Реалізація Україною невід’ємного права бути незалежною державою додала мільйонам наших громадян усвідомлення того, що ми належимо до великого народу з великою, хоч і дуже нелегкою історією

Років із десять тому випало побувати на відкритому уроці «Література рідного краю» в одній із шкіл Сум. Діти декламували твори письменників-земляків, розповідали їхні біографії, ділилися враженнями від прочитаного. З-поміж книжок, які вчителька запропонувала для огляду, трапилася одна трохи несподівана: тоненька, без розпізнавальних знаків — тобто самвидав накладом 30 примірників. Пояснила, що її написав і видрукував власним пенсійним коштом дідусь одного з учнів і всі подарував класові, в якому той навчається. Вона висловила сумнів: чи правильно зробила, що роздала книжечки учням, щоб ті знайомилися із творчістю «свого» автора? Уже вдома розгорнув збірочку і… Вірші, проза, пісні, ноти, малюнки — як писав поет, «перемішались коні й люди», нема за що зачепитися ні оку, ні душі. На кожній сторінці помилки, словесні покручі, несмак. Одне слово, ерзац-імітація книжки.  

Тривала друга декада жовтня, а в Полтаві термометр удень показував плюс 24 градуси за Цельсієм, і на привокзальних базарчиках мішками продавали гриби. Не пригадаю, щоб у надворсклянському місті відрами продавали білі. Відро царських — 300 гривень. Ледве діждалися вихідних, і всією нашою дружною компанією вирушили у воронянський ліс. Це за кількадесят кілометрів від Полтави. Понабирали з собою відер, пакетів — приготувалися косити гриби. Віри в наш успіх на тихому полюванні додавали й машини, що регулярно нас обганяли на прирічковій дорозі. Не треба бути Шерлоком Холмсом, щоб здогадатися, куди вони їдуть у таку рань. Азарт зростав із кожним кілометром. Є у Воронах грибочки! 

За характером я людина доволі консервативна і не дуже люблю зміни в будь-чому. Тому й інтернет-провайдера не змінювала вже років із 10. Коли укладала з ним угоду, великого вибору охочих надавати такі послуги ще не було, тож доводилося обирати з тих, хто працював у моєму районі. Тоді того самого провайдера обрали і родини багатьох колег

Уже два роки як немає серед нас веселого, життєрадісного Давида Гамсахурдії…
Батьки разом з маленьким сином жили в Сухумі. Коли ж у їхнє місто ввірвалася війна, то переїхали на Закарпаття, яке стало для них малою батьківщиною. Тут хлопець виростав, знаходив друзів, кохав і мужнів. Разом з матір’ю Тетяною Михайлівною розповсюджували періодичні видання — газети і журнали. А потім була служба в армії у складі 128-ї Закарпатської окремої гірськопіхотної бригади. Під час обстрілу шахти Бутівка поблизу Авдіївки Давид зазнав тяжких осколкових поранень. Після цього — три тижні боротьби за життя Давида в лікарні імені Мечникова у Дніпрі. Щоб урятувати воїна, лікарі провели чотири складні операції, а дніпряни вишиковувалися в чергу, щоб здати для нього кров. Та все це не врятувало молодого життя

Кілька днів тому звернулася до мене приятелька із запитанням: «Що ти скажеш про наші дороги?» Після мого реготу у відповідь вона уточнила: мовляв, її цікавить лише стан дороги з Миколаєва до Кривого Рогу. Стримуючи емоції, пояснюю Оксанці, що такого поняття, як дорога до Кривого Рогу, на мапі Миколаївської області просто не існує. Можливо, десь із космосу видно, що прокладено стежки, ймовірно, навіть хтось там ходив, може, навіть їздив. Але це не дорога в тому розумінні, яку її мають бачити люди ХХІ століття. Цікавість приятелька пояснила: маємо їхати з людиною після операції. На єдиний потяг того дня не встигаємо. Тож радилася, чи можна проїхати рейсовим автобусом, чи все-таки залізницею наступного дня

Прикро, що з 22 вересня цього року з ефіру Першого каналу Українського радіо зникли виступи синоптиків Українського гідрометцентру, які до цього постійно звучали. Тепер функцію передавачів інформації взяли на себе диктори. Ніби особливої різниці й немає –– інформація надходить та сама. Насправді відмінність таки є: вона в інтонаціях і деталях, якими володіють професіонали у галузі метеорології, вони важливі. Прислухавшись до них, хтось може уникнути поїздки на авто в разі ожеледиці. Хтось інший візьме парасольку і не змокне

Батьки дітей шкільного віку, які ходять на збори і принаймні раз були в батьківському комітеті, добре знають, що готовність класів до наступного навчального року комісія перевіряє задовго до початку навчання. Наприклад, у школі, де навчаються мої діти, постійно встановлюють термін — не пізніше першої декади серпня. Тобто до цього часу батьки вже мають подбати про затишок у шкільному класі: щось відремонтувати, щось закупити — враховують потреби, а головне — можливості власних гаманців

Останніми роками спрощують усі процедури, пов’язані з початком будівництва та оформленням дозвільних документів на нього. Однак архітектурна громадськість, визнаючи такі дії органу, який контролює галузь, — Державну архітектурно-будівельну інспекцію (ДАБІ) прогресивними, критикує саму процедуру отримання будівельного паспорта