Новий театральний сезон у Тернополі розпочали прем’єрою класичної п’єси. На сцені академічного драмтеатру ім. Тараса Шевченка знову звернулися до шедевру української драматургії — «Мартина Борулі» Івана Карпенка-Карого. «Бачите, як перевівся Боруля», — прозвучить з уст головного героя одна із фраз. Чи перевелася насправді соціальна, суспільна значущість твору, якому вже понад 130 років і який певною мірою ґрунтується на фактах із життя родини автора?

Чому опера? З оперою як жанром твір споріднює вокал і партія камерного оркестру. Тут два солісти — сопрано і баритон, які співають по дві арії й виконують два дуети. Партія камерного оркестру акомпанує солістам, виконує короткі зв’язки між номерами, грає увертюру й наприкінці твору бере участь у короткому дуеті-завершенні.

Усі люблять дарунки, особливо малеча. Подільські діти з цієї осені мають змогу насолоджуватися виставами театру ляльок у глядацькій залі, яка сама нагадує казку. Неймовірними називають можливості нової сцени актори, а новосілля творчого дому — подією державного масштабу. І це справді так. Україна прийме Міжнародний фестиваль театрів «Подільська лялька» не лише з гордістю за свої таланти, а й за умови, в яких сіють добре й вічне.

Що робити зі спадком українського радянського мистецтва 1920-х? Заборонити чи сприйняти? Яке його місце в новітній українській ідентичності? Чи можлива його «декомунізація»? Чи коректно представляти національний комунізм 1920-х як своєрідну форму націоналізму, а український авангард — як суто естетичну систему, виносячи за дужки їхній політичний зміст? На ці питання немає простих відповідей. Але суспільна дискусія навколо них неповна без комплексного висвітлення феномена кіно 1920-х. На цьому під час відкриття Музею кіно в столичному Довженко-Центрі наголосив його генеральний директор Іван Козленко.

«Заборонений», який ще до виходу на широкі екрани привернув увагу глядачів. Художній фільм про видатного українського поета, перекладача, мислителя, літературознавця, правозахисника, дисидента й неймовірно сильну людину Василя Стуса. Це не тільки історія однієї людини, це історія цілої епохи. Своїми враженнями від прем’єри ділиться кореспондент «Урядового кур’єра».

Дев’ять  днів, протягом яких тривав X Одеський міжнародний кінофестиваль, пролетіли як одна хвилина. Багато хто з організаторів та постійних гостей заходу зізнавався, що десять років промайнули для них несподівано швидко. Проте не варто жалкувати за згаяним часом.

Творчий колектив Сумського обласного академічного театру імені М. Щепкіна з тих, які дарують глядачеві не просто вистави, а години високої естетичної насолоди і вишуканої краси. Здавалося б, упродовж минулого театрального сезону щепкінці запропонували шанувальникам аж 14 прем’єрних вистав — одна краща за іншу, не схожі між собою, ексклюзивні, які наче підводили умовну риску під межею довершеності й майстерності.

78-й театральний сезон Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру завершує прем’єра — міфічний «Вій» за однойменним твором Миколи Гоголя. І вже зрозуміло: ця вистава в тоні особливого стану хвилювання, тривоги, що постійно наростає в очікуванні розв’язки напружених подій, увійде до переліку найбільш шанованих глядачем. Загалом про здобутки театрального сезону, що минає, та плани на майбутнє розповідає директор театру Сергій Дорофєєв.

Усталена для Тернопільського академічного драмтеатру ім. Тараса Шевченка традиція — завершувати творчий сезон новою виставою. Нинішнього літа впродовж шести вечорів на глядачів чекала комедія з двома зникненнями «Олена не прийшла додому». Уже сама назва інтригувала. Написав п’єсу знаний український драматург, письменник, сценарист Олександр Володарський. На прем’єрі він побував сонячного будня й подивувався, що зібралося стільки глядачів.

Із директором — художнім керівником Львівського академічного духовного театру «Воскресіння» одним із сучасних найзатребуваніших режисерів-постановників України Ярославом Федоришиним розмовляємо в його кабінеті, на стінах якого — різноманітні грамоти, дипломи, свідоцтва, сертифікати, подяки, які свідчать і про репертуар, і про гастролі. «28 країн на різних континентах», — уточнив він. На меблях — творчий безлад, на столі поверх гори паперів — книжка Важді Муавада «Пожежі»