—Еврика! — гукнув замість привітання мій давній знайомий. Нічого дивного, бо саме так він повідомляє про знахідку вже не один рік. Річ у тому, що чоловік тривалий час наполегливо шукає «свою Трою» — намагається натрапити на сліди войовничих амазонок, які колись, буцімто, гасали на конях у тутешніх степах і наводили жах на традиційні народи, у яких за зброю бралися переважно чоловіки. Аби переконати, що амазонки таки були на території України, і безпосередньо на Донеччині, він розмахував доказами не гірше, ніж оті жінки мечами чи списами. 

Приміром, стонадцять разів розповідав про знайдений на острові Березань поблизу Очакова давньогрецький глек із зображенням битви Геракла з амазонками. Потім відшукав сліди отого войовничого народу в… Старобешівському районі, де колись осідлали «залізного коня» Паша Ангеліна та її колеги з жіночої тракторної бригади. Якось навіть збирав свідчення чоловіків, потерпілих від дружин, які, зустрічаючи їх пізнього вечора на порозі, перетворювалися із донедавна мирних «киць» на розлючених тигриць. А що цього разу?..

— Тепер уже точно знайшов! — продовжував він. — Мабуть, фази Місяця чи ще щось там угорі вплинуло, і в донеччанок відгукнувся поклик предків, тобто амазонок. Все! Нарешті докази в кишені. Точніше, ось! — тицьнув аркуш паперу.

Сподіваючись побачити стару карту чи щось подібне, натомість уздрів тільки витяг із міліцейського звіту–аналізу стану злочинності у Донецьку, де його автори звернули увагу на те, що жінки значно частіше стали потрапляти в поле зору правоохоронців. Активність представниць прекрасної статі справді вражає — за 23 вересневих дні жительки обласного центру здійснили 22 правопорушення! Найчастіше донецькі «амазонки» спокушалися на чуже майно: 17-річна спритниця нишком проникла у квартиру і винесла звідти ноутбук, 34-річна «золота ручка» «працювала» у громадському транспорті, вміло звільняючи кишені й сумки пасажирів від мобільних телефонів, гаманців тощо, 33-річна молодиця, схоже, неспроста дбала про фігуру, адже протиснулася через вузьку кватирку до продуктового магазину і взяла тут кілька блоків цигарок та гроші, дві, 22-річна та 33-річна, жінки в одному з магазинів одягу викрали джинси та чоловічий светр…

Не цуралися представниці слабкої статі і тих креативних дій, які в міліцейських протоколах названі скупо — «шахрайство». Приміром, одна із них з допомогою гіпнозу так поспілкувалася з 22-річною потерпілою, що та добровільно віддала їй золоті прикраси вартістю понад 20 тисяч гривень. Ще одна самодіяльна «цілителька» взялася поправити здоров’я «пацієнта» і видурила у нього 300 доларів. А інша зухвала пані взагалі замахнулася на майже святе — «дискредитувала своїми діями співробітників державтоінспекції», бо видавала себе за співробітницю ДАІ. Пообіцявши 34-річному чоловікові оформити потрібні документи, взяла за послугу 1200 гривень і безслідно зникла.

Фігурують у цьому списку й місцеві жінки, які попалися на тому, що вирощували та зберігали наркотичні речовини і зброю, — так, 32-річна жителька Пролетарського району навіщось запаслася патронами калібру 7,62 мм.

— Це ще не все, ти сюди дивись! — не вгавав невтомний шукач слідів амазонок, попередньо підкресливши червоним олівцем випадки застосування холодної зброї.

На жаль, не обійшлося й без цього. Так, 45- річна жителька Петровського району під час сварки зі своїм співмешканцем схопилася не за звичну сковорідку, а за ніж, і трохи перегодя потерпілий потрапив до лікарні із проникаючим колото-різаним пораненням. «Навмисне тяжке тілесне ушкодження» нанесла старшому брату і 17-річна донеччанка, штрикнувши того ножем у живіт…

Звісно, на «поклик» войовничих амазонок нарікати тут нічого. Бо й соціологи твердять, що на збільшення випадків жіночої злочинності таки впливає не минуле, а сучасне. Адже нинішній стиль нашого буття нерідко змушує жінок братися за донедавна суто «чоловічі справи», які дають змогу їм самоутверджуватися і дбати про матеріальний достаток. А серед причин ганебного явища не тільки одвічне жіноче ремствування — мовляв, геть перевелися чоловіки, а й брак елементарної уваги з боку тих же чоловіків. Не стану далеко ходити: коли запитав отого знайомого пошуковця, коли він востаннє дарував квіти своїй половині, він навіть обурився, що, я, мовляв, різко «з’їжджаю з теми».