Уже понад місяць в Україні чинна вимога дотримання про­цедур безпеки харчових продуктів у невеликих закладах або пунктах приготування та продажу їжі НАССР (англійська абревіатура) чи ХАССП (українська абревіатура). Що це таке? І чи дотримуються її ті, хто готує шаурму чи форнеті?

Хто про що, а я знов про своє — про радіо. Так-так, саме про те радіо — дротове, застаріле, архаїчне, яке вже давно віджило своє і до якого всім байдуже, крім купки дрімучих пенсіонерів: чіпляються за нього, як реп’яхи при дорозі, бо, бачите, з нудьги і безділля більше нічим зайнятися.

Не знайшла слів, щоб поставити їм запитання. Мене вистачило хіба на те, щоб потиснути руки цим неймовірним жінкам, якимись надзусиллями стримавшись від сліз. Розридалася, на щастя, вже в холі кінотеатру «Україна», де разом із земляками-рівнянами щойно переглянула документальний фільм «Неzламні». Про реальні долі трьох жінок — цивільних полонених російсько-української війни, двоє з яких приїхали, щоб поспілкуватися з нами.

Гадаю, маю повне моральне право розповісти про ситуацію, яка загрожує нашому технікуму, а заодно застерегти інші педагогічні колективи таких само закладів від можливого повторення ситуації. Кажу так, бо свого часу очолював технікум упродовж 16 років, а загалом віддав йому понад 40 років життя.

Майже два десятиліття тому свалявець Василь Шетеля став автором однієї з місцевих сенсацій: він виграв позов до держчиновників у Європейському суді з прав людини. Йому, тодішньому директорові Свалявської районної кіномережі, усередині 1990-х заборгували понад 4 тисячі гривень заробітної плати. Незаконно звільнивши його з роботи, перекладали відповідальність на кіномережу, на той час… ліквідовану. Мовляв, хай вона поверне заборговані гроші.

Державні органи в усьому світі структуровані. Структура загалом схожа, адже майже в кожній країні існує економіка, до якої належить виробництво товарів і послуг. Актуальна і оборона. Навіть Ватикан має збройні сили. Від кого вони можуть захистити — це вже інше питання.

Чи не щодня стрічка миколаївських новин повідомляє про чергові нахабні дійства. Зламали лавочку, відірвали щось від пам’ятника, вирвали квіти на клумбі, вибили скло. Буденність? Так, ці повідомлення стали буденністю. Днями вразила новина від адміністрації Центрального району Миколаєва. У ньому щире обурення діями вандалів, які розбили скло на щойно встановленій зупинці. Навіщо? Що спонукало цих людей трощити нову споруду? Якби щось украли, було б зрозуміло. Нічого не вкрадено, тільки потрощено новий зупинковий комплекс.

Питання щодо реалізації Україною так званої «формули Штайн­маєра» збурило і розкололо українське  суспільство. Одні вбачають тут шлях до миру, інші — до капітуляції з подальшою повною втратою української державності.

Бур’ян з поля можна виполоти, вивести. Але якщо поганий сусід під різними приводами й без них явно й таємно вдень і вночі закидає його в чужий город, то боротися з ним складно. Аналізуючи дії Москви, можемо виявити кілька напрямів використання дезінформації, фейків, чуток і пліток її підступної агресивної діяльності.

Учора у ліфті познайомилася із сусідкою мадам Петер, аристократичною пані років 70 на вигляд, із красиво зачесаним сріблястим волоссям і в костюмі від Chanel. «Ви з якої квартири?» — запитала вона мене, коли ліфт рушив донизу. Оскільки ми у будинку новенькі, я чемно представилася мадам Петер. Говорили ми англійською. «Ваша родина з Британії?» — продовжила розмову літня пані. «Ні, з України», — відповіла я. Очі старенької засвітилися непідробною цікавістю: «Справді? Я чула, що ви збираєтеся помиритися з Росією. Навіть вивели для цього якусь формулу».