Поїзд «Шкода», що мав везти пасажирів з Харкова в Донецьк, «утік» від них — відправився на годину раніше, ніж було зазначено в розкладі. Останнім часом запізнення прибуваючих поїздів чи відправлення їх пізніше стали звичним явищем. Але люди розуміли: ремонтують колії, ми ж до Євро готуємось. Однак щоб таке — поїзд пішов на годину раніше…
Тут згадався старий, не дуже смішний і лінгвістично неправильний анекдот. Диктор на залізничному вокзалі через кожні п’ять хвилин оголошує: «Поїзд на Воркутю подається на першу путю», «поїзд на Воркутю подається на другу путю», «поїзд на Воркутю подається на третю путю».

Подія немісцевого значення: у центрі одного з сіл на Київщині місток обвалився. Багато років він надійно зв’язував минуле з майбутнім, а одного ранку стомлено впав. Дорога розірвалась, розпочалися проблеми не лише для місцевих жителів. За їхніми оцінками, гуркіт падаючого мосту — своєрідний сигнал неблагополуччя не від села до райцентру, а розвитку держави. Скажете, занадто?! Міркуймо разом.  

Якось, чекаючи доньку під дверима кабінету біології, де закінчувався урок у старшокласників, почула, як учителька зауважила: «Пам’ятайте: від кого тхне цигарками — на іспиті на добру оцінку не сподівайтеся!» «Правильний педагог!» — подумалося. Та учні запротестували: до чого тут, мовляв, куріння, коли мають оцінюватися знання? «Ви помиляєтеся! — заперечила педагог. — Головне, щоб вивчене у школі не було нагромадженням інформації, від якої жодної користі. Якщо учень на відмінно розповідає про шкідливість куріння, а за межами класу чадить цигаркою, то, погодьтеся, він не засвоїв матеріалу».  

Коли бракує свіжих оригінальних ідей, зазвичай згадують  надійні й випробувані часом способи заповнити суспільну порожнечу. Перший — знайти на горищі в старій бабусиній скрині облізлий солом’яний капелюшок з «павутинкою» і поширити  серед бомонду «мульку» про останній писк моди.  

Помітив, як загалом незаможного десятку племінниця вкладає в коробку щось таке на зразок весільного плаття. Білопінна копичка не корилася, тому жінка виклала її, щоб скласти краще. Точно весільне плаття! Але ж її доньці лише… Шість чи п’ять?

Я б так і «з’їхав з котушок», коли б племінниця не пояснила: «Випускний у дитсадку. Готуємося! До речі, 540 гривень виклала!» Спершу кивнувши на знак ясності, не втримався від поради: «Краще дитині щось смачненьке б, он уже полуниця…». Але молода жінка подивилася на мене, як на уламок старої епохи. Мовляв, дядечку, прокинься! Часи які! А я хочу бути, як усі. 

  Нещодавно в Черкаській облдержадміністрації відбулася нарада з питань реалізації соціальних ініціатив Президента  Віктора Януковича. Окрім віце-прем’єр-міністра — міністра соціальної політики Сергія Тігіпка, участь в обговоренні проблеми взяли представники місцевої влади. Однак почути на власні вуха, що ж сьогодні, на думку учасників наради, головне та які перешкоди стоять на шляху реалізації згаданих ініціатив багатьом представникам ЗМІ так і не довелося. Їх просто… виставили за двері.

Колеги інколи по-доброму «приколюються», називаючи мене «дитиною мегаполіса». Водночас натякаючи, що комфортно почуваюся тільки тоді, коли з крана за першим рухом руки біжить холодна чи гаряча вода, а приготування їжі зводиться до розігрівання її у мікрохвильовці. І, ніде правди діти, напевно, вони не помиляються.   

Недавно зустрів знайомого, який аж сяяв від радості. Той щойно придбав два квитки на концерт золотого голосу України Таїсії Повалій — для доньки і дружини. Хотів і сам піти, але фінанси не дозволяють: і так виклав зі своєї вчительської зарплати більш як тисячу гривень.

Однак згодом благородний намір мого знайомого тріснув по швах: за кілька днів організатори туру оголосили про скасування концерту в Сумах, оскільки не вдалося продати квитки. Вони коштували від 450 до 700 гривень, що для середньостатистичної слобожанської сім’ї  значна сума. 

Років з 30 тому як журналіст перевіряв листа-скаргу відомого краєзнавця з Конотопа Івана Лисого (світлої пам’яті). Писав ветеран про неподобства, що чинилися на полях тодішніх колгоспів і радгоспів району, — нехтування скіфськими курганами і городищами, якими рясно всіяна тамтешня місцевість. Безжально розорювали землю, хоч від цього не мали зиску. Запам’яталася цифра 0,11% — саме таку площу всієї ріллі займали кургани, і дедалі ближче діставалися плуги до самісінької серцевини давніх поховань.  

18 травня 1944 року за одну ніч з Криму було депортовано цілу націю. У числі її представників — 11-річний хлопчик Дилявер Еннанов. Мій батько.