Коли поляки пішли на шокову терапію економіки і всього суспільного життя, ми, вочевидь, просто згаяли час. Так, ми тоді возили їм праски, електробритви і все, що тільки могли придбати. Тепер, хоч як це дивно, відкуповуємо у них те, чого самі й навезли на кілька поколінь: в Інтернеті знаходиш усе, що тобі потрібно, із конкретними адресами в польських містах і селах. 

Спілкуючись у Страсбурзі з колегами-журналістами, не перестаю дивуватися, наскільки їхнє ставлення до подій в Україні свідомо чи підсвідомо віддзеркалює позицію країн, з яких вони приїхали. Зустрічаючись, мене завжди щиро обіймають румунка Іоланда і поляк Анджей, тисне руку німець Удо, який щоразу намагається переконати, що Ангела Меркель ночей не спить, а все думає, як допомогти Україні. 

В України з’явився шанс стати на шлях подолання корупції у правоохоронних і фіскальних органах. Наприкінці лютого уряд відсторонив від виконання обов’язків усе керівництво Державної фіскальної служби. А Прем’єр Арсеній Яценюк закликав Президента провести кадрові чистки в СБУ і прокуратурі. Якщо службові розслідування будуть об’єктивними, країна може позбутися багатьох ганебних корупційних схем, а також істотно поліпшити інвестиційний клімат. 

Далеко від України, в «Матроській тишині», повільно помирає українська льотчиця Надія Савченко. Просто зараз, коли ви читаєте цей матеріал. Це її добровільний і добре обдуманий вибір. «Або відпускаєте мене в Україну, з якої силоміць вивезли, або отримаєте тут мій труп!»
Викрадена спецслужбою сусідньої держави, позбавлена права на справедливий суд, обвинувачувана у тому, чого не робила, вона назвала цирком те, що відбувається з нею у російському суді.

Днями Інтернет буквально розірвало повідомлення про те, що на Україну насувається продуктовий колапс. «У багатьох торговельних мережах і гіпермаркетах Києва введено обмеження на кількість продуктових товарів соціально значущої групи, які можна купити в одні руки», — написало одне з українських видань. Прочитавши це, я дуже здивувалася. Адже напередодні ввечері полиці магазинів буквально ломилися від харчів. 

З буремними подіями на сході Крим згадується дедалі рідше. Таке враження, що деякі українці вже й хрест поставили на можливості його повернення. А минув лише рік від підлого захоплення півострова Росією.
Хоч фахівці неодноразово називали причини й наслідки передачі Кримської області від РРФСР до складу УРСР, і досі чимало співвітчизників не зовсім уявляють, як усе відбувалося насправді.

Недавно на свою електронну пошту отримала лист із запрошенням на черговий журналістський тренінг. Звісно, подібні листи надходять чи не щодня. Утім, саме цей «зачепив». У зверненні йшлося про те, що Інститут світової політики має провести у Миколаєві навчальний семінар для журналістів із різних регіонів України про особливості висвітлення у ЗМІ теми європейської інтеграції України. 

Вразив підхід спортивного функціонера, який, спілкуючись зі слухачами на одному з українських FM-радіоканалів, заявив: все одно якою мовою говоритимуть спортсмени, яких виховують у спортивних навчальних закладах, — тільки б результати показували високі. Прикро, що колега-журналіст, який вів передачу, жодним чином не відреагував на таке висловлювання. 

Щоразу після активізації бойових дій на сході України світ згадує про міжнародні організації, які мали б приструнити російського агресора. Однак після чергової декларативної підтримки жертви агресії багато хто щиро дивується беззубій реакції світової спільноти на насильницький переділ кордонів.  

«Мама і тато тепер живуть на небі», — так рівно рік тому сказала трирічна рівнянка Ашхен Арутюнян на похороні батька. 20 лютого дівчинка залишилася круглою сиротою: її мама відійшла у Вічність раніше, а тато, вірменин, який усім серцем полюбив Україну, поклав життя за неї на Інститутській.