Директор Української лабораторії
якості і безпеки продукції АПК,
доктор біологічних наук,
член-кореспондент УААН
Сергій МЕЛЬНИЧУК

Україна була, є і буде аграрною країною, яка володіє 30% світових запасів чорноземів.  При тому, що населення України становить понад 46 млн осіб, ми могли б прогодувати мільярд людей. І не просто нагодувати, а саме якісною їжею. Проте замість статусу головного гравця на ринку органічної продукції наші споживачі змушені купувати імпортну їжу  часто сумнівної якості. Що заважає Україні перетворитись на «органічну» країну, розповів директор Української лабораторії якості і безпеки продукції АПК, доктор біологічних наук, член-кореспондент УААН Сергій Мельничук.

Не за горами час, коли органічна продукція цінуватиметься дорожче за нафту. Фото автора

Розпізнати органіку

— Сергію Дмитровичу, чи можуть яблука, які виросли в бабусиному садку, називатись органічним продуктом?

— Це продукція, вирощена старим дідівським методом. Тобто без застосування мінеральних добрив, синтетичних стимуляторів, пестицидів, ГМО. Рости вона має на чистому ∂рунті. Наприклад, якщо у вас садок з яблунями і на них напала гусінь, ви берете хімічні засоби захисту рослин, йдете і обробляєте їх. При органічному виробництві цього робити не можна, потрібно застосовувати лише біологічні методи боротьби із шкідниками.

Та мало виростити ті ж яблука «чистими». Їх ще потрібно правильно зберігати, транспортувати, пакувати та реалізовувати. Поклали фрукти в пакет з невідомого поліетилену — і вони вже можуть не бути органічним продуктом.

— Виходить, що органічну продукцію не можна продавати у звичайному супермаркеті?

— Для початку в наших супермаркетах може бути спеціалізований відділ. У світі органічний рух розвивається надзвичайно стрімко. Я по роботі досить часто буваю в Америці і країнах ЄС. І там особисто спостерігав таку картину: приблизно 10 років тому в супермаркеті був лише один невеличкий відділ з органічною продукцією, а тепер існують цілі мережі торговельних закладів, які працюють у цьому сегменті. Асортимент товарів у цих магазинах вражаючий.

Пам’ятаю, тоді в США я ще дискутував з тамтешнім професором: що краще — органічна чи трансгенна продукція. Він стояв на тому, що майбутнє за ГМО-овочами та фруктами. Я не заперечую, що це технологія майбутнього, але, наголошую, – одна з технологій. А от органічна технологія набиратиме оберти швидше, ніж трансгенна.

Маємо сконцентрувати всю увагу на органічному виробництві. За цим майбутнє України. Їсти хочеться всім і завжди. А органічну продукцію сьогодні купують і заможні  люди, і з середнім рівнем достатку. Тому ринки збуту є. Лише треба довести, що вона справді органічна. А для цього є система сертифікації ферм органічного виробництва, технології переходу від інтенсивного господарювання до органічного із чітко визначеним транзитним періодом, сукупністю аналізів, консультацій, і головне – бажанням господарника виробляти якісну продукцію.

Україна поки що має дуже високий потенціал, і чималу частину земель ми можемо перевести під органічне виробництво. Але це не так легко зробити, тому й потрібна державна програма. Це стратегічне питання. Статус органічної країни дав би нам вагомий привілей. Ставши одним із головних гравців на світовому ринку органічної продукції, ми мали б, м’яко кажучи, інші позиції щодо можливості вступу до Євросоюзу чи інших світових організацій. Повірте, ще настане час, коли органічна продукція цінуватиметься дорожче за нафту чи газ.

— Певні кроки в цьому напрямку вже зроблено. Так, нещодавно прийнято закон про органічне землеробство…

— Цього замало. Потрібна відповідна політика уряду. Варто розробити спеціальну програму, де буде чітко прописано, хто і чим має займатися. Приміром, яка установа займається науковим супроводом, підготовкою кадрів , упровадженням технологій тощо. І відповідальні мають поїхати за кордон, де не просто, як іноді буває, побігати по магазинах та барах, а вивчити досвід, налагодити контакти. І привезти звідти конкретні результати у вигляді контрактів, підтвердження права працювати в цій галузі тощо.

Також нам ніяк не обійтися без власних фахівців. Адже господарнику хтось повинен підказувати, що і як краще робити. На мою думку, варто звернутись до досвіду польських чи американських колег. За останні 10 років в тій же Америці з’явилась величезна кількість «органічних» ферм. А все тому, що Америка ще у 1990 році прийняла на законодавчому рівні  Акт виробництва органічної харчової продукції. У жовтні 2002 року цей план повністю впровадила у виробничу сферу. Американцям треба було 12 років, щоб усе повністю реалізувати. Ця програма  під наглядом міністерства сільського господарства США, а контролюється урядом. Вони створили такі умови, що фермери самі зрозуміли, наскільки їм це вигідно.

Проте є одне, але суттєве «але» – нам треба вже зараз починати працювати в цьому напрямку, інакше  буде запізно і ми назавжди залишимося в аутсайдерах.

— Невже наші чорноземи можуть кудись зникнути?

— Я вже казав, що для вирощування органічних овочів та фруктів потрібно спеціально підготувати землю. Це тривалий і затратний процес. Для початку проводять аналіз ∂рунту. Досить часто ми знаходимо хімікати, які не розпадаються, серед них добре відомі всім ДДТ, інші стійкі органічні сполуки . Це синтетичні речовини і в природі часто просто немає кругообігу цих речовин, тому вони накопичуються у навколишньому середовищі, забруднюючи його. І, на жаль, їхня кількість невпинно зростає, а це може призвести до того, що на землі, де їх надміру, не зможе жити ніщо живе, навіть мікроорганізми.

