Днями їхавши у відрядження маршруткою міжміського сполучення, став свідком чергового конфлікту між пасажиром-пільговиком та водієм. Коли пасажир увійшов у салон і пред’явив посвідчення, водій відреагував на нього майже так, як на червоне окремі представники тваринного світу. Мовляв, кермо крутить не для того, щоб підбирати на трасі пасажирів, які не платять, на що останній стенув плечима: це не його особиста вигадка — пільги надає держава, а він тільки користується ними.

У салоні стали дискутувати, хто з них помиляється. Одні обурювалися кількістю пільговиків, інші, навпаки, захищали їх. Та невдовзі з’ясувалося, в кого і де ключик від дискусії: із 16 пасажирів 11 їхали за пільговими посвідченнями, а той, хто щойно ввійшов, став 12-м. Тобто лише четверо придбали квитки за повну вартість. То з яких коштів платити заробітну плату водієві, податки, придбавати пальне, запасні частини?

Запитань стільки, що час замислитися над одним узагальненням: чи не прошкуємо всі до фінансового колапсу, коли перевізники стануть голими-босими і врешті доб’ють, як кажуть, наявний пасажирський транспорт, а потім усе це здадуть на металобрухт?

Мимоволі пригадалися численні засідання в Сумській облдержа­дміністрації, обласній раді, окремих управліннях, відомствах, підрозділах, акції перевізників, які протестували проти такої практики. Порахував: за останні півтора — два роки їх було не менш як десяток, і щоразу сторони доходили консенсусу, який закінчувався мильною булькою. Бо всі визначення на кшталт «проаналізувати», «підрахувати», «визначити», «зобов’язати», «передбачити» тощо — не що інше, як чергова словесна еквілібристика, за якою, на жаль, задавнена соціальна проблема, що стосується тисяч жителів лише на Сумщині. А в масштабах країни?

У ТОВ «Сумиоблавтотранс», якому підпорядковані автостанції і який є посередником між пільговиками та перевізниками, підтвердили: так, незважаючи на численні засідання, заклики, обурення-примирення та інші ритуальні дійства, пільговий віз залишається на місці і в недалекій перспективі може відгукнутися великими неприємностями.

Зокрема, нині в області правом на пільговий проїзд у міському, приміському та міжміському транспорті користується майже кожен шостий. І щоб їх справно возити впродовж року, потрібно щонайменше 18 мільйонів гривень. А передбачено на 2020 рік лише 11,6 мільйона, в які входять торішні борги, що вже сягнули суми з багатьма нулями.

Усе це розпочалося п’ять років тому, коли держава переклала фінансування пільгових перевезень на обласні, міські, районні та інші місцеві бюджети. І якщо в перші 2—3 роки ситуація була більш-менш контрольованою і регульованою, то з 2017—2018-го все пішло за іншим сценарієм. Частина міст, районів, ОТГ у своїх бюджетах стали зменшувати суми на виплату пільгових компенсацій, які передбачала відповідна обласна програма, а окремі взагалі самоусунулися від неї: мовляв, не знаємо, про що йдеться. Але ж їхні пільговики нікуди не поділися і чи не щодня користуються пасажирським транспортом, але вже за рахунок громад, що фінансують пільгові перевезення в повному обсязі.

Можна наводити десятки прикладів, коли водії вирушають у рейси з пасажирами, з яких майже 80—90% — пільговики. Наприклад, рейс Суми — Ромни, що вирушає з обласного центру о 6 годині 5 хвилин, можна вважати благодійним, бо за повну вартість квитки купують не більш як 3—4 особи, решта 12—15 мають документи, які дають право на пільговий проїзд. Або Суми — Василівка в Лебединському напрямку: торік упродовж одного з місяців, за даними автовокзалу в Сумах, ним скористалися 143 пасажири, з яких 89 — пільгових категорій.

І навіть у такій скрутній ситуації в 10 адміністративно-територіальних суб’єктах краю із 58 у місцевих бюджетах на 2020 рік не передбачили жодної компенсаційної копійки. Серед них міста Конотоп, Глухів, Кролевець, Охтирський, Шосткинський райони, Буринська, Нижньосироватська, Верхньосироватська, Новослобідська, Білопільська ОТГ. Від них далеко не втекли міста Суми, Лебедин, Тростянець, де в бюджетах передбачили лише третину коштів, визначених обласною програмою. То за які гривні возити тамтешніх пільговиків?

Уже стає очевидним, що без кардинального втручання держави проблему не розв’язати. Адже в різних областях пільгову ковдру кроять по-своєму, хоч у загальному підсумку вона розповзається.

Або держава береться фінансово підтримувати своїх громадян, які заслужили на пасажирські пільги, гарантуючи їх гривнями, а не тільки розпорядженнями та постановами, або ж окремим законодавством визначає персоніфіковану виплату компенсацій. Інакше процес повільного вимирання пасажирського транспорту призведе до того, що на узбіччях ніхто не зупинятиме транспорту, бо його не буде.

На Сумщині негативна тенденція вже чітко окреслилася. Із 18 районів у третині не залишилося жодного перевізника, на черзі ще кілька. Маршрутки торохтять-розсипаються-старіють. Якщо так їхатимемо далі, то з часом таки доведеться пересідати на віз, але вже не пільговий. Бо кучери навряд чи працюватимуть задарма.