У грибній компанії, що виїхала на аномально пізні цього року білі, виявилася цікава молода сім’я: він, вона і маленьке жваве дівча. Між собою подружжя спілкувалося тільки російською з характерним підвиванням (корінні володимирці, які через випадок осіли в Україні й є тепер її громадянами), але до доньки зверталося… 

У світі моди чергова сенсація, народжена в Києві. І головне — не лише для демонстрації, зберігання в колекції, а для щоденного вжитку. Чули, бачили, перешіптуються найвишуканіші знавці, у Н. Н. — червоні з орнаментом, але Б. Б. затьмарила їх синіми у крапочку.

Ох, жінки! Скорилися вони долі, сприйняли новинку як порятунок. І вже в чергах стоять. Адже йдеться про захист їхніх прекрасних ніжок. А відомо ж: якщо вони промокнуть, то й з носика потече. Кому це потрібно? 

Середина  жовтня. Крим. Кінець оксамитового сезону. У Києві вже прохолодно, та й тут у першій половині місяця було не дуже комфортно. Але мені вдалося «схопити літо за хвіст». Лагідне, тепле  не за сезоном море, температура повітря 26—27 градусів, майже порожні пляжі — і прийнятні ціни: все дешевше вдвічі, ніж у сезон. Хіба це не приємно?
Над тобою гора Ай-Петрі. Поряд Воронцовський палац і парк, які   заворожують красою, та й не лише вони — це відома кримська істина. 

Влітку влада Рівного вирішила зробити своєрідний подарунок жителям і гостям міста. За домовленістю з приватними підприємцями-перевізниками, на маршрути поставили симпатичні іспанські автобуси, проїзд у яких коштував не дві гривні, як у задушливих маршрутках, а на 50 копійок дешевше. Та ще й пільговиків вони перевозили без жодних обмежень, як і тролейбуси. Підприємці погодилися на все це за умови, що кошти за перевезення пільговиків їм відшкодують. А відшкодовують їх, відповідно до законодавства, із держбюджету.  

«Працювати у дні театральних вистав грекам не доводилось, навпаки, відвідування театру було обов’язком афінян. Навіть найбіднішим виплачували гроші, щоб покрити витрати», — такі знання про давньогрецькі порядки пригадалися мені, коли побачила ціни квитків на фестивальні фільми. Як на зло, «Молодість» пропонувала багато цікавого. Це стосується і сучасних стрічок, і ретроспектив, і прем’єр українського кінематографа. 
Часто після перегляду фільму виникало запитання: чому його не крутять день і ніч «по ящику» і так не розвивають у людей критичне ставлення до себе і до світу? 

— Ти що — на Північний полюс зібрався? — здивувалася дружина співробітника державної виконавчої служби, який вранці заклопотано збирався в рейд до помешкань боржників за комунальні послуги.
Вона ще раз критично оглянула його і сплеснула руками:
— Поглянь, на кого ти став схожий! Чогось натягнув старі лахи, яким давно місце на дачі. Та й то тільки на опудалі…
— Ніби ти не знаєш наших брудних під’їздів, — буркнув той. — Там тільки гадюки чорної немає! Та й мешканці, нахаби, нас чогось завжди за поли хапають. Он Миколі навіть рукав відірвали. 

Чигирин… Колиска української державності і національно-визвольної боротьби українського народу за свою незалежність і свободу, місто козацької слави. 500-річчя заснування Чигирина, як сказано у відповідній постанові Верховної Ради України, має відзначатися на державному рівні саме нинішнього року. Однак рік добігає кінця, а великі сподівання щодо здійснення значної частини рекомендованих документом заходів так і залишаються сподіваннями. Річ, зрозуміло, не в самому святкуванні. Велелюдних відвідин козацької столиці сьогодні не бракує. 

У селі діда Кирила недолюблювали: через відлюдькуватість, похмурість, скнарість – важкий характер. Завжди в одних і тих самих штанях, сорочці, засмальцьованій куфайці, він жив самотиною у віддаленій хатині. До магазину ходив зрідка, казав, що мала пенсія, тож «налягав» виключно на город і підсобне господарство. Яким же було здивування сусідів, коли діда не стало і його взялися готувати до вічної дороги. Під матрацом, у стрісі, на горищі знайшлися колись тугенькі пачки радянських карбованців, побиті цвіллю і міллю, обгризені мишами й пацюками, — словом, у такому стані, що жодна тодішня каса Ощадного банку не взялася «реанімувати» дідову валюту. 

Саме таке бажання останнім часом виникає дедалі частіше. Бо коли вмикаєш телевізор, особливо у вихідний день, складається враження, що вітчизняні телебоси роблять усе, аби українці перестали його дивитися.
Звісно, щось блакитний екран показує, але це не що інше як щось. Переважно ефір заповнений рекламою, повтором кінофільмів та передач. Причому в передвиборчий час кількість політичної реклами вражає. Приміром, я і раніше встигала під час рекламної паузи пропилососити у квартирі, а тепер вдається ще й пил повитирати. 

Прикро, та якби мені довелось судити про рідну Житомирщину за сюжетами новин на центральних телеканалах, висновок був би однозначний: тут не відбувається вартих уваги подій, крім кримінальних злочинів, пожеж, аварій чи сусідських війн на побутовому грунті. Втім, залишимо це на совісті тих, хто вкрай однобоко висвітлює життя краю, який другий рік поспіль отримує рекордні для області 1,5 млн тонн зернових, вийшов на перше місце в країні за темпами промислового виробництва, стабільно забезпечує позитивне сальдо у зовнішній торгівлі тощо.