Хочу поділитися своєю неприємністю, щоб застерегти інших від подібного лиха. Моя онучка має двох бабусь по різні сторони океану. На жаль, американська бабуся не має можливості приділяти стільки уваги й теплоти, як хоче, тому намагається бути доброю феєю і кілька разів на рік надсилати подарунки.

Вже майже чотири роки ми користуємося послугами фірми «Росан», що згодом стала «Міст Експрес», і цього разу звернулися до неї. Посилка була особливою, призначеною до Нового року та дня народження онучки. Тому бабуся наскладала аж 13,5 кілограма різних цікавостей, цукерок і подарунків. А найголовніше, що вона про частину подарунків розповіла онуці, сказавши, що вони від Діда Мороза. В середині листопада посилка була відправлена зі США, і  онука стала чекати. 

 Виклавши кругленьку суму за поживу для свого чотириколісного улюбленця, моя знайома підправила макіяж, доки наповнювався бак, і плавно рушила. Та майже відразу за межами гладенько заасфальтованої АЗС вскочила лівим переднім колесом у яму так, що знадобилася запаска. Трапилося це посеред столиці на вулиці з промовистою назвою Богатирська. Настрій зіпсувався, а доки ремонтувалася, подумала: незле було б вішати таблички з прізвищами відповідальних за якість доріг на відрізках наших диво-шляхів. А ще про те, що, заправившись, вона  вкотре профінансувала ремонт цієї ковбані.

Повагою американців до букви закону не можна не захоплюватися. Ось і найсвіжіше повідомлення з-за океану прозвучало як грім серед ясного неба: професор медичного центру Університету Міссісіпі Ранджан Батра виявив, що у них досі не скасоване… рабство.

Як справжній громадянин справді демократичної держави він узяв до рук історію США і прочитав, що добре відома 13 поправка до їхньої Конституції, ухвалена з легкої руки 16-го американського президента Авраама Лінкольна, небезпідставно нареченого визволителем американських рабів, була ратифікована 27 штатами протягом 1865 року. 

Падати дуже боляче… навіть не так: боляче і прикро. Я досі в усіх найдрібніших подробицях пам’ятаю, як минулого тижня гепнулась, встигнувши тільки помітити, що ноги опинилися над головою. На жаль, поряд нікого не було, хто міг би допомогти піднятися. Я сама поволі-поволі, спочатку перевернувшись на бік, потім на коліна, піднялася і накульгуючи подалась до найближчої опори — дерева. Там постояла трохи та й пішла, схлипуючи, на зупинку, щоб доїхати додому. 

«Готуйтесь, тайфуни на горизонті!» — пронеслось застережливе повідомлення торговими рядами стихійного ринку, де селяни продавали вирощену власноруч і доставлену безсонною ніччю на власній спині продукцію.

— Ти бач, унадився як свиня у моркву, — мовив крайній, шукаючи в кишені потрібну купюру, — невже йому нічим на роботі займатись?! Штрафував би курців, як цього вимагає закон, ганяв би з газонів транспорт…

— Там страшно, а старих і немічних оббирати — його основна робота. Тому й держиться за нас як блоха кожуха… 

Винесені у заголовок слова з геніальної поеми Тараса Григоровича Шевченка «Кавказ» написані майже 170 років тому. Водночас вони доволі влучно відображають похмуру картину семи днів, з 5 по 11 лютого 2013-го, коли знічев’я замовк весь державний радіоефір і велику європейську країну охопила тривожна незрозуміла тиша. Обірвалася на півслові передача Першого Національного, згас «Промінь», заклякла «Культура»… Що це було, достеменно ніхто не пояснив, тож кожен змушений шукати відповідь сам.  

15 лютого стало вже традиційним збиратися біля пам’ятника воїнам-афганцям, що у Бучі. Там щороку проходить мітинг, присвячений черговій річниці з дня виводу радянських військ з Афганістану. Серед присутніх обов’язково будуть Віра Михайлівна Олійник та Олександра Василівна Григорова. У цих передчасно посивілих літніх жінок горе, яке об’єднує, — їхні сини Юрій Олійник і Дмитро Григоров не повернулися з тієї війни. Для рідних та друзів вони навічно залишилися 20-річними… Пам’ятаєте, як співається у пісні «Мами, мами» на слова Юрія Рибчинського? «Политикам, придумавшим войну, они налоги сыновьями платят»...  

Усі ми добре пам’ятаємо, що з грудня минулого року набув чинності закон, який забороняє куріння у закладах громадського харчування. Крім звичайних тютюнових виробів, під заборону також потрапили електронні сигарети і кальян. 

Ви бачили по телевізору сюжет, у якому велетенські монстри у броні ганяють м’яч екскаваторними ковшами? Картинка вражає! Кажете, що такого насправді не буває? А народна мудрість вважає, що казка — вигадка, та в ній — натяк. І нічогенький такий! Адже сучасна техніка здатна на все. Вона може бути кокетливою, блимаючи фарами з-під накладних вій (продаються зараз такі аксесуари не тільки для модниць, а й для їхніх машин). Фото однієї такої гламурної крихітки, оснащеної новими «кліпалками», її власниця розмістила в Інтернеті — любителям коментарів було над чим потішатися. 

 На початку лютого традиційні зустрічі випускників. Традиційні зазвичай і умови: без подружжя, в кафе із замовленими столиками і до самого ранку. Всі ці умови наш клас чесно витримав торік, коли відзначали 25 років із дня закінчення школи. І тоді пообіцяли одне одному, що зустрічатися будемо щороку. Ідея виникла вже в процесі «відзначення» і закріпилася пізніше. Коли дізналися, кого з однокласників вже немає. Коли наша подруга (в 43 роки) злягла з четвертим інсультом. Коли всерйоз зрозуміли, що потрібно цінувати кожну мить життя. І переконалися, що більшого щастя, ніж радість спілкування, ще ніхто у світі не вигадав.