішнього — 1,7 мільярда.

Нагадаємо, в чому суть пропонованої системи: сільгоспвиробник позичає гроші на розвиток свого виробництва в інвестора, яким може бути фінансова установа, іноземний інвестор чи приватна особа, а навзаєм видає розписку, якою зобов’язується віддати позичене з відсотками або грошима, або частиною вирощеної продукції. Останній варіант може бути більш вигідним, але тут є й елемент ризику: якщо цінова кон’юнктура сприятлива, можна продати цю продукцію за ціною вищою, ніж сума позичених грошей, а можна й прогадати — щоправда, це малоймовірно з огляду на сприятливі для аграріїв ціни на світових ринках останніми роками. 

У нас в Україні, як стверджують в самій IFC, дія цього інструменту в дечому навіть краща, ніж у Бразилії: створено єдиний електронний реєстр зобов’язань за цими розписками, процес їх нотаріального оформлення простіший, існує механізм позасудової процедури примусового виконання. Утім, один зі спікерів згаданого форуму, партнер бразильської інвестиційної компанії Leaf Capital Джонатас Корі зауважив, що Україна перебуває на початку того шляху, який Бразилія вже пройшла, є істотна відмінність не на нашу користь.

У Бразилії запровадження аграрних розписок було скеровано найперше на залучення в аграрне виробництво вільних коштів населення та закордонних інвесторів, бо їхня державна підтримка, яка сягала 40% всіх витрат на аграрне виробництво, виявилася надто обтяжливою для бюджету. Кредитування від постачальників товарно-матеріальних ресурсів — річ добра, в Україні розвивається доволі активно, але бразильці вже і на тому обпеклися: аграрії напозичалися у постачальників стільки, що це почало відображатися на рівні дебіторської заборгованості останніх, на тому резерв фактично був вичерпаний. І на нас, до речі, таке саме чекатиме…

Тому бразильська держава задля заохочення приватних інвестицій в аграрну галузь пішла на рішучий крок — надала пільги з оподаткування доходів за аграрними розписками, але тільки громадянам та закордонним інвесторам. Так аграрні розписки стали малоцікавими для банків, зате виник справжній бум приватних інвестицій.

А для закордонних інвесторів додатковою перевагою стало те, що вони не можуть приймати сільськогосподарські ділянки в заставу за кредитами, бо бразильську землю іноземці набувати у власність не можуть (до речі, це питання в Україні й досі не з’ясовано). Натомість розписки захищені гарантіями, поодинокі випадки дефолтів за аграрними розписками було відшкодовано зі спеціального гарантійного фонду.

У нас проблема, як залучити в економіку гроші населення, не менш гостра, ніж у Бразилії. Там, як стверджує старший фінансовий спеціаліст Групи Світового банку Жозе Антоніо Граньяні, таких ресурсів близько 200 мільярдів доларів.

У нас теж люблять наводити якісь приголомшливі цифри, скільки готівки лежить у населення під матрацами (повторювати ці цифри нема потреби, бо достовірність їх вельми сумнівна), натомість не роблять майже нічого, щоб змусити ці гроші працювати на вітчизняну економіку. Радше навпаки, плекають надію вилучити їх у фіскальний спосіб (наприклад, є плани обкласти податком надходження від наших заробітчан з-за кордону) або за допомогою чергових підвищень комунальних платежів і встановлення жорсткіших правил призначення житлових субсидій. При цьому, як правило, забувають, що заощадження під матрацом є не в усіх.

Про якісь податкові пільги, як у Бразилії, не може йтися, бо стратегічного мислення нашому фінансовому відомству хронічно не вистачає. Крім того, й у громадян немає впевненості, чи не спробує держава накласти лапу на твої заощадження, щойно спробуєш витягти їх з-під матраца і вкласти у потрібну справу. Тож населення масово приховує доходи, щоб не втратити комунальні субсидії. Лише власники великих капіталів, здобутих  незаконним шляхом, можуть сподіватися на скору амністію за умови інвестицій у вітчизняну економіку, пересічним громадянам тут нема на що сподіватися.

І взагалі в нас будь-яка спроба зазіхнути на священну корову — фіскальні надходження — зустрічає шалений спротив, хоч би якими добрими намірами цей захід був зумовлений. Це лише на базарі кожен продавець знає: аби щось мати, треба для початку щось вкласти. А на рівні державної влади таке розуміння втрачається.