У дивовижні часи живемо: щороку держава збільшує обсяги замовлення (за останні кілька років на третину зросло й фінансування освіти) у медичних вишах, а дефіцит кадрів так і залишається вічною темою. За офіційними даними, 2019 року брак лікарів сягне позначки 18 тисяч осіб. Це, між іншим, річний показник випуску медиків у США — країні, вдесятеро більшій за населенням. Ми ходимо зачарованим колом: випуск дедалі більшої кількості лікарів — відтік кадрів — дефіцит, що компенсується ще більшим держзамовленням.  

Епопея з пакетом законопроектів щодо автономізації закладів охорони здоров’я, що тривала з липня 2015 року, нарешті закінчилася: за відповідний законопроект 2309а-д «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я» у четвер проголосувало 280 депутатів. Так Верховна Рада дала дозвіл реорганізувати заклади охорони здоров’я в комунальні та казенні некомерційні підприємства. 

У мережі з’явмлися перші карти аптек, які приєдналися до урядової програми «Доступні ліки». 

Програма поширюється на ліки від серцево-судинних захворювань, діабету ІІ типу та бронхіальної астми. Аптеки добровільно беруть участь у цій програмі, підписавши відповідний договір з місцевими органами влади, ідеться на сайті МОЗ. Крайнього терміну не визначають, тож аптеки зможуть приєднуватися до програми постійно. 

Народження моєї молодшої дитини 9 років тому обійшлося нашій родині у 800 доларів. Ці гроші ми, як і всі, хто народжує в комунальних пологових будинках, заплатили просто за те, що лікар прийняв пологи. При цьому про особливий сервіс не йшлося — ні про нормальну їжу, ні про післяпологовий догляд. На щастя, «мій» лікар сам подбав про все. 

Одне з того, що найбільше вражає, коли потрапляєш за кордон, — кількість людей на візках. Чи спілкуються вони за келишком вина в кафе, чи прогулюються вулицею, чи купують багет у крамниці — в будь-якому разі живуть звичайним життям.

А в нас? Будь-яка недієздатність — це фактично вирок: власна домівка стає в’язницею, треба довічно залежати від сторонньої допомоги. 

Сумський обласний центр служби крові широко знаний не тільки в Україні, а й за її межами. Ось і недавно тут побували гості з Індії — директори компаній Trigenesis Капіль Кумар та Plasmagen Ранжит Ажманіні, які разом з представниками ПАТ «Біофарма» вивчали досвід роботи з відбору крові, заготівлі, заморожування, зберігання плазми тощо. Особливу увагу закордонні колеги звернули на систему контролю якості, етапи реконструкції центру, препарати, які тут виробляють, відмінності від інших станцій крові. 

На екрані в залі президії Національної академії наук, де відбувається презентація програми «Довголіття-кардіо», — два фото. З одного позирає новонароджене блакитнооке дитя. На іншій — зморщена, мов печене яблуко, сторічна бабця нафарбованими яскраво-червоними губами хвацько задуває свічки на торті.  

Досі в Україні за державний кошт лікарні й поліклініки можуть купити акулячі хрящі та витяжки екстрактів різних рослин — препарати, можливо, для когось і помічні, але такі, що не мають ні доведеної клінічної ефективності, ні безпечності, зате часто з кількома нулями на ціннику за одну упаковку.  А хто знає тих щасливців, котрі, звертаючись по допомогу,  отримали б препарати в лікарні безплатно? 

З Георгієм Васильовичем ми зустрілися наприкінці минулого року, одразу після його 80-річчя. У кабінеті було не пройти: численні букети — своєрідні символи поваги, найкращих побажань, вдячності від співробітників, пацієнтів, друзів. За довге життя у професії Георгій ГАЙКО, здається, досяг усіх вершин. Але, за словами колег, не втратив головного в лікарській практиці — людяності.