Тоді, коли в інших містах України захоплено милувалися тюльпановими виставками, у Чернігові журилися через понівечену красу: хтось холоднокровно вирізав квіти на клумбах у центрі міста. Вигадливо поєднані барви візерунків, створених розквітлими тюльпанами, нарцисами і крокусами, почорніли, адже на їх місці лишився тільки грунт. Такі вчинки невідомих зловмисників особливо прикрі тому, що постраждали улюблені місця відпочинку. На Алеї Героїв, яка тягнеться від прикметної для туристів Катерининської церкви до центральної Красної площі, людно і в свята, і в будні. Тут зустрічаються і обговорюють новини бабусі, дрімають у візках немовлята, бігає навколо фонтанів малеча, фотографуються гості міста. А та казка, яку створили на клумбах працівники «Зеленбуду», цього року була особливо яскравою. Та, на жаль, нетривалою.  

Щоденні повідомлення обласного управління МНС із різних населених пунктів Харківщини нагадують вісті з фронтів: тіло 87-річної жінки знайшли в селищі Безлюдівка Харківського району на місці, де горіла суха трава, — навпроти одного з приватних будинків.   

Лікар у поліклініці відмовила пацієнту у наданні медичної допомоги, мотивуючи це тим, що за п’ять хвилин закінчується її робочий час. Це сталося із моєю доброю подругою і колегою. Аби ж хтось інший розповів, нізащо не повірила б, що таке може бути. Навіть у наш у дечому жорстокий і брутальний час все ж є певні непорушні речі (наполегливо вірю в це!), як от лікарський професіоналізм і клятва Гіппократа. Втім, ніде правди діти, молода жінка-отоларинголог районної поліклініки таки відмовила бідоласі у фаховій допомозі, коли та, прийшовши на прийом, поскаржилася на гострий біль у вусі.

Свою відмову горе-ескулап цинічно мотивувала тим, що робочий день у неї сьогодні закінчується через п’ять хвилин — тож зовсім обмаль часу, а тому пацієнтці краще прийти на прийом уже завтра. Мовляв, тоді й запис у картці можна буде оформити. І лікарку аж ніяк не хвилювало, що жінка мається тим вухом — аж світу білого не бачить, та все ж мусила залишити кабінет без жодної надії на полегшення свого стану. 

«Як зваблять, бувало, до себе в Січ якогось хлопця із Гетьманщини, то спершу випробовують, чи годиться він у запорожці», — йдеться у переказах та історичних свідченнях, що дійшли до наших днів. Отже, накажуть козаки небораці кашу варити, а самі йдуть буцімто косити. Наварить він і виходить на могилу кликати побратимів. Ті чують та не відгукуються, і тоді новобранець починає скімлити: «От занесла мене нечиста сила до цих запорожців!..» А вони тоді проміж себе: «Ні, це не наш!» Інша річ, коли кандидат у січовики покличе козаків кілька разів, а потім каже: «Ну, й дідько з вами, як мовчите! Я й сам можу кашу їсти!» І затягнувши на весь степ пісні, йде молотити кашу. 

Водій увімкнув радіо на повну силу, і маршрутка зірвалася з місця.

— «Золотые купола на груди наколоты»… — заволав співак і ми, пасажири, негайно засумували. Шлях від столичної площі Космонавтів до площі Толстого наче й не дуже довгий, проте останнім часом через затори на дорогах триває замість 20 хвилин майже годину. Й увесь цей час доведеться слухати про «золоті куполи»? До того ж,  нещодавно на цьому маршруті замість традиційного «Богдана» пустили величезний автобус, і він, не поспішаючи, пливе вулицями міста, наче корабель пустелі, впускаючи і випускаючи пасажирів тільки через передні двері.

Однолітки грають у футбол. За ворота їм слугують дві жердини, а трохи продовгуватий гладенький предмет, який вони котять босими ногами, чомусь магнітом притягує мою дитячу увагу. Підходжу ближче і з грудей мимохіть виривається зойк: «Хлопці, це ж людський череп!» Вони зупиняються, беруть до рук, як їм здавалося, каменюку і суха глина висипається з отворів, що колись були чиїмись очима. А ось і  дірка від кулі. Зі слізьми на очах і полохливим серцем розбігаємося врізнобіч.  

Реклама, як відомо, — двигун торгівлі. І не так уже й важливо, що вона просуває на вітчизняному ринку — товари чи послуги, ми всі так звикли до реклами, що не мислимо без неї сучасного життя. Тож не дивно, що переважна кількість тих, кого прийнято називати обивателями, віддає перевагу всьому тому, що день у день миготить з екранів телевізорів. І хоч ми добре знаємо, що вартість будь-якої реклами закладається у вартість продукту чи послуги, ціна яких збільшується пропорційно затратам на рекламу, однак у супермаркеті, на ринку торговому чи фінансовому обов’язково вибираємо ту продукцію або послугу, яку, наївно вірячи рекламі, вважаємо найбільш якісною, дешевою, безпечною і просто необхідною для нашого дому.  

Цей випадок засмутив не одного жителя Середнього, що в Ужгородському районі, а багатьох позбавив шматка хліба: у селищі за один день згоріло майже 100 гектарів виноградників! Це ті лози, з урожаю яких виготовляли знамениті на весь колишній Союз вина — «Середнянське», «Променисте», «Рислінг»... Нині їх теж виготовляють, хоч і значно менше. Хіба може бути інакше, якщо дозволяти таке!.. В якійсь із виноробних країн те, що сталося в закарпатському селищі, порівняли б із терактом або нанесенням особливої шкоди на державному рівні. В нашому ж випадку їх пов’язують із «необізнаністю населення» та «необережним поводженням із вогнем».  

Давній школярський спогад. Класний керівник ніяк не могла розпочати урок — збивалася, плутала слова, раз по раз діставала хусточку… Зрештою, з’ясувалося: щойно вона дізналася про страшну трагедію, яка сталася в сім’ї одного з учнів. Працюючи помічником на бурякозбиральному комбайні, його батько необачно зіскочив з підніжки і потрапив під ріжучий механізм. Лікарі виявилися безсилими.  

Серед усіх трагедій, які пережило людство, Чорнобильська аварія була і залишається найбільшою за масштабами завданої біди — недаремно вона віднесена до найвищого, сьомого рівня небезпеки за міжнародною шкалою ядерних катастроф. І минулі 26 років лише підтверджують цю гірку істину: окрім непоправної шкоди екології величезної території кількох країн, вона справила і продовжує справляти негативний вплив на здоров’я і психіку мільйонів людей.