— Напевне, є  методи очистки землі від хімікатів.

— Так. Фітомеридіація – грунт очищується за рахунок висадки певних рослин. А ще є бактеріальна деградація забруднених територій, коли в землю вносяться відповідні культури бактерій, які розщеплюють хімікати до простих складових і дають їм можливість вступити в біогенні цикли. Потім висаджуються рослини, які «витягують» ці хімікати. А далі рослини збирають і вивозять. Але це не гарантує, що вся ділянка буде чистою. Грунт – складна система, до складу якої входить величезний спектр неорганічних і органічних сполук, і кожна із цих складових  має певні хімічні властивості. Тому одна частина землі може очиститись, а інша ні.

Правильнасертифікація

— Припустимо, я фермер і хочу зайнятись органічним землеробством. Що мені для цього потрібно?

— Знайти фахівця, який розробить план дій. Приміром, я приходжу до вас і нахвалюю себе, показую купу гарних сертифікатів. Ви мені вірите. Ми підписуємо контракт і беремось за роботу. І ось ми з вами виростили овочі та фрукти і хочемо їх продати іноземній гуртовій компанії. Але вони просять вас показати сертифікат. Ви їм демонструєте папірець, який я вам дав. Проте для них важливо, щоб це був документ, виданий організацією, яка є в європейському реєстрі компаній, що можуть займатись діяльністю із сертифікації органічного землеробства. Якщо цієї організації в переліку немає, тоді вони шукають прізвище фахівця, з яким ви працювали, в іншому реєстрі. І ось тут починається найцікавіше. Якщо його в цьому реєстрі немає, тоді вам, тобто фермеру, потрібно проходити весь інспекційний аудит заново. І знову платити гроші, але вже акредитованим фахівцям.

— Українські компанії чи фахівці є в цих реєстрах?

— Ми маємо лише представництва деяких іноземних компаній. Також в Україні створена Федерація органічного руху України – це громадська організація, яка займається популяризацією і просуванням органічних продуктів у нашій країні.

— Сергію Дмитровичу, чому нашій продукції так важко вийти на світові ринки?

— Сьогодні ми немов зависли у просторі. Колись, ще за Союзу, ми це мали – регіональні, національні (державні) стандарти, тепер їх немає. Тому коли іноземний підприємець спитає нашого виробника: які, приміром, яблука той продає, –  у відповідь почує, скажімо, «Симиренка». А який клас, згідно з яким стандартом? На це запитання наш фермер вже не зможе відповісти через брак визнаного стандарту. Міжнародні стандарти зрозумілі всім країнам, і тому це надзвичайно важливо, коли розумієш ти  і розуміють тебе. У нас в обігу величезна кількість продукції, яка виробляється за технічними умовами України (ТУУ). Це рецептура і технологія самого виробника, яка ним задекларована і перевірена на показники безпечності державою. Але всюди в світі ТУУ мають локалізацію розповсюдження і реалізації цієї продукції – на рівні містечка, селища, фермерського ринку і не більше. Тому на Заході немає такого засилля ТУ. А виробник має не фізичне, а законодавче обмеження реалізації своєї продукції.  Стандарти потрібні, щоб не виникало плутанини між виробником, посередником і споживачем.

У багатьох випадках наша продукція може бути кращою за іноземну, от тільки довести це ми їм поки що не можемо, знову ж таки через слабкість, а часто і брак усім зрозумілих стандартів.

Їсти небезпечно, а викинути шкода

— Деякі виробники виготовляють продукцію, яку не те що імпортувати, а взагалі споживати небезпечно…

— А все тому, що у нас надзвичайно слабка система мотивації підприємств, які виробляють якісну продукцію, а відповідальність для недобросовісних –не істотна. Мені шкода деяких вітчизняних виробників якісних продуктів. Адже потім стоїть їх товар поряд із аналогічним, але значно гіршим за якістю, і споживач, наляканий «страшилками», які лунають звідусіль, уже нікому не вірить. От тільки нас не варто лякати, треба чітко, як це роблять в усьому світі, роз’яснювати, хто є хто. Неправильно, коли народ масово самотужки випікає хліб, виробляє йогурт, а не купує готову продукцію. Я не агітую відмовлятися від домашнього приготування їжі, але до всього треба ставитись відповідально. Ми колись робили аналіз йогурту, який господиня робила із домашнього молока. То в ньому таке знайшли, що ворогу не побажаєш! Тому потрібно мати хоча б елементарне розуміння, що ти робиш! Таких прикладів, на жаль, можна наводити багато.

Інколи, зустрічаючись з виробниками, відверто кажу: «Що ж за гидоту виробляєш?! Ти, може, їси те, що виростив для себе особисто на своєму городі чи фермі, але ж майбутня дружина твого сина споживає те, що ти виробляєш на продаж. І яких вони онуків тобі народять?» Така продукція взагалі не повинна існувати на ринку, оскільки вона повільно отруює людей. Тому зараз відбувається те, що можна назвати геноцидом нації. Але й про чесних виробників потрібно говорити. Щоб люди знали, що можна, а що не варто купувати.

Ірина ПОЛІЩУК,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Сергій МЕЛЬНИЧУК. Народився 1970 року. У 1992 р. закінчив біологічний факультет Київського держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка. З 1992 р. навчався в аспірантурі Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України. Кандидат біологічних наук з грудня 1995 р. У 2004-му захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора біологічних наук. 2007 р. був обраний членом-кореспондентом УААН. З 2010-го і по теперішній час займає посаду директора Українського навчально-наукового інституту якості біоресурсів та безпеки життя й директора Української лабораторії якості і безпеки продукції АПК.