Якось натрапив в інтернеті на замітки про ведмедя, який не заліг у сплячку чи раптово прокинувся. За твердженням мисливців-промисловиків, такі звірі становлять особливу небезпеку. Вони нападають на худобу, людей, забрідають у населені пункти. Професіонали дають поради, як не стати здобиччю такого звіра, бо дикий дорослий ведмідь не нападає на людину. Серед найбільш дієвих засобів захисту знавці повадок ведмедів називають такі: чинити галас, не намагатися сховатися й робити все, аби звір зрозумів, що перед ним не слабка жертва, а суперник, спроможний дати відсіч.

Щоб оцінити кліматичні зміни, Всесвітня метеорологічна організація ділить з початку ХХ століття періоди спостережень на 30-річні ряди, середні значення яких за температурою повітря і опадами прийнято вважати «кліматичною нормою». Оцінку цих значень роблять національні гідрометслужби (НГМС). В Україні така служба веде родовід з листопада 1921 року, коли було створено Українську метеорологічну службу (Укрмет).

Можна по-різному ставитися до подій, які відбувалися в четвер, коли українців евакуйовували з ураженого коронавірусом Китаю. Але головний підсумок, як на мене, той, що причетні до розбірок українці не склали тесту на зріле громадянське суспільство.

Моводрама як поширене явище має чимало спільного із жанром мелодрами не тільки співзвучністю назв. Адже обов’язково для них і те, що події чи головні герої балансують на межі добра і зла, любові й навпаки. Інша річ, що сюжети мелодрам пропонують здебільшого теми сімейних перипетій: кохання, шлюб, любовні багатокутники тощо, які, попри всю драматичність, часто закінчуються щасливо. Зате моводрама, де також зіштовхують лобами добро і зло, повагу і зневагу, любов і ненависть, зазвичай, на жаль, позбавлена хепі-енду. 

Можна назвати чимало розмаїтих чинників, від яких залежить розвиток нації, її благополуччя. Та серед них є найважливіші. Скажімо, зневажити освіту та науку означає приректи себе та своїх потомків на ганебне невігластво. Зневажити національну культуру й народні традиції — стати посміховиськом для ворогів. Зневажити медицину та охорону здоров’я — приректи себе та своїх близьких і рідних на фізичні муки й страждання.

Зустріч випускників шкіл вважається святом минулої епохи. Частка правди в такому судженні є. Якась не наша та соціальна мережа «однокласники», якесь не наше свято. Проте поки що живе. Хоч дедалі частіше в соціальних мережах поширюють заклики відмовитися від святкування.

Мабуть, дорослим не треба пояснювати, що таке наркотики. Більшість хоч раз у житті стикалася з цим злом та бачила, до чого призводить їхня згубна дія. А ось підлітків і дітей, на яких спрямовують свої зусилля наркоторгівці, батьки й суспільство мають від цього зла захистити. Адже саме біля шкіл, професійно-технічних та вищих навчальних закладів часто фіксують наркоторгівців або мітки, які ті залишають. Чому саме школярі та студенти стали мішенню продавців психотропної отрути?

Під час дискусій по телевізору можна почути, що для розв’язання соціальних чи економічних проблем треба просто взяти в олігархів. Забрати у працедавців — справа дуже тонка. Наприклад, революція 1917 року забрала у багатих, потім у заможних селян. Що отримали на виході? Втрачені десятиліття, руйнацію моралі й зрештою зубожіння і величезну за масштабами тіньову економіку.

На третьому році війни — тієї самої, яку «мишбрати» цинічно звуть «громадянською», мав цікаву зустріч із дітьми, що залишилися по той бік лінії розмежування. У населеному пункті Приазов’я, окупованому проросійськими незаконними збройними формуваннями, малі жителі колись мирної Донеччини росли, вчилися вже тривалий період і тому тепер мали відповідне уявлення про Україну та її людей.

До Великої французької революції 1789 року єдиного цивільного права у Франції не існувало, навпаки — цей розділ права вирізнявся дивовижною пістрявістю й хаотичністю. На території однієї держави діяли в різних місцевостях настанови і класичного римського права, і германського звичаєвого, і королівські ордонанси (укази, що мали силу закону) та кутюми — правові звичаї, за якими вирішували спірні питання цивільного права у сільських громадах. У більшості кутюми були навіть не писані, а передавалися з покоління до покоління, до того ж були різні у різних регіонах. Питання шлюбу та сімейного права вирішували за канонами католицької церкви.