Керівник експертної секції
«Облік  і регулювання споживання енергоресурсів»
при комітеті Держдуми РФ з енергетики,
генеральний директор холдингу «Теплоком» 
Андрій ЛІПАТОВ

Так уже вийшло, що в інформаційному просторі збіглися дві важливі події: наша держава розпочала промисловий видобуток природного газу з Одеського газового родовища, а в Києві столичним школам виділили приблизно 8 мільйонів гривень на енергозбереження. Обидва повідомлення вельми красномовні: країна не позбудеться газової залежності, доки сама не добуватиме достатньої кількості власних енергоресурсів і доки не навчиться їх заощаджувати, зокрема й для виробництва тепла. Звичайно, і для першого, і для другого потрібні чималі кошти.

Схожими проблемами переймаються і в такій, здавалося б, благополучній в енергетичному плані країні, як Росія. І розв’язують їх вельми успішно. Про це розмовляємо з Андрієм ЛІПАТОВИМ, керівником експертної секції «Облік і регулювання споживання енергоресурсів» при комітеті Держдуми РФ з енергетики, генеральним директором холдингу «Теплоком».

Економія енергії починається з кожного з нас. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ

— Андрію Олексійовичу, здається, Україні також не завадила б певна експертна група з енергозбереження. Особливо в частині пошуку коштів для цього…

— І Україна, і Росія наблизилися до того етапу розвитку, коли без розв’язання питань енергозбереження рухатися далі просто неможливо. Візьмемо житлово-комунальну сферу, інфраструктуру,  які в обох наших країнах фактично тотожні: цілком зношені мережі, застарілі котельні, не спроможні без модернізації задовольняти потреби населення, дорожнеча комунальних послуг за вкрай незадовільної їхньої якості тощо. При цьому проблеми настільки комплексні та взаємопов’язані, що розв’язати їх поодинці неможливо: незалежно від того, стосуються вони кожного окремого багатоквартирного будинку чи країни загалом. Приміром, якщо всі будинки матимуть прилади обліку і регулювання споживання тепла, котельні без модернізації можуть просто зірватися за першої ж відлиги.

Нібито локальні завдання в Україні й у Росії однакові: підвищити якість життя в кожній квартирі й скоротити витрати населення на послуги ЖКГ. Хоч як дивно, але й глобальні завдання наших економік тотожні: позбутися газової залежності, адже ціна на газ — притча во язицех для кожного грамотного економіста і в Росії, й в Україні. Її зростання нищить під корінь перспективи розвитку економіки. На жаль, ні ви, ні ми поки що не можемо добитися зниження цих витрат. Утім, ми вважаємо, що не все так погано, і світло в кінці тунелю є.

— Але поки що його не видно…

— Без цього стимулу в нас ще довго не займалися б енергозбереженням так цілеспрямовано, як тепер. Причому, Росія й Україна в цьому плані дуже схожі: й у вас, і в нас стоїть завдання знизити енергоємність економіки на 40%. Нині енергоощадний потенціал РФ загалом оцінюють у 45% від поточного споживання всіх енергоресурсів. В окремих сферах економіки цей потенціал визначають як 27%, або 253 млн тонн умовного палива в житловому секторі, 28%, або 277 млн тонн у промисловості й 28%, або 269 млн тонн в електроенергетиці.

Завдання скоротити споживання енергоресурсів було поставлено років на три раніше, ніж у вас, тому й певні результати вже є. Особливо у сфері теплопостачання. І хоч не обійшлося без довгого «розкачування» та помилок регіонів і муніципальних влад, процес, так би мовити, пішов. За три роки з’явилися 47 нових нормативно-правових актів. Починали з обліку виробленої й поставленої теплової енергії, а далі перейшли до більш ефективного її використання, коли кожна квартира, будинок чи підприємство платять лише за те, що отримують, причому в справді необхідних обсягах. Паралельно почало скорочуватися споживання газу, тепла, води, електроенергії.

— Ви вважаєте, що Україна поки що на початку аналогічного шляху?

—  На початку, але аж ніяк не аналогічного. На мій погляд, ваша країна перебуває у вигіднішому становищі, бо може врахувати помилки Росії в цій політиці. У нас діяли старими методами: спочатку спрямували народ рахувати, скільки газу, тепла і води ми споживаємо, а вже потім «зі скрипом» пробували впроваджувати енергоефективні технології експлуатації будинків і споруд. Україна ж цілком спроможна відразу перейти до найбільш ефективних енергоощадних проектів, добре, що початок у вас уже є: майже всі підприємства комунальної теплоенергетики  обладнано приладами обліку відпуску тепла, а держава ініціювала процес енергоаудиту регіонів. У Росії на такий державницький підхід залишається тільки сподіватися, зате у вас після комплексної перевірки областей буде повна і чітка картина, яка надасть можливість знайти оптимальні шляхи не лише елементарного обліку спожитого тепла і уникнення втрат, а й оптимізації його споживання.

