Гарної людини має бути багато — свідчить відомий вислів і переконують деякі українці. Проте якщо жінка важить більше 100 кілограмів, то це вже, даруйте, трохи занадто. І навіть чоловіки, які зауважують, мовляв, не люблю кістлявих панянок, все-таки погоджуються: дівчата з вагою понад центнер не вельми апетитні. Аналогічна ситуація щодо чоловіків. Звісно, справжня краса сильної статі — це передовсім харизма, проте якщо ця сама харизма підкріплена гарною фігурою — встояти перед таким мачо ой як важко. 

Рік тому в муках помирала моя свекруха: злоякісна пухлина «доїдала» її на очах у сім’ї, а ми, особливо останні кілька тижнів, ніяк не могли полегшити її страждання. Трамадол уже не діяв, онкологи визнавали, що потрібен морфін, але… Ось якби вона мучилася в своєму селі, а не в квартирі дітей у місті, — тоді їй виписали б рятівну ін’єкцію, за яку фельдшер змушений відзвітувати порожньою ампулою. Видавати ці ампули, які в певному сенсі рятівні для людей в останні дні їхнього життя, не за місцем реєстрації людини, виявляється, суворо заборонено. За це навіть встановлено кримінальну відповідальність.  

Селище Вишнівець, що на Тернопільщині, туристи знають передовсім через тутешній замок-палац. Залишилися тут донині й рештки англійського парку та майже трьохсотлітній бук — дерево щастя. Князь Михайло Мнішек був до безтями закоханий у свою другу молоду дружину Уршулю. Щодня їй присвячував власні вірші. Вона ж замовляла для парку нові скульптури з обов’язковим написом: «Коханому Михасеві, який зробив мене найщасливішою жінкою у світі». 
Коли на початку минулого століття новітні вандали знищили скульптури, залишилися самі постаменти з написами. Люди, які приходили сюди, читали цей текст і заливалися сльозами — так зворушувало їх чуже щастя. 

Нещодавно розмовляв із колегою, який повернувся з поїздки в Австрію. «Я спеціально вивчав ціни на продукти харчування у різних віденських супермаркетах, усе записував, а потім, приїхавши до Києва, пройшов нашими магазинами і порівняв. Що сказати: ціни майже на всі продукти в нас  у півтора, а то і два рази вищі, ніж у Відні. Чому так? Адже в нас зарплати в шість разів нижчі, ніж у цій альпійській країні», — знизуючи плечима, казав він.

Такого в Україні ще не було: прикутий до інвалідного візка адвокат Дмитро Жарий виграв у суді справу, пов’язану з дискримінацією людей з обмеженими фізичними можливостями. Він судився проти мережі аптек. Тож рішення Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду унікальне, бо зобов’язує розглянути питання про анулювання ліцензій усіх аптек через ту саму дискримінацію.
Ця історія набула фармаційного, так би мовити, звучання певною мірою випадково, позаяк фігурувати в подібній справі могла б більшість наших відомств і установ, не пристосованих для відвідувачів з обмеженими фізичними можливостями.

У новому Музеї історії міста Києва експонується виставка творів  переможців найпрестижнішого у світі конкурсу світлин для преси World Press Photo. Представлено частину результатів 55-го щорічного творчого змагання. Журі довелося робити вибір серед 101 254 робіт. Переможцями у дев’яти номінаціях за серії та одиночні світлини бажали стати  5247 фотографів із 124 країн.
Серед переможців, на  жаль, нема жодного вітчизняного майстра, але журі відзначило дві роботи української тематики. Ці фото — не просто фіксація зображеного. Вони певною мірою віддзеркалюють і уявлення, яке склалося в останні роки у світі про нашу з вами Батьківщину. 

Одні співці мають славу після смерті, інші — за життя. Та увінчана вона не пелюстками троянд, а колючим терном. Зоря Лариси Косач  була яскравою, а тьмяніла лише від недуги.

Ще малою нарекла мати доню УКРАЇНКОЮ, бо серцем і душею переймалася долею рідної землі. Бог дав українцям пісню, а цю дівчину щедро наділив піснею-словом. І понесла вона те слово то з ніжністю, то грізно, то лагідно, то з болем і сльозою. 

Хочу поділитися своєю неприємністю, щоб застерегти інших від подібного лиха. Моя онучка має двох бабусь по різні сторони океану. На жаль, американська бабуся не має можливості приділяти стільки уваги й теплоти, як хоче, тому намагається бути доброю феєю і кілька разів на рік надсилати подарунки.

Вже майже чотири роки ми користуємося послугами фірми «Росан», що згодом стала «Міст Експрес», і цього разу звернулися до неї. Посилка була особливою, призначеною до Нового року та дня народження онучки. Тому бабуся наскладала аж 13,5 кілограма різних цікавостей, цукерок і подарунків. А найголовніше, що вона про частину подарунків розповіла онуці, сказавши, що вони від Діда Мороза. В середині листопада посилка була відправлена зі США, і  онука стала чекати. 

 Виклавши кругленьку суму за поживу для свого чотириколісного улюбленця, моя знайома підправила макіяж, доки наповнювався бак, і плавно рушила. Та майже відразу за межами гладенько заасфальтованої АЗС вскочила лівим переднім колесом у яму так, що знадобилася запаска. Трапилося це посеред столиці на вулиці з промовистою назвою Богатирська. Настрій зіпсувався, а доки ремонтувалася, подумала: незле було б вішати таблички з прізвищами відповідальних за якість доріг на відрізках наших диво-шляхів. А ще про те, що, заправившись, вона  вкотре профінансувала ремонт цієї ковбані.

Повагою американців до букви закону не можна не захоплюватися. Ось і найсвіжіше повідомлення з-за океану прозвучало як грім серед ясного неба: професор медичного центру Університету Міссісіпі Ранджан Батра виявив, що у них досі не скасоване… рабство.

Як справжній громадянин справді демократичної держави він узяв до рук історію США і прочитав, що добре відома 13 поправка до їхньої Конституції, ухвалена з легкої руки 16-го американського президента Авраама Лінкольна, небезпідставно нареченого визволителем американських рабів, була ратифікована 27 штатами протягом 1865 року.