Дивлячись, як син щоранку тягне важелезний портфель, ми з чоловіком вирішили полегшити йому життя. Тим більше, що сучасний технічний прогрес дає шанс, яким гріх не скористатися. Тож надумали підготувати сюрприз: купити електронну книжку, в яку можна закачати всі шкільні підручники, а також літературу для класного і позакласного читання, енциклопедії, словники, довідники, ще й улюблену фантастику та детективи. І все це — подумати тільки! — заважить якихось півкілограма або й менше. 

Живу в Шанхаї. Так називають жителі провулок Глінки, що в Ірпені на Київщині. Назва ця причепилася, очевидно, з українського словника сленгу, що означає «самовільно забудована окраїна міста» і мало стосується іншого значення цього слова — «місто в Китаї». І хоч майже всі жителі мого провулку — законослухняні громадяни і самовільно територію не окупували, місцева влада ставиться до нас чомусь як до людей другого сорту. 
У рейтингу місцевих таксистів провулок Глінки займає за жахливим станом доріг в Ірпені друге місце після вулиці Єсеніна. Тому, викликавши таксі, можна іноді довго очікувати на нього, бо таксистське братство довго вирішує, кому ж їхати у нашу тьмутаракань. І дорогою дивуються: «І як ви тут ходите»? 

Останнім часом у нас багато говорять і пишуть про зміни в системі медичної швидкої допомоги. Йдеться і про екстрені виклики, і про оновлення автомобілів, і про забезпечення цієї служби сучасною матеріально-технічною базою… У цих змінах справді є сенс, але, разом з тим, було б непогано звернути увагу на морально-етичні якості працівників швидкої та навчити їх елементарних норм гігієни.  

Одна половина села плаче, а інша сміється. Ці слова з відомої пісні пригадуються, коли з телерадіоефіру лунають бадьорі звіти про експорт зерна. Рекорд! Уперше! На цьому не зупинимося! Посадовці тішаться. Мовляв, дивіться, як працюємо. Потирають руки від задоволення посередники: не сіяли і не збирали — прибуток у кишені. Хлібороби в розпачі: хліба виростили більше, а прибутку немає. Одне слово, торгуємо так, що здачі давати нічим.
Про що це говорить? У радіоінтерв’ю відповідь дав аграрний міністр, який констатував, що в погоні за експортом зерна Україна втрачає село. Чому? Аграрна економіка розбалансована. Зернові і соняшник стали пріоритетом. Посіяли, зібрали, вивезли. Село і люди в ньому при такому підході зайві. Виходить, працюємо на опустошення. Виснажується земля. Втікає за кордон і вимирає нація. 

—Еврика! — гукнув замість привітання мій давній знайомий. Нічого дивного, бо саме так він повідомляє про знахідку вже не один рік. Річ у тому, що чоловік тривалий час наполегливо шукає «свою Трою» — намагається натрапити на сліди войовничих амазонок, які колись, буцімто, гасали на конях у тутешніх степах і наводили жах на традиційні народи, у яких за зброю бралися переважно чоловіки. Аби переконати, що амазонки таки були на території України, і безпосередньо на Донеччині, він розмахував доказами не гірше, ніж оті жінки мечами чи списами.  

Останнім часом чимало банків, рекламуючи свою діяльність  з метою привернення клієнтів, обіцяють багато цікавих пропозицій. Особливо це стосується надання безпроцентної позики на певну суму. Звичайно, є люди, які не вірять цим казкам про турботу про пересічного громадянина, тому і обходяться без їхніх послуг. На жаль, є ті, хто за певних життєвих обставин вимушений звернутися по допомогу на отримання позики.
Саме така ситуація склалася в одного мого знайомого з Ірпеня. Зайшовши до магазину у центрі міста, він на другому поверсі мав необережність оформити документи у представника банку (умовно назвемо його) «Нестандартний стандарт». Уважна, чемна молода дівчина твердо запевнила, що саме їхній банк на вигідних умовах укладе угоду і, можете бути впевненими, сьогодні ж ви отримаєте кредит готівкою на потрібну суму 7 тисяч гривень.

Релакс цьогорічної відпустки закінчився раптово й несподівано, коли мого п’ятирічного сина вкусила за ногу якась муха. За кілька днів нога набрякла так, що стала вдвічі більшою за другу, піднялася температура, почався абсцес. Злякалися ми з чоловіком, враховуючи, що були за межами України, — годі й згадувати. Але нерви нервами, а треба було щось вирішувати. Зателефонували за номером, вказаним на медичній страховці. Нас скерували до великої лікарні за кільканадцять кілометрів від готелю, сказавши, що там уже в курсі проблеми. «Тільки доведеться все-таки заплатити за допомогу, а вже в Києві страхова компанія поверне гроші», — повідомили. Про такий варіант попереджали ще в Києві, тому, взявши гроші, паспорти й страховку, ми помчали до лікарні.  

Таким високим і щільним вибудувався в Україні паркан із дощів у вересні. Зась пробитися крізь нього сонцю, а де вже подолати його надтонким і тендітним, часом не одразу помітним для очей, срібним ниткам Бабиного літа? На всіх павукодромах, з яких вони тоді зазвичай здіймаються у повітря, було дуже довго нельотно, а на вулицях — важко не штовхатися парасолями і не набрати в черевики води. Та легко ховалися на чиїхось лицях сльози поганого настрою — хіба у зливу розрізниш їх у потоках крапель? 
Але саме завдяки затяжним дощам і непритаманній холоднечі у вересні так ціняться, на рівні дива, нинішні погожі дні запізнілого Бабиного літа у жовтні. 

Сало гамкнув, а на кота звернув. Це прислів’я спадає на думку, коли йдеться про депресивні території й дотаційні регіони. Чому? Бо здебільшого причина має не економічний корінь. Усе розпочиналося з політико-егоїстичних мотивів. Упевнений, дослідники на цю тему напишуть не одну ∂рунтовну працю. Ми ж звернімось до простої (на жаль, звичної у різних варіантах у багатьох місцях), яка, вважаю, надає відповідь на складні запитання.
Так-от, район у Київській області, де керівники, як перекотиполе, змінювали один одного, скубучи з нього все, що можна прихопити. Не гребували й «кришуванням» автоперевізників. Тому автостанція (а, звісно, й відрахування до місцевого бюджету) занепадала. Зате всі вигідні маршрути «свої» люди здійснювали без обліку і контролю. Живі гроші збирали собі на втіху. Відповідно й поводились: їздили не так, як пасажирам вигідно, а щоб останніх тримати в напруженні й залежності. Мовляв, щоб знали, хто в районі господар.

Моя знайома потрапила в неприємну ситуацію, «винуватицею» якої стала рідна зарплатна банківська картка. Вірніше, злощасний банкомат. У день зарплати Оксана вирішила перевірити стан рахунку й зняти невелику суму. Ніяких проблем. Сумою залишилася задоволена, адже отримала відпускні. Але вже через декілька днів всі банкомати без винятку «відмовлялися» працювати з клієнтом, повідомляючи: «Трансакція неможлива. Зверніться до відділення банку». Звісно ж, жінка поквапилася до банку.