— Може й так, однак і тут усе впирається в кошти: не лише в те , де їх узяти, а й на що витратити…

— За даними Мінрегіону України, кожен шостий метр тепломереж і кожен п’ятий котел у котельнях треба терміново міняти, все інше модернізувати. І грошей на це треба не менше, ніж витрачає весь український бюджет за рік, а то й два. Але річ у тім, що схожість наших проблем дає змогу Україні негайно застосовувати найоптимальніші рішення, до яких російські підприємства і фінансисти вимушено йшли роками. У нас бюджетне фінансування енергоощадних заходів було фактично забороненим, на відміну, до речі, від України. Це змусило нас створити такий інноваційний фінансовий продукт, який дає змогу залучати кошти з позабюджетних джерел.

Для України в цьому разі російський досвід цілком може знадобитися як пілотний проект. При цьому можливості СОТ відкривають широкі перспективи. До речі, наші напрацювання гідно оцінили західноєвропейські партнери з компанії Itron International — світового лідера в галузі розробки і виробництва приладів систем обліку електроенергії, газу, води і тепла. Співпраця з ними в умовах СОТ дає нам змогу застосовувати західноєвропейські принципи, програми і власні технології для спільного просування енергоефективних технологій експлуатації будинків та інших споруд у Європі, Росії й на всьому пострадянському просторі. Окрім того, саме в Україні особливо дієвими стануть напрацювання, що дадуть можливість досягти максимального ефекту за мінімальних затрат. При цьому найзацікавленішими в таких змінах стають споживачі — мешканці багатоквартирних будинків і сфера ЖКГ загалом, які до цього стикалися лише із зусиллями щодо управління продажем їм комунальних ресурсів і змушені були платити дедалі більше. Тепер же вони отримують право і технічні можливості керувати придбанням цих ресурсів, знижуючи горезвісну газову залежність і вочевидь підвищуючи якість життя. У нас подібні проекти вже діють майже у всіх регіонах Росії.

— На жаль, в Україні до цього поки що далеко.

— Але ближче, ніж вам здається. Знову-таки, з огляду на те, що Україна може відразу скористатися напрацюваннями, до яких і ми, і в Європі рухалися роками. Приміром, можливостям так  званої віддаленої диспетчеризації, завдяки якій можна не лише точно обліковувати спожиті ресурси, а й керувати ними залежно від потреби. Якщо в нас доводиться, так би мовити, вбудовувати систему в уже колись встановлені й часто застарілі вузли обліку, українці можуть усе робити одразу.

Нині ми за мінімальних витрат на зв’язок (у нас це становить в середньому 50 рублів на місяць на багатоквартирний будинок, в Україні — приблизно 12 гривень), даємо змогу погодинно «опитувати» будь-який вузол обліку тепла і води на всій території країни і СНД загалом, а через рік — і по всій Європі. Система може постійно контролювати кожен свій датчик, кожен вузол обліку тепла і води в будь-якому населеному пункті. Що дуже важливо для населення, кожен споживач залежно від рівня доступу завжди може отримати всі наявні дані щодо конкретного будинку, об’єкта керуючої організації чи певної структури, що надає такі послуги.

Доступ споживачів до даних здійснюється через веб-інтерфейс. Це означає, що мешканець будь-якої квартири може в перший-ліпший момент подивитися дані вузла обліку свого будинку і квартири і вирішити, чи потрібно, скажімо, не кватирку відчиняти, а вентиль на батареї прикрутити.

У свою чергу, відповідні органи кожного населеного пункту можуть контролювати ситуацію з теплопостачанням загалом, а тепловики — вчасно збільшити чи зменшити вироблення тепла. До речі, цими системами зацікавилися європейці, хоч їх треба ще адаптувати до тамтешньої специфіки. Зате Україні, можна сказати, пощастило: не потрібно напрацьовувати систему з нуля, можна брати готову схему з мінімальними затратами. І так майже у всіх сферах енергозбереження.

На мій погляд, якщо вам вдасться врахувати російські помилки і метання в галузі енергозбереження — а за схожості комунальних інфраструктур наших країн усі російські проекти можна розглядати в Україні як пілотні, — це помітно скоротить витрати на енергоносії. Не здивуюся, коли поставлене українським урядом завдання скоротити енергоспоживання на 40 і більше відсотків буде реалізовано навіть швидше, ніж у Росії. У всякому разі, передумови для цього є.

Олександр БІТТНЕР,
«Урядовий кур’єр» 

ДОСЬЄ «УК»

Андрій ЛІПАТОВ.  Народився 1981 р. в Білорусі. Випускник юридичного факультету Санкт-Петербурзького держуніверситету, в 2009 р. закінчив Вищу школу менеджменту МВА, проходить курс навчання для керівників вищої ланки в Гарвардському університеті, кандидат економічних наук. Лауреат проекту «Кадровий резерв — професійна команда країни» 2010 р., премії «Персона року-2011» у номінації «За внесок в розвиток ринку енергоощадних технологій».

ДОВІДКА «УК»

Холдинг «Теплоком» — одне з найбільших російських виробничих об’єднань приладобудівних галузей у сфері енергозбереження. Компанії холдингу проектують і виробляють обладнання для обліку енергоресурсів та енергозбереження, реалізують комплексні програми на рівні регіонів РФ і країн СНД. В Україні холдинг представлений компанією ТОВ «Теплоком Україна».