Прошу слова

  • Освітня ланка, обійтися без якої не можна

    На жаль, нині в освітній галузі триває намагання розмити межі рівнів освіти. Дехто з чиновників хибно прагне, щоб у майбутньому злилося все разом: професійно-технічна освіта, де готують кваліфікованого робітника, і навчання в технікумах і коледжах. Така собі сублімація по-чиновницьки. Але між профтехосвітою і вищою освітою неодмінно має бути ще одна ланка. Її хочуть назвати фаховою передвищою. Якщо станеться саме так, що технікуми й коледжі опиняться не в системі вищої освіти і випускники матимуть приблизно такий самий рівень, як і кваліфіковані робітники (їх готують ПТУ), то існування технікумів й коледжів втрачає сенс

  • Володимир ГАЛАУР

    Не гарчи!

    Люблю мотоцикли, але віднедавна ненавиджу байкерів. Не всіх огульно, а лише диких. Так наші пенсіонери та батьки малолих дітей нарекли молодиків, що ревом двигунів своїх двоколісних звірів ночами не дають зімкнути очей мешканцям кварталів, а то й мікрорайонів міста. Нехай вибачать мені справжні шанувальники байків, котрі найбільшу радість життя вбачають у романтиці двоколісних подорожей, свободі й відчутті польоту, але саме на них лежить відповідальність за беззаконня та зневажливе ставлення до навколишніх безголових піжонів у мотошоломах. Бо свою субкультуру слід не лише сповідувати, а й оберігати від наносного бруду. Адже лише ті, хто близько спілкувався з істинними байкерами, можуть скласти об’єктивне уявлення про їхній характер, уподобання, поведінку на дорогах та в побуті

  • Віктор ШПАК

    Українська власність чужинської церкви

    З дитинства пам’ятаю розповідь старих дідів, як ще за царських часів збирали кошти на будівництво церкви в рідному селі. Частину необхідної суми пожертвував поміщик, а решту як добровільно-примусовий податок подушно розділили між усіма селянами. Найважче довелося багатодітним вдовам, з обійсть яких через заборгованість повиносили і попродавали євреям-перекупникам навіть подушки

  • За доставку заплатив, а газети своєчасно не приносять

    Мій батько був учасником Другої світової війни. Він багато разів розповідав про те, як наші бійці очікували на газети. Враховуючи їхнє велике значення, на передову доставляли разом з боєприпасами. Так у роки війни ставилися до розповсюдження друкованих видань

  • Ламати — не будувати

    Є таке прислів’я: «Порожня бочка найгучніше дзвенить». Пригадалось воно, бо так звані захисники природи намагаються почати чергову кампанію проти кліткового розведення звірів. А хто з них був у спеціалізованих господарствах, бачив, що і як там відбувається? Запитання, як кажуть, без відповіді

  • Роман КИРЕЙ

    Під акомпанемент реклами

    Наші міста й села за останні роки дуже змінилися. І не тільки завдяки новобудовам. У їхньому архітектурному обличчі нині дедалі більшу роль відіграє реклама. Її засилля помічаємо мало не на кожному кроці. Маленька і велика, корисна і шкідлива відвойовує собі простір. Мегаустановки, білборди та щити, установки «призмавіжн», тумби, панно на стінах і дахах, реклама на опорах освітлення і контактної мережі, дорожніх покажчиках і будинкових знаках, будинках і шляхопроводах. З огляду на перенасичення зовнішньою рекламою центральної частини більшості міст України, головних магістралей і невпорядкованість її розміщення актуальність проблеми розроблення і впровадження загальної концепції впорядкування рекламних носіїв у міському середовищі не викликає сумніву

  • Олександр ВЕРТІЛЬ

    Цінник на благодійності

    Кілька місяців тому випало побувати в одному з районів Сумщини, де зустрівся з давнім знайомим — нині депутатом місцевої ради. Говорили багато про що, зокрема й про його діяльність як народного обранця. Співрозмовник не без гордості розповів, що на кошти, передбачені на виконання депутатських повноважень, а також власні як підприємця у своєму мікрорайоні недавно облаштував сучасний дитячий майданчик із гойдалками, каруселями, пісочницями тощо. Наголосив: дуже задоволений, що відтепер дітлахи мають змогу відпочивати не гірш за міських ровесників

  • Любомира КОВАЛЬ

    Дрібниця, а… шахрайство!

    Технічний прогрес постійно йде вперед. І люди, пов’язані з ним, весь час запроваджують щось нове, аби зробити наше життя легшим, швидшим і практичнішим. Саме так, думаю, колись з’явилися й безготівкові розрахунки. Нині електронні картки має чи не кожна людина, зокрема значна кількість пенсіонерів. І це справді зручно, бо не мусиш носити із собою пухкий гаманець, що приваблює потенційних злодіїв

  • Вікторія ВЛАСЕНКО

    Чи впаде ПАРЄ до ніг Москви?

    Осіння сесія ПАРЄ, яка за кілька тижнів відкриється у французькому Страсбурзі, ймовірно, принесе Україні неприємну новину. Члени Асамблеї можуть проголосувати за резолюцію, яка фактично гарантуватиме росіянам тріумфальне повернення до ПАРЄ у січні наступного року. Це означатиме, що в міжнародному механізмі антиросійських санкцій, який після анексії Криму та російської воєнної агресії на Донбасі став фактично єдиним покаранням Кремля за наругу над Україною,  з’явиться небезпечна тріщина, котра має шанси поширитися на європейські уряди

  • Олена ІВАШКО

    Хто полюбить рідне місто?

    Відтанцювали, відспівали, відгуляли. Цього року свій день народження Миколаїв зустрів яскраво, видовищно й весело. Міська влада справді розстаралася. Дійств для дорослих та малих було чимало. Неювілейний День міста виявився різнобарвним і таким, що запам’ятався цікавинками. Так, на пішохідній вулиці Соборній відкрили виставкове містечко, лаунж-зони, food-fest, дитячий парк розваг, контактний зоопарк, розважально-ігрові та розвивальні програми, мотузковий парк, пригодницькі квести, організували турніри з різних видів спорту, активні розваги. Було настільки багато всього, що люди губилися, куди підійти із задоволенням та по задоволення. Свято тривало не день-два. З огляду на те, що через два тижні — день народження області, погуляли-покружляли ще трохи сонячними вихідними. Воно й добре. Доки люди веселяться, доти складається враження, що в них усе непогано. Миколаївці люблять веселитися, жартувати. Вони з неймовірним завзяттям тішаться в соцмережах із голови ОДА «Конана» та з міського голови — супергероя, що всіх врятує. Містяни вже давно живуть у форматі «допоможи собі сам»